+3 Київ
Я входив до складу Демплатформи разом із Борисом Єльциним, Анатолієм Собчаком, Гаврилом Поповим, Еллою Памфіловою
– Григорію Омеляновичу, радий вітати вас. Давно не зустрічалися, стільки років...
– Тим більше, що знайомі з 88–89-го, коли працювали у "Вечірньому Києві".
– Так!
– Ти, Саша Швець, Геннадій Кириндясов, головним редактором Віталій Карпенко був...
– А ви – головним борцем із мафією...
– ...і ваша газета першою матеріали про це друкувала...
– Це правда.
– Я, коли до вас приходив, думав: от люди, які набагато молодші за мене, а не бояться публікувати такі речі! Величезна повага до вас – як до громадян і журналістів!
– Григорію Омеляновичу, ви – генерал-лейтенант, Герой України, депутат Верховної Ради кількох скликань...
– ...п'яти...
– ...але я пам'ятаю ще, що наприкінці 80-х ви були делегатом XXVIII з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. Що цікавого там відбувалося? Це останній з'їзд був?
– Так, останній. Мене обрали делегатом у Залізничному районі, зараз це Солом'янський район міста Києва, і на з'їзді я представляв Демократичну платформу. Там були різні течії та платформи: більшовицька, яка захищала Сталіна, марксистська, навіть ортодоксальна – об'єднаний фронт трудящих, реформістська... Я входив до складу Демплатформи разом із Борисом Єльциним, Анатолієм Собчаком, Гаврилом Поповим, Еллою Памфіловою... 105 або 104 людини нас було.
– На 5000 делегатів...
– ...якщо бути точним, то на 4683.
– Ну і пам'ять у вас!
– (Сміється). Слава Богу, батьки наділили, та й учителі гарні були, у тому числі тибетські монахи. Так от, на з'їзді у мене дуже гарні стосунки з Анатолієм Собчаком склалися, я з ним знайомий із 1984 року...
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
– ...ух ти!..
– ...а коли навчався в ад'юнктурі Київської вищої школи МВС СРСР імені Дзержинського, він був у мене неофіційними опонентом на захисті кандидатської дисертації – у 1986-му. Ми часто зустрічалися на різних юридичних конференціях, наукових і практичних, у Києві, Москві, Ленінграді...
Була постанова Політбюро ЦК КПРС під грифом "цілком таємно", підписана Горбачовим, про те, як за кордоном відкривати комерційні структури і вивозити не тільки готівку, але навіть золото
– У мене до вас гострі запитання, і я собі щось виписав. На останньому з'їзді КПРС ви заявили про виведення за кордон, на таємні рахунки банків, фірм і фондів, десятків мільйонів іноземної валюти з рахунків ЦК КПРС і показали делегатам копії документів, які підтверджували цю інформацію. Що це були за документи і звідки вони у вас взялися?
– Зараз розповім. Але давай ми з тобою спершу згадаємо публікації "Вечірнього Києва", бо коли я повернувся, ми дещо опублікували в цій газеті... З'їзд розпочав роботу 2 липня 1990 року і закінчив 13 липня. Буквально в перші дні, виступаючи там, я ініціював створення комісії з розслідування фактів розкрадання із Чорнобильського фонду...
– ...уже тоді розкрадали...
– ...так-так-так, мова йшла про мільйони рублів. Ініціативу підтримали мою, я сам учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Головою комісії став Євген Примаков, а я був членом комісії, одним із його заступників: із ним у мене теж гарні ділові стосунки склалися. Окрім того, я виступив з ініціативою створення партійної слідчої комісії з розслідування привілеїв партійної номенклатури.
Як усе було? Уже після кількох виступів на з'їзді та інтерв'ю журналістам у кулуарах до мене підійшов співробітник апарату ЦК КПРС, 65–68 років. Я був у формі майора, з вусами, і в усіх делегатів були однакові значки учасника з'їзду, а у Демократичної платформи – круглий, обрамлений червоною лінією, а в середині на білому фоні – дві червоні літери "Д" і "П". Я пив каву чи чай, і тут іде до мене сивий такий, літній чоловік, у руках – сіра папочка, тасьмами перев'язана. Каже: "Товаришу майор, я послухав кілька ваших виступів... Ви знаєте, я не хочу забрати із собою в могилу дуже страшну інформацію про те, що діється у ЦК і Комітеті держбезпеки СРСР. Мені не дасть це зробити пам'ять про рідних, загиблих під час голодомору в Україні, і тих, кого було депортовано у Сибір...".
