-1 Київ
Думаю, автором Курської операції є Сирський. Я в нього напряму не питав, але це його почерк
– Добрий вечір. У нас у гостях Роман Костенко, народний депутат України, полковник СБУ, який бере участь у війні Росії проти України. Пане Романе, я вас вітаю.
– Доброго дня!
– Питання, яке цікавить, думаю, усіх глядачів, хто підписаний на ваші соцмережі. Коли ви останнього разу були в Росії?
– Я це питання, скажемо так, напряму... Усі бачили. Тому говорити про те, коли я був у Росії, я думаю, не потрібно. Якщо є якісь питання, що стосується безпосередньо Курської операції, я готовий на них відповісти.
– Чи там уже вибори пройшли, чи то вже не Росія?
– Це зараз територія, яка контролюється Україною. Згідно з усіма міжнародними конвенціями, ми відповідальні за цю територію, тому робимо все, щоб міжнародні закони там дотримувалися.
– Я в інтернеті бачу дуже багато відео, де росіяни в Курській області дуже радо зустрічають українських військових. Чи реально те, що в інтернеті ми бачимо? Чи насправді по-іншому справа виглядає?
– Складно зробити висновок про всіх росіян. Тому що, по-перше, велика частина росіян усе ж таки виїхала. Я думаю, якраз ті, які б не хотіли так зустрічати, як зустрічають ті, кого ви бачили. Багато хто втік, піддавшись російській пропаганді або розуміючи, що їм, мабуть, нічого робити, бо з них спросять, коли прийдуть українські війська. Саме втекли. Якщо порівнювати російське населення і українців, коли 2022 року Росія вторглася на нашу територію, то всі пам’ятають, як об’єдналася нація... Зникли політичні партії, релігійні конфесії, залишилося тільки одне: бажання битися за Україну. Коли всі робили "коктейлі Молотова", усі будували блокпости, усі записувалися в територіальну оборону. На той час Україна була в набагато гіршій ситуації, ніж зараз Російська Федерація. Ми розуміли, що ситуація безвихідна, але діяли. У Росії такого немає. У Росії частина втекла, частина залишилася й дійсно зустрічає українську армію. Звичайно, це не загальна статистика. Але в цілому, щоб хтось виходив проти української техніки з голими руками, як це було проти російської, щоб хтось робив "коктейлі Молотов" або хтось просто поганими словами звертався до наших воїнів – я про таке навіть не чув.
Перші села від кордону – їх називають царські села. Там жили здебільшого прикордонники, митники – така еліта місцева. У них гарні будинки. І вже на наступний день люди із сусідніх сіл були там... Пройшло багато років, але лозунг "граб награблене" – він, у принципі, там у крові. І вони там забирали деякі речі. Коли їм задавали питання, вони: "Ну а що? Вони накрали – тепер ми беремо до себе". Оці історії були. І я не скажу теж, що там кожен це робить, але таке є.
– Місцеве населення мародерило у своїх же?
– Мародерили. Відео також знімали наші бійці. Скажімо так, вибірки статистичної немає, я просто розповідаю те, що чув, те, що була можливість побачити. Приблизно така ситуація.
– Як Курська операція впливає на настрої всього населення Росії?
– Ще додам до попереднього питання. Ми бачимо, що самі росіяни обурюються, що місцеве населення в Курській області навіть заробляє на військовослужбовцях, які приїхали типу боронити регіон. Таксисти за велику ціну підвозять солдатів до місця служби. Товари у два або три рази подорожчали, тому що приїхали військові. Це також цікава історія.
– Це вони про своїх же, російських військових?
