"Вірю, що добрі люди існують". До Музею "Голоси Мирних" увійшла історія дівчини, яка двічі тікала від війни
Попри пережите, Ганна навчається на медичних курсах і мріє стати психологинею
Фото: civilvoicesmuseum.org
18-річна Ганна Григоренко, яка через російську агресію двічі була змушена покидати свій дім, розповіла свою історію Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. 2014 року вона разом із бабусею виїхала з окупованого Донецька, а після початку повномасштабного вторгнення знову опинилася під обстрілами – цього разу в Запорізькій області. Про це повідомляє Фонд Ріната Ахметова.
Ганна згадує, що перші місяці війни 2014 року вони залишалися в Донецьку, однак через постійні обстріли, відсутність води й електрики бабуся вирішила вивезти онуку.
"Перший час ми залишалися в Донецьку. Ситуація була дуже складною: часто не було води. Ми жили на дев'ятому поверсі, тому доводилося носити її з першого, адже ліфт не працював. Було дуже важко. Я була маленькою, мені було страшно. Тому бабуся вирішила, що ми маємо виїхати", – розповідає Ганна.
Після переїзду до Запорізької області навесні 2022 року вони майже місяць жили без світла, води і зв'язку, ховаючись від російських обстрілів у напівзруйнованому підвалі.
"За -20 °C ми сиділи в підвалі. Я тоді дуже відморозила ноги. Того ж вечора в нашому будинку вибило вікна. Наступного ранку я дуже гостро реагувала на гучні звуки, бо після всього пережитого було важко", – згадує дівчина.
Евакуюватися їм допомогли незнайомі люди, яких знайшла подруга Ганни після того, як дівчині вдалося впіймати мобільний зв'язок. Пережиті холод і стрес серйозно позначилися на здоров'ї бабусі Людмили, яка виховала онуку. У жінки діагностували діабет, рак четвертої стадії та інфаркт. Ганна залишилася сиротою ще в ранньому дитинстві: батько помер, коли їй було 11 місяців, а мати загинула в автокатастрофі, коли дівчинці виповнилося чотири роки. Сьогодні 18-річна дівчина працює, щоб оплачувати оренду житла, продукти й дорогі ліки для бабусі, якій потрібна термінова операція.
Попри пережите, вона навчається на медичних курсах і мріє стати психологинею.
"Я ніколи не шкодувала про цей шлях. Він зробив мене сильною людиною. На цьому шляху були зовсім незнайомі люди, які простягали руку допомоги, відгукувалися у найважчі моменти. І я вважаю це справжнім дивом, бо вірю, що добрі люди існують. І це справді прекрасно", – каже Ганна.
Історію Ганни Григоренко можна переглянути на сайті Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.
Контекст
- Колекція Музею "Голоси Мирних" уже нараховує понад 145 тис. історій мирних жителів, які постраждали від війни Росії проти України. Це найбільше у світі зібрання таких свідчень.