– Неймовірно!
– Я послухав, зацікавився: "Що ж там таке?". Він відповів: "Візьміть, подивіться. Ви мужня людина, судячи з виступів, – думаю, ви оприлюдните це на з'їзді. Як офіцеру, делегати повинні вам повірити, тим більше якщо покажете ці документи. І тоді я можу зі спокійною совістю закінчувати своє життя". Ця людина не випила ні кави, ні чаю, ми просто сиділи за столиком. Потім він піднявся і пішов, а папка залишилася.
Я відкрив її – і першим, що я побачив, була постанова Політбюро ЦК КПРС під грифом "цілком таємно", підписана Михайлом Горбачовим, про те, як за кордоном відкривати комерційні структури, фонди і вивозити не тільки готівку (долари, швейцарські та французькі франки, німецькі марки, російські рублі), але навіть золото. Інструкції покроково було розписано!
Якщо зовсім точно говорити, то там були і письмові особисті зобов'язання перед КПРС. Посадова особа (в основному це були старші офіцери ГПУ КДБ і Першого управління, відповідального за зовнішню розвідку, які вивозили за кордон валюту) зобов'язана була їх дати. І вони, ці люди, писали: я, прізвище-ім'я-по батькові, член КПРС із такого-то року, партквиток номер такий-то, добровільно беру на себе зобов'язання вивозити, контролювати...
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
– ...і багато вивозили?
– ...дай договорю. Віддруковано в типографії, за діагоналлю – зелена смуга. Кілька таких бланків було, і навіть ксерокопії з підписами. І ще одне. Було кілька платіжок, пов'язаних із московським готелем "Октябрьская", який належав ЦК КПРС. І ось кожну добу, як мені сказав мій випадковий інформатор, через цей готель відправляли за кордон від 50 до 100 тисяч доларів.
– Щодобово?
– Щодобово.
– Ну, темпи були...
– Зрозуміло. У підсумку готівкою, спецрейсами, у валізах із СРСР вивезли різної валюти на сотні мільйонів доларів! І ось я отримав ці документи. Самі розумієте, у якому морально-психологічному стані був... Більше того, ми з Анатолієм Собчаком і Борисом Єльциним ініціювали проект резолюції про те, щоб з'їзд КПРС покаявся за злочини, вчинені сталінським режимом, вибачився перед радянським народом і відмежувався від цих злочинів, а там, де були розстріли, табори і так далі, були поставлені пам'ятні знаки. Проект цієї резолюції, звичайно, ніхто не підтримав.
– Але документи про виведення грошей за кордон ви оприлюднили...
– Звичайно! Виступаю я з трибуни як співдоповідач з комісії щодо Чорнобиля...
– У Кремлі?
– Так, у Палаці з'їздів. Головував, пам'ятаю, Володимир Щербицький. І я, роблячи висновки, запропонував, щоб з'їзд проголосував за те, щоб у Чорнобильський фонд виділили мільярд радянських рублів. Почалися дебати, нападки на мене: мовляв, я сам чорнобилець, бо так... Підтримала білоруська делегація, ще хтось, але мільярда не дали, виділили 500 мільйонів.
– Мало...
– Згоден. І тоді, використавши слушний момент, я заявив про виведення валюти за кордон, показав документи.
Горбачов сказав: "Нехай іде. Ми з ним уже зустрічалися, і після тієї розмови у мене спітніли руки. Не заздрю тим, кого він допитував"
– Яка була реакція?
– У якомусь сенсі шок. Але після мене або через одного делегата виступив Микола Кручина...
– Який вилетів із вікна потім...
– ...який був організатором усього цього...
– ...а наступного дня після провалу путчу покінчив життя самогубством...
– ...ні, не забігай уперед, дослухай. Він каже: "Тут виступав один майор, який звинувачував нашу партію у вивезенні великих коштів і десятків тонн золота. Так ось, це все брехня, наклеп, спрямований на те, щоб опорочити ЦК КПРС...".
