"Іноді я слухаю свої пісні й дивуюся". Dzidzio – про перше кохання, хіти Ротару й розваги під час війни 

– Чому ви погодилися стати ведучим "Вгадай мелодію"?

– Це світовий формат-легенда. Його дивилися мільйони людей у різних країнах, і він багато років має великий успіх. Тепер цей проєкт з'явився і в Україні. Це була цікава можливість долучитися до такого формату, тому я з радістю розсунув свій графік і погодився.

– Що стало найбільшим викликом під час зйомок?

– Темп роботи. За п'ять днів потрібно було відзняти 15 програм. Це багато тексту, багато пісень, постійна концентрація. І це був виклик не лише для мене, а для всієї команди. У кожного була своя зона відповідальності. У мене, як у ведучого, – музична й емоційна частина, у режисера – своя, у технічної команди – своя. Ми всі працювали на максимум. Великий респект усій команді.

– Який момент запам'ятався найбільше?

– Дуже вражали фінали програм – коли люди доходять до вирішального моменту, емоції зашкалюють. Я дивився на це й думав: "Невже це справді відбувається?" І радів разом з учасниками, як дитина. Це дуже щирі моменти, і я думаю, що глядачі також це відчують.

– Чи були мелодії, які навіть вам було важко впізнати?

– Були. Особливо деякі закордонні композиції. Були пісні, яких я раніше просто не чув. І тоді розумієш – як би ти не любив музику, знати абсолютно все неможливо.

– Який факт про український хіт, який звучав у шоу, вразив вас найбільше?

– Мене дуже зворушила історія пісні "Чорнобривці". Її слова були написані автором далеко від дому, коли він згадував свою маму. У цій пісні дуже багато тепла й болю водночас, тому вона так сильно торкає людей уже багато десятиліть.

– А яка пісня повертає в дитинство?

– Майже всі українські пісні 1980-х років. Це репертуар таких артистів, як Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Оксана Білозір, Іван Попович, Софія Ротару. Ця музика звучала всюди, і вона дуже тепла для мене.

– Якщо згадати перше кохання – яка музика тоді звучала у вашому житті?

– Конкретну пісню пригадати складно. Але пам'ятаю, що тоді вже починала активно звучати закордонна поп-музика. Ми слухали її на касетах у магнітофонах – це був такий період відкриття нового звучання.

– А яка пісня асоціюється з першим поцілунком або дуже особистим моментом?

– Не можу пригадати конкретну. Можливо, це могла б бути якась дуже лірична українська пісня – наприклад "Я піду в далекі гори".

– У машині слухаєту музику? Що зараз у плей-листі?

– Слухаю постійно. Зазвичай через стримінгові сервіси – ставлю рандом або різні радіостанції. Там може бути і електронна музика, і класика, і сучасні українські виконавці. Люблю різноманіття.

– Чи допомагає музика проживати складні періоди?

– Допомагає не лише мені, а всім людям. Вона ніби підказує, куди дивитися й де шукати світло. Бо музика – це не просто сім нот. Це якийсь божий дар із дуже глибоким змістом. Ми не завжди можемо його пояснити, але можемо відчути. Комусь допомагає тиха музика, комусь – драйвова, комусь – лірична. У мене це теж залежить від настрою.

– Які композиції вмикаєте, коли потрібно "зібратися"?

– Іноді я навіть слухаю свої пісні. І щоразу дивуюся, як вони взагалі народилися. Бо створити легку й веселу пісню насправді непросто – вона має з'явитися. Звідкись приходить ідея, слова, мелодія. Тому іноді я можу ввімкнути свої композиції – і вони мене заряджають енергією.

– Чи є пісні, які стали для вас символом останніх років?

– Мені дуже близька пісня "Ой у лузі червона калина". Колись я навіть виконував її, коли вступав до музичної школи. Для мене вона була знаковою ще тоді. А зараз, у час війни, ця пісня отримала нове життя і стала символом сили й незламності.

– Чи можна сказати, що через музику ми краще розуміємо самих себе як націю?

– Музика – це наш код, наша традиція, наш генетичний код. У народних піснях передається дуже багато інформації про нас. Колись ці пісні були написані авторами, але з часом їх почали переспівувати в різних регіонах, передавати з покоління в покоління, і авторство часто забувалося. Але залишалася головна річ – сама пісня. Вона несла звичаї, традиції, характер людей, їхнє ставлення до життя. Через музику ми можемо зрозуміти, якими були наші предки, як вони думали, як будували родинні зв'язки. Це надзвичайний спосіб передати досвід і пам'ять через покоління.

– А чи потрібні розважальні проєкти під час війни?

– Людям завжди потрібні емоції – і під час миру, і під час війни. Веселі, сумні, радісні, жартівливі. Бо навіть під час війни життя триває: народжуються діти, створюються нові пісні, люди продовжують жити. І тому розважальні проєкти теж важливі. Вони дають людям можливість трохи відпочити від важкої реальності. Але водночас такий відпочинок може бути й корисним. У розважальному форматі можна дізнатися цікаві факти про українські пісні, гурти, історії, про які багато хто навіть не знав. Тобто це розвага, але з пізнавальною цінністю.

Розважальний контент має бути частиною культурного процесу. І дуже важливо, щоб він був українським за духом і змістом. Щоб у ньому звучали наші історії, наші пісні, наші традиції, щоб ми більше розповідали про наших авторів, музикантів і культурну спадщину. Коли це подано легко, у розважальному форматі, люди сприймають це природно і з інтересом. І таким чином культура живе й розвивається.