Найстрашнішого ви не побачили 

Кожен раз, коли в мережу потрапляють якісь жахливі кадри, люди зриваються на емоції. При чому однаково сильно одні й ті самі люди можуть реагувати на забитого в ТЦК хлопця і військових ТЦК, яких здорові чоловіки б'ють ногами і принижують. І кожного разу цей сильний гнів майже нічим не закінчується, бо викид ненависті до людей поруч не вирішує жодних проблем. Власне, він навіть шкодить, бо викликає нові розколи й конфлікти. Зараз, наприклад, багато пишуть про "смердючий тиловий Львів". Місто, де Марсове поле й у центрі постійно траурні процесії.

Коли ми готували розслідування про "Скелю", то просили різних людей на високих посадах допомогти, щоб не ескалювати ситуацію. Щоб найбільш жахливі докази лишилися неопублікованими й не довелося добивати психіку людей. Ми просили: займіться нарешті проблемою, про яку знаєте значно краще за нас, і з усіх сил робіть вигляд, що вона точкова й не критична. Нам не треба резонанс, усім потрібні лише результати. Що ми чули від цих людей? Хтось просто розчинявся, хтось прямо казав – без розголосу шансів хоч щось змінити немає.

Коли нас звинувачували в хайпі й смакуванні страждань, я можу чесно сказати – найстрашнішого ви не побачили. Ми знаємо, до якої реакції призвели б певні речі, якби їх оприлюднити. Але я не знаю, як змусити відповідальних людей вирішувати проблеми без розголосу. Це зараз і про Львів. І про ВЛК. І про захист прав військових.