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
– Адже він керував справами ЦК?
– Так. А в перерві підходить до мене один делегат: "Товаришу майор, мене просили вас провести – з вами хоче переговорити Михайло Горбачов".
Треба сказати, я вже спілкувався з Горбачовим до цього, і виявляв деякі неприємні для нього речі. Коли в 1985 році він був у Великобританії на запрошення Маргарет Тетчер, його дружина Раїса Максимівна відвідала один із супердорогих магазинів, де купила діамантове намисто та інші прикраси на велику суму. В англійській пресі з'явилися фотографії, окрім цих знімків, я своїми каналами дістав цю інформацію – словом, з'ясовував я у Михайла Сергійовича, як таке могло статися. Але це окрема тема, а ми про з'їзд зараз.
Заходжу я до цього кабінету без вікон... Ну, коли йшов, сказав друзям з української делегації, дві чи три людини за мною пішли, біля дверей зупинилися. Заходжу і бачу: за столом сидять Горбачов, голова КДБ СРСР Крючков, делегат з'їзду міністр внутрішніх справ СРСР Бакатін і двоє чоловіків спортивної зовнішності.
Я привітався... Оскільки був уже знайомий із Горбачовим і Бакатіним, першому руку подав Крючкову. Рука в нього була млява, як риб'ячий хвіст. (Посміхається). Я, уже майстер спорту з рукопашного бою, так її стиснув, що він аж скривився. А, так, ще і Кручина там був – почав говорити: мовляв, що ж ви, товаришу майор, собі дозволяєте, навіщо зводите наклеп?
Я вислухав і відповів: "Товаришу Кручина, я вам дещо скажу, а ви задумайтеся. Ви ніколи не припускали думки про те, що одного разу вам додому зателефонують – і ви або випадете з вікна, або кинетеся під потяг у метро?".
– Таке сказали?
– Так. Він пильно подивився на мене, а у Крючкова аж жовна заходили, адже він теж у цій команді був – безпосередній організатор. Потім я звернувся до Горбачова: "Товаришу генеральний секретар, давайте створимо партійну слідчу комісію і перевіримо, правда все це чи ні". Крючков запитав, де копії документів. Я сказав: мовляв, можу вам їх віддати, але знайте, що кілька копій лежать у надійних місцях, певний бронежилет я собі зробив.
Німа сцена, Дмитре! А потім Горбачов каже таку фразу: "Нехай іде. Ми з ним уже зустрічалися, і після тієї розмови у мене спітніли руки. Не заздрю тим, кого він допитував". Ось так ми розійшлися.
11 листопада 1938 року Берія і Мюллер підписали угоду про співпрацю і взаємодопомогу між НКВС і Гестапо
– Григорію Омеляновичу, ідемо далі: ви дуже цікаво розповідаєте, але запитань так багато...
– ...додам ще одну фразу. Після провалу ДКНС, про який ви писали у "Вечірньому Києві", із 26 серпня до 31 жовтня 1991 року, протягом п'яти тижнів, за загадкових обставин було ліквідовано – запам'ятайте цю цифру! – 1746 відповідальних осіб центрального апарату ЦК КПРС, Комітету держбезпеки і Центрального банку Радянського Союзу. А почалося це все зі стрибка Кручини з вікна своєї квартири. Потім два його заступники вистрибнули. Попередник Кручини Павлов святкує день народження, йому телефонують, говорять щось у трубку – він виходить на балкон, стрибає і теж розбивається...
– ...епідемія стрибків... Скажіть, чи правда, що ви на власні очі бачили договір про співробітництво між НКВС і Гестапо, за підписами Берії і Мюллера, і навіть таємно скопіювали цей документ?
– Правда, і я дійсно зробив копію – невеликим фотоапаратом. Ксерокопіювати ніхто б не дав.
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
– Про що там ішлося?
– Це було у 13-му відділі архіву ЦК КПРС. Там був я, Анатолій Собчак, Борис Єльцин – п'ятеро чи семеро осіб. Це коли ми готували проект резолюції про засудження злочинів сталінізму. 11 листопада чергова річниця відтоді, як було підписано генеральну угоду про співпрацю і взаємодопомогу між Народним комісаріатом внутрішніх справ і Гестапо, стояли підписи Берії та Мюллера.
