Ваша черга сидіти по підвалах
Варто було з’їхати на дачу без інтернету, щоб повернутися та побачити купу гарних новин.
Я після відпустки тиждень у Харкові майже не спала – знову стала чути все, прокидатися що 10 хвилин, реагувати на тривоги й оповіщення. Воно ж іще спека, вікна відкриті. Будь-який скажений байкер під під'їздом (хай вам грець, люди, ви не розумієте, що воно деренчить, як Shahed?) викликає якесь несвідоме внутрішнє хвилювання. Відпочивши у Європі, з її парками, посмішками та квіточками на підвіконнях, мій мозок геть забув звичку до жахіття. У Харкові я знову стала почуватися несплячим зомбі. Виглядати так само.
Коротше – дача. Не те щоб там зовсім тиша, всі ці кляті російські "Герані", "Гербери" та "Молнії" летять якраз повз будиночок на місто. Але там не волають сирени й нема інтернету, тому здається, що майже спокій. І ось понеділок, повертаюся, гортаю стрічки новин і... відчуваю радість.
Добрі дрони вже досягають Тюмені, Крим без палива, Москва горить. І ця величезна кришка від резервуару, що злітає до неба, – мов кришечка на торті. По-перше, це красиво. Мемасіки дуже кумедні, сміялася. Особливо сподобалася ця кришка у вигляді пачки балерини, кіпи Зеленського та іграшки пса Патрона.
Здивували образи адекватних росіян, мовляв, ми знущаємося і це не по-людські. Ну, друзі, тут, як-то кажуть, або труси, або хрестик. Якщо ви всі роки повномасштабної заявляли про підтримку України та ненависть до Пуйла з його оточенням, то за логікою повинні радіти разом з нами. Бо цією "кришкою", як мідним тазом, накривається імперія зла. І це прекрасно. Я не людожер, правда, й не хочу, щоб десь від ракет гинули діти. Так не повинно бути ніде у світі. Але коли українці пишуть про "карму", "бумеранг" та "повернення війни туди, звідки вона прийшла", я це розумію. Це цілком справедлива реакція суспільства, життя якого розчавили та понівечили вщент.
Але особисто я від тих "гарних новин" відчуваю дещо іншу радість. Річ не в тому, що "ха-ха-ха, тепер ваша черга бігати по підвалах". Ні. Мені здається, тут інше. Тут працює формула "чим гірше на росії, тим ближче кінець війни". І саме в такій інтерпретації ця "двіжуха" викликає у мене задоволення. Заблокований інтернет, відсутність палива, колапси в аеропортах – все це, на мою думку, повинно привести до відомого афоризму "низы не хотят, верхи не могут". Тобто революція.
А що? Ми з вами ще на початку великої війни це обговорювали. Три варіанти миру: військова перемога України, успішні перемовини за участю держав-партнерів та розпад імперії зсередини, коли змії, як у серпентарії, почнуть жерти одна одну.
Я свято вірю в перший варіант. Але він, на жаль, забере ще тисячі життів. Про перемовини ми всі вже розуміємо – не працює. А ось останній, мені здається, має хороші шанси. Зараз – як ніколи. Дякувати Богу та ЗСУ. Тому Гойда!
Джерело: Анна Гин / Facebook