– Так. Коли армія заходить, то вони починають заробляти на цьому. Якщо говорити стратегічно по тому, як це вплине на Російську Федерацію – я думаю, що вже вплинуло. Росіяни розуміють у першу чергу, що війна вже не десь на українській території. Це вже точно не "спеціальна воєнна операція". Особливо у Брянській та інших прикордонних областях розуміють, що це досить близько, кожного дня може бути ситуація, коли зайдуть українські війська... Якщо так правильно назвати, червоні лінії перейдені, ящик Пандори відкритий. Можна перефразувати і сказати, що Україна відкрила новий фронт. Це більше ніж 2 тис. км українсько-російського кордону, на який до цього часу було відносне табу. Там працювали наші спецпідрозділи, диверсійні групи, там працював російський добровольчий корпус, але регулярна армія туди не заходила. Усі бої точилися в основному на території сходу й півдня нашої держави. І я думаю, що якраз Росія і стала винуватцем цього – через вторгнення на харківському напрямку з півночі. І після цього наші партнери дали перші дозволи бити по російській території. Ми зробили операцію в Курській області. По факту, це була відповідь на Харківську операцію, яку провела РФ і в якій вона не досягла успіху. Навпаки, вона дала можливість досягти успіху нам. Тому війна для росіян стала ближчою, якщо відповідати на ваше питання. І загроза підвищилася. Тепер це залежить від наших ресурсів, від наших планів, від наших можливостей. Зараз багато дискусій про те, потрібна Курська операція, не потрібна…
– Пане Романе, це якраз наступне питання: мета цієї операції…
– Росіяни вже відчули і ще відчують наслідки цієї операції. Це якщо ми говоримо про простих росіян… Спочатку їм розповіли, що "ви нікуди не лізете – держава за вас усе порішає", а тут вони вимушені кидати домівки й тікати, і розповідати в інших містах, і, скажімо так, вимагати справедливості для себе як для переселенців. Тому наслідки є і, я думаю, вони ще будуть у подальшому.
– Це ви кажете точково, зараз. Сьогодні й зараз для конкретно цієї ділянки фронту.
– Ви мене спитали саме про Курську.
– А якщо стратегічно? Саме стратегічно ви розумієте, яка мета Курської операції і що буде далі? З того, що можна говорити.
– Мета Курської операції? Я думаю, її можна поділити на декілька етапів. Основне – ворог давить нас переважаючими силами на сході. У війні є таке поняття, як перехоплення ініціативи або нав’язування ініціативи. Тому що можна кинути ще п’ять чи 10 бригад навчених, але якщо м’ясний каток Російської Федерації розкручений, то вони на деякий час можуть зупинити… Звичайно, потрібно нав’язувати ворогу свою ініціативу на інших, не основних напрямках удару, щоб ворог маневрував, щоб змушений був перекидати війська, міняти тактику та стратегію. Це, скажімо так, військова наука. От і був вибраний напрямок, де можна перехопити ініціативу. На сході чи на півдні перехопити ініціативу, маючи ті резерви, сили, засоби та озброєння, практично неможливо. Це моя точка зору. Деякі військові це підтверджують.
У Курській області це було реально. І ми бачимо, що, як би там не було, ініціативу ми перехопили й почали нав’язувати ворогу свої дії. Ворог вимушений на це реагувати. Найголовніше – ми побачили, що в Росії немає готових резервів. А це важливо на війні. На війні воюють резервами. Ми можемо багато говорити про бригади, які стоять на першій лінії. Це дуже важливо! Але для того, щоб проводити активні дії, мають бути резерви. У військових є таке правило: той, хто сидів в обороні, рідко буде наступати. Наступати мають тільки бригади з-за спини. Це факт. Солдат три місяці сидить в обороні, його утюжать усіма силами й засобами, КАБ, ракетами, а потім устав і пішов наступати… Це ситуація з області фантастики. Таке може бути, але сподіватися на ефективність таких дій не потрібно. Тому потрібні резерви. Ми побачили, що в Росії немає резервів, які вона може швидко перекинути на ділянку кордону, щоб локалізувати прорив. У нас із Росією більше ніж 2 тис. км кордону, і ми відкрили, що весь цей напрямок приблизно однаковий. Він захищений строковиками, ефесбешниками, прикордонниками, ахматівцями. Тобто він, по факту, вразливий для наших сил оборони. Це шикарне відкриття.