– Це 39-й рік?
– Ні-і-і, 11 листопада 1938 року, ще до пакту Молотова і Ріббентропа! Угода була російською і німецькою мовами, для кожної сторони по примірнику. Була довіреність на підписання цієї угоди німецькою і переклад російськаю та два додатки до неї – про те, за якими ознаками видів (так і написано, навіть не "людей"!) їх слід стерилізувати і знищувати. Тих, хто заїкається, рудих, косооких, кульгавих, із родимими плямами...
– У вас можна буде взяти цей документ і оприлюднити?
– Звісно, я все дам! Я опублікував це у двох книгах, які презентував, будучи членом Парламентської асамблеї Ради Європи у 2009 році. І коли я це показав, ви уявляєте, якою була реакція з боку Російської Федерації? Коротше кажучи, ця реакція лише зайве свідчення того, що все правда...
І політичну мафію, і кримінальну можна перемогти і поставити під жорсткий контроль: усе залежить від політичної волі першої особи
– Ви відомі як борець із мафією, були навіть начальником відділу з боротьби з корупцією та організованою злочинністю Головного управління військової контррозвідки СБУ. Скажіть, будь ласка, мафію перемогти неможливо, можна тільки очолити?
– Ні. І політичну мафію, і кримінальну можна перемогти і поставити під жорсткий контроль: усе залежить від політичної волі першої особи.
– Тільки від цього?
– Абсолютно! І, можливо, це комусь здасться дивним, але з мафією й організованою злочинністю не церемоняться. Я читав про це лекції, навіть співробітникам ФБР, вивчав досвід боротьби з російською мафією в Нью-Йорку, із Коза Ностра в Італії, тож скажу вам відверто: за наявності політичної волі однієї особи перемогти можна. Я зараз не депутат, і тим більше не президент...
– ...щаслива людина!..
– ...так само, як і ти! (Сміється). Але мені вистачило б трьох–чотирьох місяців, щоб про злодіїв у законі в Україні просто забули, а ті, хто з ними пов'язаний, сиділи б там, куди Макар телят не ганяв.
– А зараз організованої злочинності більше, ніж за часів Януковича?
– Шановний Дмитре, давно змінилася її якість і навіть структура. Це вже не ті наперсточники й кидали 90-х, з якими ми боролися з Валерієм Куром, коли я тренував хлопців із боротьби з організованою злочинністю в місті Києві. Це інтелігентна, білокомірцева організована злочинність, із сильними кримінально-корумпованими зв'язками, із політичним прикриттям, зокрема і з депутатськими мандатами. Як кажуть в Одесі, це дві великі різниці – сьогоднішня і та, яка на початку 90-х була...
– Будучи народним депутатом, ви виявили за кордоном валютні рахунки та офшорні компанії Павла Лазаренка і багатьох інших можновладців. Кого ще і як вам це вдалося?
– Дмитре, мій друже, ти майже повторив те запитання, яке поставив мені свого часу Леонід Данилович Кучма на зустрічі, де були присутні покійний нині генпрокурор Григорій Ворсинов і голова Служби безпеки Володимир Радченко. Коли я вкотре поклав перед Кучмою ксерокопії банківських документів, документів про реєстрацію офшорних компаній...
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
– ...Лазаренка?..
– ...і його, і Юлії Тимошенко, і Олександра Волкова, і сімейства самого Кучми – валютні рахунки за кордоном Пінчука, Леонід Данилович запитав у Ворсинова: "Ти можеш мені добути такі документи, як Омельченко?". Той каже: "Ні". Президент це саме у Радченка запитав. Той відповів, мовляв, це компетенція Генпрокуратури, а не наша. Кучма роздратувався: "А для чого я вас усіх тримаю, якщо мені досить одного Омельченка?". І запитав мене: "Як тобі це вдається діставати?".
– І що ви сказали?
– Із гумором відповів: "Пане президент, ви вчилися на ракетника, а я – на контррозвідника". (Посміхається).
