Якби про українську оборонку в ЄС не лише говорили. Це має значення на полі бою 

Цьогорічна конференція #URC2026 у Гданську має одну ключову відмінність від усіх попередніх. Уперше в заходах з'явилася тема безпеки й оборони.

У 2022 році в Лугано після шоку перших місяців великої війни ні ми, ні світ не були готові говорити про оборону й безпеку як про щось спільне. У 2023 році в Лондоні акцент уже змістився ближче до грошей, приватного сектору, реформ, страхування ризиків, людського капіталу й енергетики. У 2024 році в Берліні структура також трималася на чотирьох вимірах, а безпека й оборона залишалися радше наскрізною темою. У 2025 році в Римі оборонна промисловість звучала досить голосно, але формально вона все ще була частиною бізнесового виміру.

У цьому році в офіційній програмі Гданську до чотирьох традиційних вимірів – бізнесу, людського капіталу, громад і європейської інтеграції – додався п'ятий: безпека й оборона. Із 27 панелей майже кожна п'ята присвячена темам військових технологій, оборонним компаніям і співпраці. Поза основними панелями є ще окремі заходи про фінансування оборонних проєктів і роль публічних фінансових інституцій у підтримці інвестицій в оборонний сектор.

Звісно, кількість панелей – не головне, хоча цифри самі по собі показові. Головне – що українська оборонна промисловість поступово виходить із периферії міжнародної дискусії про Україну і стає частиною розмови про економіку, інвестиції, промислову політику й майбутню архітектуру безпеки Європи. Як на мене, це важливий зсув.

Утім, було б круто, якби наступний крок був ще більш практичним, щоб про українську оборонку не просто більше говорили, а й відкривали їй реальні європейські програми, фінансування, спільне виробництво, доступ до ланцюгів постачання й політичний статус, який відповідає її справжньому значенню на полі бою.

Джерело: Mustafa Nayyem / Facebook