Ми показали, що наші національні інтереси вище навіть порад партнерів. Якщо нам щось потрібно, ми будемо робити це на будь-якій території. Це було важливе рішення: зайти на територію противника, однієї з найбільших ядерних країн, яка називала себе другою армією світу. Із часів появи ядерної зброї практично такого не було в історії. Я завжди кажу про міжнародне значення цієї операції. Ще раз повторю, що наші партнери – і я також спілкуюся з ними – останнім часом сприймали нас, як, мабуть, помираючий організм, який з усіх сил ще бореться, але вже виснажений. А тут ми показали, що можемо ще працювати. Плюс нашому населенню це дало підйом. Тому це хороша операція. З військової точки зору вона, скажімо, тільки у плюс до нашої майбутньої перемоги.
– Хто придумав цю операцію?
– Я думаю, Сирський. Я в нього напряму не питав, але це його почерк. Реально його почерк. Я думаю, що це зробив він. Відносно невеликими силами досяг такого результату. Він змусив говорити про себе, про Україну весь світ.
– Дуже нестандартно і сміливо, правда?
– Просто назвіть мені країну у світі, яка б спромоглася зайти на територію Російської Федерації. І людину, яка прийняла б це рішення… Я думаю, Сирський зараз – особистий ворог Путіна. Тому що це, по факту, удар по Путіну безпосередньо. Він завжди гарантував усьому російському народу безпеку, тут головнокомандувач ЗС України, українська армія прийняла рішення – і почала. І що головне – операція продовжується.
Багато різних аналітиків починають дискредитувати: потрібно було на Покровськ перекинути… Знаєте, оцінювати рішення військових, не будучи військовими і не знаючи до кінця сили й засоби, – це таке дилетантство! Це серйозна відповідальність. І коли люди приймають такі рішення, вони зважують усі за і проти. Воно не приймається отак: "Усе, погнали на Курськ". Це була серйозно продумана операція. У тому числі операція по зосередженню сил і засобів. Зараз дуже складно зосередити сили й засоби на сучасному, прозорому практично, полі бою, щоб виконати таку операцію. Це майже неможливо, але ми це зробили. Але в нас є кейс паралельний, якщо це так можна назвати, – покровський напрямок. Можна знайти паралелі між цими операціями, десь – недоліки, а десь – факти, яких не можна було уникнути. Коли ми говоримо про Курську операцію, то в рамках війни між Росією та Україною вона має важливе значення… Так, покровський напрямок – тяжкий… Ми можемо поговорити і про нього.
Росіяни до сих пір не назбирали достатньо резервів, щоб зупинити наші війська в Курській області, не кажучи вже про спроби контратакувати. ЗСУ продовжують рухатися
– Пане Романе, ви сказали, що Курська операція – це удар по Путіну. Я правильно розумію, що для нього це було неочікувано? Хоча Bloomberg писав, що ще за два тижні до початку операції російська розвідка про це знала, а це значить, що вона не доповіла Путіну? Значить, вона зробила це навмисне? Чи значить це, що зараз Курська операція і ця ситуація грають проти нього? Чи є навколо Путіна зараз генерали, олігархи чи близькі йому чиновники, які плетуть йому лапті?