Не відкидаю, що записи з кабінету президента Кучми могли мати і контролювати наші колеги із ФСБ Росії
– Ви, за вашими словами, слухали плівки майора Мельниченка, і у зв'язку з цим я вам поставлю таке запитання: яка країна прослуховувала кабінет президента Кучми?
– Я дійсно прослухав усі аудіозаписи, які мені як голові слідчої комісії передав Микола Мельниченко. Можливо, чогось він не передав... Це десятки годин – повір мені, Дмитре, вуха горіли! І коли я закінчив слухати, я привіз це в комісію, яку очолював, і кажу: "Дорогі мої колеги! Ось три групи записів. В одних ідеться про злочини, порушення Конституції і законодавства, у других – скажімо так, брудна політика, партійні лідери бігають до президента, домовляються про якесь фінансування, місця в уряді, парламенті тощо. А третя група – це такий бруд, що, повірте мені як офіцеру на слово, я не радив би вам це слухати".
Тодішній голова Служби безпеки України Деркач доповідає президентові України про прослуховування опозиційних політиків, журналістів, у кого яка коханка чи коханець, словом, брудну білизну ворушить. До речі, були на плівках і розмови президента Кучми та нинішнього президента Петра Порошенка. І знаєте, що я вам скажу? Після цього, суто з морально-етичного погляду, Петро Олексійович не має права бути президентом України...
– Але яка країна слухала кабінет глави нашої держави?
– Записувала апаратура, стаціонарно встановлена ще за часів Радянського Союзу...
– Тобто не диктофон під диваном?
– Був і диктофон...
– Але і стаціонарна апаратура теж?
– Так – у кабінетах, де Леонід Кучма приймав іноземних послів, закордонні делегації...
– І там слухали?
– Абсолютно вірно. Тому я не відкидаю, що ці записи могли мати і контролювати наші колеги із ФСБ Росії.
Замовником вчинення злочинних дій проти Гонгадзе був Леонід Кучма, підбурювачем до їх вчинення був глава його адміністрації Володимир Литвин, а організатором цих дій виступив міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко
– Скажіть, от ви очолювали парламентське розслідування вбивства Георгія Гонгадзе – можете сьогодні назвати конкретного винуватця його загибелі? Хто вбив журналіста?
– До затримання Пукача й отримання від нього свідчень парламентська комісія дійшла такого висновку (це колегіальне рішення, за нього проголосували одноголосно): замовником вчинення злочинних дій проти Георгія Гонгадзе був Леонід Кучма, підбурювачем до їх вчиненння був глава його адміністрації Володимир Литвин, організатором цих дій проти Гонгадзе і проти Олексія Подольського виступив міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко, він віддав наказ. Ще одним організатором був керівник апарату внутрішніх справ генерал Фере, а безпосередніми виконавцями й організаторами найнижчої ланки – генерал Пукач і троє офіцерів служби зовнішнього спостереження, яких було засуджено за вбивство.
Після того, як Пукач дав свідчення і надав докази, я особисто як народний депутат України неодноразово направляв депутатські звернення генеральним прокурорам, президенту Ющенку, а потім Януковичу – про порушення кримінальної справи проти замовника вбивства Георгія Гонгадзе Леоніда Кучми і підбурювача до вчинення цього злочину Володимира Литвина. 5 лютого 2005 року пролунав у Верховній Раді мій депутатський запит про арешт Кучми, Кравченка і порушення кримінальної справи проти народного депутата Володимира Литвина. Наступного дня Леонід Данилович терміново виїхав за кордон буцімто на лікування, а повернувся вже тоді, коли ховали Юрія Кравченка...
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
– Хочу вставити свої п'ять копійок: я теж вивчав ці матеріали і не вірю, що Кучма був замовником. Ви не змінили своєї думки? Адже він мирна людина...
– Значить так, я зараз кажу як колишній слідчий: шановний Дмитре, у мене до цієї справи немає нічого особистого, але на записах майора Мельниченка є розмови. Приміром, голови СБУ Леоніда Деркача і президента Кучми, де Деркач доповідає про нашу з Анатолієм Єрмаком поїздку за кордон, коли ми виявили валютні рахунки, зокрема й оточення Кучми, і президент віддає наказ мене і Єрмака знищити.
