Держава знову зганьбилася! Та є нюанс 

Держава винна! Держава не справляється! Держава знову зганьбилася! Стрічка заповнена хайпом і критикою, тож хочу трохи понизити градус причинно-наслідкової експертизи.

Дуже багато срачів у соцмережах: кожен третій агресивно доводить, чому саме він/вона розбирається одночасно і в мобілізації, і в дипломатії, і у військовій стратегії. Нібито все очевидно: життя в часи війни не може бути приємним, усі в стресі і втомлені. І тут є один нюанс.

Соціолог Рей Олденбург колись ввів поняття "третього місця" – простору між домом і роботою, де людина належить не за посадою чи родинним статусом, а просто за спільним інтересом: хор, кав'ярня, гурток філателістів. Роберт Патнем розвинув думку далі й показав, що суспільства з густою мережею таких "несерйозних" об'єднань виявляються стійкішими й менш охочими виливати тривогу на оточення. Причина проста: коли є, де відчувати себе значущим – хай навіть у ролі найкращого в районі в'язальника светрів, – зменшується потреба в соціальному висловлюванні.

А тепер цифри, які цю тезу підтверджують. У Польщі вже понад 10 років поспіль найбільша галузь громадського сектору – це "спорт, рекреація, туризм, хобі": 28% організацій називають це головною сферою, а якщо рахувати будь-яку дотичну активність, нею займається більш як половина всіх польських товариств і фундацій. Тобто центр ваги польської самоорганізації – це те, що людям просто подобається робити у вільний час.

В Україні структура інакша. Спорт номінально теж попереду, але лише з 18%, і відрив мінімальний – далі майже впритул ідуть організації "професійного спрямування" (15%) і молодіжні (11%), а суто культурно-просвітницькі – усього 7%. Найшвидше ж зростає категорія "інші громадські організації", яка охоплює цивільні ініціативи, рухи протесту й діяльність, спрямовану на вплив на суспільну думку. Тобто найдинамічніша частина нашого третього сектору – не хобі, а щось структурно ближче до адвокації й тиску на владу.

У Румунії найбільша категорія – доброчинність, у Болгарії лідирують освіта, культура й спорт разом. Упевнений: ті, хто виїхав за кордон, відчувають цей різкий спад зацікавлення політичними подіями. Звичайно, воно непогано, коли організована енергія людей історично спрямовувалася не в аматорські гуртки, а в громадянську активність, зав'язану на владу й протест – згадати хоча б два Майдани за одне покоління. Там, де густа мережа клубів і спільнот, частина потреби бути значущим у групі йде туди й розчиняється у відносно безневинних заняттях. У нас ця сама потреба, за браком такої інфраструктури, іде в єдиний звичний канал – політичну дискусію. І там неминуче перетворюється на змагання за титул "найбільшого реаліста" чи "найбільшого патріота", бо, на відміну від в'язання светрів, у політичній суперечці завжди є на кого показати пальцем.

Можливо, держава справлялася б краще, якби навколо не було стільки порадників з ідеями, як треба робити правильно?

Джерело: Артем Биденко / Facebook