– У мене немає такої інформації. Я чув, що колись казав Буданов: що в нашого Головного управління розвідки є люди, які наближені до наближених. Я не знаю, який це ступінь наближеності. Тому я й виступаю за те, що нам у перспективі, як і написано в законі про національну безпеку, крім комітету по національній безпеці, треба окремо зробити комітет із розвідки, щоб можна було контролювати ці структури в подальшому. Що стосується Bloomberg, я не знаю, звідки вони брали інформацію. Це, з моєї точки зору, тільки здогадки. Якщо росіяни знали і не змогли нічого протидіяти, цьому може бути декілька пояснень. У те, що це було зроблено спеціально, я менше вірю. Більше вірю в те, що коли ми на них напали... Скільки вже? Три тижні йде операція плюс-мінус. Вони до сих пір не назбирали достатньо резервів, щоб зупинити наші війська, не кажучи вже про спроби контратакувати. Наші війська продовжують рухатися. Особливо Глушківський район, який знаходиться західніше від основного плацдарму, де перебили мости через річку Сейм, де зараз у досить неприємній ситуації біля 3 тис. військовослужбовців знаходяться… Якщо за це знали за два тижні, то легко можна було відреагувати, а по-друге, маючи зброю дальнього ураження, таку, як Російська Федерація має, можна було робити упереджуючі удари. Тому я думаю, що росіяни просто не знали. Або знали на такому низькому рівні, що просто не зреагували на це.
– Цікаво. Але як це вплине на владу Путіна? Може це спровокувати процеси зі зміни режиму? Він же йде дорогою Сталіна. Тих, хто йому не подобається чи загрожує його владі, він починає чистити. Когось – до тюряги, у когось – нещасні випадки. І я думаю, що оточення також це розуміє. Сталіна у свій час оточення все ж таки змогло прикрутити.
– Ви самі відповіли на своє питання. Якщо порівнювати зі Сталіним, він практично до себе наближав людей, потім їх убивав або саджав. Вони вмирали в муках, тому що НКВД діяло жорстко. Але при цьому він вмер своєю смертю. Є якісь версії, але він правив до 70 із чимось років і вмер у себе на дачі. Хтось каже, його отруїли, але факт є факт. Вони бояться, вони всі пов’язані… Складно сказати, скільки протримається режим… Тут треба проводити серйозну роботу, щоб знайти лідера, який би зміг піти проти режиму і повести за собою людей.
– Який стан російської армії сьогодні? І людський ресурс, і техніка – більше стало чи менше? І ваші оцінки: як довго вони можуть вести інтенсивну війну із цим ресурсом?
– Якщо брати людський ресурс, він по відношенню до нашого невичерпний. Зараз у них є проблеми, тому що вони сподіваються витягнути війну на плечах контрактників і найманців. Ця кількість їм дозволяє вести інтенсивні бойові дії. Не більше і не менше. Ми побачили, що на кордоні в них не було навіть чим швидко зреагувати. Але якщо вони включать примусову мобілізацію, якщо вони перестануть звертати увагу на строковиків, на вік... Путін боїться строковиків і мобілізації. Матерів строковиків навіть більше. Зараз він намагається це витягнути за рахунок коштів, але якщо вони прийдуть до примусу, то, звичайно, у них набагато більший мобілізаційний ресурс. У цьому буде їхня перевага. Нам доведеться не знаю які заходи приймати, щоб можна було протистояти їм.
Далі по техніці. Так, у них стара, вони там щось виробляють. Звичайно, таких масштабів уже немає, але вона в них ще на складах є. Плюс є сателіти, які їм набагато більше техніки можуть поставити, ніж наші партнери зараз нам поставляють. Якщо ми говоримо про Іран, Північну Корею, то поставки йдуть досить серйозними партіями. Плюс Росія сама може виготовляти снаряди. Щоб ми могли цьому протистояти, партнерам треба поставляти нам набагато більше. Питання, чи є в них набагато більше. Це питання, над яким усім потрібно замислитися. Тому що деякі недемократичні країни ще не починали [поставляти зброю Росії]. А там запаси теж досить серйозні.