Ти знаєш, якщо послухати розмови, де він віддає накази, що зробити суддям, що зробити з активістами, що зробити з Головатим, Подольським тощо. Кравченко доповідає Кучмі, як було вивезено в ліс Олексія Подольського, було жорстко побито, його душили, як Гонгадзе, тільки ремінь тріснув, двері йому підпалили, а Кучма погоджує ці злочинні дії і дає наказ, щоб було підключено ще й інші сили! Усе це – правда!
– Григорію Омеляновичу, прохання: ставлю запитання – хвилина на відповідь, бо ми не встигаємо...
– Добре.
– Спочатку ви зайшли в парламент за списком Блоку Юлії Тимошенко, а потім звинувачували Юлію Володимирівну в усіх смертних гріхах. Де логіка?
– Логіка проста. Спочатку в парламент зайшов Омельченко, будучи обраним двічі народним депутатом за мажоритарним округом на моїй рідній Полтавщині, у місті Кременчуці, у 1994-му і 1998 роках. А партію "Батьківщина" було створено, якщо не помиляюся, у липні 1999 року: Юлія Тимошенко пішла в парламент, щоб врятувати себе від лави підсудних за ті корупційні злочинні схеми з Павлом Лазаренком, оскільки суд її визнав подільником у цій справі.
Так от, коли вирішували питання про створення БЮТ, наші дві національно-патріотичні партії: Республіканська, яку очолював Левко Григорович Лук'яненко, і наша українська партія "Собор" (Матвієнко – голова партії, а я – заступник) – об'єдналися. Голова Української консервативної республіканської партії Степан Хмара теж обговорював ці питання – про об'єднання... А я категорично відмовлявся балотуватися у Блоці Юлії Тимошенко. Це було пов'язано самі розумієте з чим. Я говорив, що я не можу йти, коли за моїми матеріалами Генпрокуратура відкрила кримінальні справи, де Тимошенко проходить як співучасниця. Мене переконали увійти в блок, щоб протистояти режиму Кучми, Левко Григорович Лук'яненко та Степан Хмара, які для мене є авторитетами і вчителями в політиці на все життя.
Є інформація, що Олександр Турчинов був завербований КДБ УРСР, а Юлія Тимошенко, можливо, ФСБ Росії
– Чи багато серед вищого керівництва України людей, завербованих КДБ СРСР чи ФСБ Росії, і хто ці люди?
– Значить так, друже мій Дмитре. Якщо взяти перше і друге скликання Верховної Ради України, то там архівної агентури КДБ СРСР і УРСР були десятки людей...
– Серед них – лідери Народного Руху України...
– Зараз я не буду говорити прізвищ, але тоді я з покійним В'ячеславом Максимовичем Чорноволом говорив і попереджав, яка навколо нього і під ним агентура сидить...
– ...а щільно було, так?
– Так. Потім, коли ухвалювали Конституцію України в червні 1996 року, і деякі статті проходили в 300–302 голоси, пов'язані з національною символікою, мовою, прапором, гімном, гербом і так далі, нехай мене простить Господь Бог і українці, але я тоді вперше як начальник відділу військової контррозвідки звернувся до кількох народних депутатів України, які були для маскування в лівих фракціях парламенту, навіть до колег...
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
– ...і сказали, що якщо вони не проголосують...
– ...ні-ні-ні, шантаж не в моєму стилі! Я просто попросив їх проголосувати за ці статті Конституції. Четверо людей віддало мені свої картки, і я голосував за них. Тоді ще не було закону, який це забороняє...
– Запитання: сьогодні у вищому керівництві України є агенти КДБ СРСР чи ФСБ Росії?
– Час іде, Дмитре. Після проголошення незалежності скільки минуло?
– 26 років.
– Агентів КДБ, які були тоді, у політиці немає вже – за віком. А от що стосується агентури ФСБ – так, вони є, причому їх треба ділити на групи. Агенти політичного впливу – це коли розписки ти не пишеш, зобов'язань на себе не береш...
– ...а інші – ті, які писали...
– ...так. У пресі про це є інформація...
– ...прізвища ви можете назвати?
– Назву.
– Давайте!
– Була інформація у пресі, потім її підтвердив заступник голови Служби безпеки України генерал-лейтенант Олександр Скіпальський. До речі, на сайті Спілки офіцерів України висить моя стаття "Політика на крові"...
– ...називаємо прізвища...
– ...у студентські роки був завербований Олександр Турчинов...
– ...ким?
– КДБ УРСР, що допомогло йому піти за комсомольською лінією. Коли почався путч, він дуже жорстко виступав за запровадження режиму ДКНС, говорячи, що до влади прийдуть бандерівці і нікому мало не видасться...
– Хто ще?
– Тепер що стосується ФСБ. Із 1995 року ми з Анатолієм Єрмаком мали оперативну інформацію, що, можливо, завербовано Юлію Тимошенко. Коли в липні 1995 року в Москві її затримали з чоловіком – в аеропорту, із контрабандою 100 тисяч доларів США. Вона в той час давала хабарі у міністерстві оборони Російської Федерації, у міністерстві економіки, співпрацювала з міністерством фінансів... Вона була під ковпаком ФСБ.
– Далі.
– І було складено відповідні документи і її відпущено... Те, що навколо Тимошенко тоді відбувалося, давало підстави так думати. У вересні 1995 року Анатолій Єрмак, який працював у КДБ УРСР, а потім у Службі безпеки України, це мій побратим і оперативник просто від Бога, із яким ми разом виходили з партії, створювали ми з ним у вересні 91-го року конспіративну депутатську організацію "Антимафія", де він був моїм заступником, як і у відділі, який я очолював у СБУ, отримав інформацію, яка це підтверджувала. А восени 2004 року Служба зовнішньої розвідки отримала документальне підтвердження, де розписано, як використовувалася таємно Юлія Тимошенко. Президент України Кучма дав доручення Службі безпеки України провести перевірку. Це був жовтень 2004 року. У Службі безпеки України я ознайомився з цими матеріалами. Потім ця довідка, підготовлена керівництвом ФСБ Російської Федерації на ім'я Путіна, про те, як використовувати в політиці Юлію Тимошенко, з'явилася у пресі, було опубліковано повний текст...
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
На мене вийшов генерал КДБ УРСР у відставці, який проживав у Криму. Зустрівся і розповів, як він був куратором Януковича і його вербував...
– Григорію Омеляновичу, у нас 10 хвилин, а запитань багато, пропоную вам відповідати "так" чи "ні", коротко і стисло... зараз багато російських агентів у складі Верховної Ради?
– Агентів політичного впливу – так, дуже.
– Зрозумів. Янукович і Азаров були агентами ФСБ?
– Про те, що Янукович був завербований КДБ УРСР, я сказав із трибуни Верховної Ради України...
– ...і мали на це підстави...
– ...так, і, до речі, він був не двічі, а тричі судимим...
– ...я знаю. Судили тричі, двічі сидів...
– ...і останнє покарання відбував у Арбузинському районі Миколаївської області, у колонії №83, потім його витягли звідти, і відбулося вербування. Коли я сказав про це з трибуни Верховної Ради, на мене вийшов генерал КДБ УРСР у відставці, який проживав у Криму. Зустрівся і розповів, як він був куратором Януковича і як його вербував.
– Азаров – теж агент?
– Про Азарова сказати не можу...
– Ідемо далі. Восени 2009 року на сесії ПАРЄ у Страсбурзі ви попередили євродепутатів про те, що за п'ять років Росія вчинить акт агресії проти України та анексує Крим. Це правда?
– (Киває). Так.
– Вам повірили тоді?
– Це правда, але перед цим ще було: у квітні 2008 року на сесії ПАРЄ і в політичному комітеті я сказав, що за місяць Косово в односторонньому порядку проголосить незалежність, проллється кров і попередив, що за чотири–шість місяців буде військова агресія проти Грузії...
– ...тобто ви неодноразово попереджали...
– ...а коли повернувся в Україну після цього виступу, які нападки були! Я ще розумію, із боку фракції комуністів, Партії регіонів, але ж із Блоку Юлії Тимошенко теж кричали: "Це провокація,яка війна? Ми братні народи...".
Росія свідомо знищила польський літак із президентом Качинським на борту, тому уламків літака вона ніколи не віддасть
– Ви неодноразово заявляли, що літак із вищим польським керівництвом на чолі із президентом Качинським було свідомо знищено Росією. Це правда?
– Правда. І на сьогоднішній день висновки мого розслідування, які було опубліковано в газеті "Україна молода" в минулому році, у квітні–червні минулого року, підтверджено Генпрокуратурою Польщі.
– Тобто Росія свідомо знищила польський літак?
– Так.
– За допомогою вибуху?
– Була багатоступенева операція. Щоб вирубати електронну апаратуру, було застосовано високочастотну електромагнітну гармату, називається "Ніка". А потім було зроблено постріл із гранатомета, зарядженого термобаричним зарядом. Це підтверджують висновки експертизи, ось чому Росія до цього часу не віддає уламків літака і ніколи не віддасть. Це, шановний Дмитре, тема для окремої бесіди: я покладу тобі на стіл усі матеріали, покажу документи, докази, фотографії...
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com
– У 2007 році в центрі Києва вас збила автівка – це був замах?
– 15 травня 2007 року, на другий день після мого дня народження, це була ДТП на пішохідному переході: молодий хлопець-водій, мабуть, відволікся або ловив гав... А далі на цю тему можна говорити, але не на публіку, я тобі колись окремо дещо розповім. Бо це трошки пов′язано з іншими питаннями. Я, коли повернувся у швидкій допомозі до тями, перше, що я зробив, – подякував Богу, що повернув життя, попросив у нього вибачення за ті гріхи, які я, можливо, вчинив, і вибачив водія. І коли він був заарештований, я зателефонував у Генеральну прокуратуру із військового госпіталю, де був на лікуванні, і попросив, щоб його звільнили. Прийшов на суд, попросив суд не засуджувати його до позбавлення волі і не позбавляти його прав на водіння автомобіля, тому що у нього це був єдиний спосіб заробляти гроші...
– Чи часто вам погрожували і чи були на вас замахи?
– Ну, щодо погроз – я все це зводив до анекдотів, гумору тощо, навіть Служба безпеки кілька разів встановлювала, хто мені погрожував по телефону. А що стосується серйозних погроз і підготовки замахів – то, на жаль, було, чи на щастя було, я не знаю. Тричі СБУ вивозила мою сім'ю за межі Києва і переховувала їх то місяць, то два, то три. Так трапилося, що у восьмому класі, коли я теж був особисто під охороною, ледь не викрали мого молодшого сина: я змушений був його перевести в іншу школу. Ну, і реально було підготовано один замах, щоб підірвати мене, коли я виходив із дому і проходив повз сміттєвий бак і йшов на метро. Після перемоги Помаранчевої революції навіть прийшло двоє людей, які дали свідчення, як їх вони готували, але коли дізналися, кого збираються підірвати, вони розказали, хто замовляв і так далі. Вони зрозуміли, що після цього їх зачистять, і втекли, але є свідчення.
– Ви красивий чоловік, генерал-лейтенант, Герой України, стільки орденів, така біографія яскрава, неабияка сміливість говорити в ефірі те, що інші вдома пошепки бояться вимовити... Вам не набридло ще боротися? Є ще сили робити щось для України?
– Ну, наскільки мені відомо, Дімо, у тебе вже п'ятеро дітей...
– ...шестеро...
– ...о! Відстав я – кульгаю у професіоналізмі... (Посміхається). А в мене вже четверо онуків. Для кого і яку ми залишимо нашу Україну? Ти відбувся як журналіст, як бізнесмен – як людина, яка сама себе забезпечила і забезпечує своїх дітей. У мене, окрім військової пенсії, немає нічого: ні дач, ні яхт, ні машин, ні земельних ділянок тощо, хоча сам – людина із села... Але справа не в цьому, а в тому, що я хочу залишити про себе добру пам'ять. Щоб після того, як Господь мене прибере, наші діти й онуки – я не ділю їх на своїх і чужих – не плювали на мою могилу, а казали: "Поки був живий, намагався щось робити". Тому поки живу, буду боротися з негідниками: кожному своє...
Записала Анна ШЕСТАК