Техніки, ще раз повторюся, менше. Щось вони роблять, але не так багато. Вони можуть, мабуть, більше підтримувати свої війська, ніж створювати великі нові угруповання. Артилерія є. Станом на минулий рік, наскільки я знаю, вони зняли до 10 тис. артилерійських знарядь із баз зберігання. І вони їх приводять до ладу. Це вже не самохідна артилерія, більше буксована, більш стара, але вони її використовують. Ну і ми її швидко нищимо. Що ще? Такий ресурс, як їжа, одяг, паливо, у принципі, у них є. Хоча останнім часом ми завдаємо ударів по їхніх нафтопереробних заводах... Скажімо, зараз це не критично, але поступово може призвести до того, що не так просто їм уже буде поставляти паливо. Не тільки через те, що його не буде, а через те, що логістичне плече може збільшитися.
– Президент Володимир Зеленський заявив, що Україна провела перші випробування української балістичної ракети, а також застосувала ракету "Паляниця". Скажіть, чого очікувати найближчим часом у контексті ударів по Росії?
– Я б не перебільшував значення випробувань або ракет. Та сама "Паляниця" – ми подивимося їхню ефективність на ділі. У нас є ракети крилаті, які вже показали свою ефективність. Усе інше – це поки що стадії, які мають себе показати. Тому подивимося, як це все спрацює, і від слів перейдемо до конкретної дії. Те, що ми називаємо очікуваннями, – цьому вже багато років. Я сподіваюсь, що прийде час. Я б сказав, що президенту треба бути більше "вовлєчьонним" у ракетну програму.
– Наші партнери зараз починають дозволяти використовувати зброю, де ми вважаємо за потрібне – по всій території Росії. Західні ракети можуть полетіти на Кремль, на військові об’єкти в глибині Росії?
– По-перше, нам ніхто не дає такі ракети, які можуть туди полетіти. Максимум, що нам давали, – це ATACMS, які можуть літати на 160–300 км. І тільки по окупованій території ми можемо бити. Крим – максимум. Що стосується російської території – це HIMARS, які летять до 100 км. Вони впливають на поле бою, але війни не виграються безпосередньо на полі бою. Потрібно пробивати всю глибину тактично – до 100 км, оперативно – до 300 км, стратегічно. Тоді буде результат. Тому бити по території Російської Федерації на глибину... HIMARS б’є на 80 км, плюс знаходиться в тилу на якійсь відстані. Це недостатня глибина, щоб наносити серйозне ураження. Але на тактичному рівні досить ефективні.
– Ви кажете: те, що нам давали. Нам можуть ще дати. У них є що дати.
– Ми реалісти. Те, що в нас є, – ми про це говоримо. Якщо нам дадуть те, що летить на 700–800 км, що може долетіти до Москви, – це зовсім інша історія. Тоді й будемо про це говорити. Але як дивишся, як нам передавали зброї, то розумієш строки… Це питання в першу чергу до наших дипломатів. Вони мають про це говорити, щоб ці речі нам давали. Навіть створення ракет, про випробування яких ми заявляємо, може мати фактор стримування. Узяти комплекс "Сапсан", який Україна почала розробляти ще у 2012 році… Зараз уже 2024-й. От і всі відповіді на питання.
– Восени планується другий саміт миру. Наскільки ми розуміємо, на цьому саміті миру очікується і представництво Росії. Пане Романе, чого ви очікуєте від другого саміту? І чи можемо ми казати про те, що в цьому році буде зупинка війни? Я не кажу "перемога", я кажу "зупинка війни".
– Ось цього вам ніхто не скаже. Цього не скаже ні Путін, ні Зеленський, ні Трамп, ні Гарріс. Усі зараз чекають виборів у Сполучених Штатах. Або все зміниться на 180 градусів, або це зміниться на 360 градусів – і буде те саме. Тому ніхто не знає, чи зупиниться, чи не зупиниться. Тут можна тільки здогадуватися. І тим більше, не все залежить тільки від... Наприклад, якщо ми будемо оцінювати тільки кандидатів у президенти Сполучених Штатів. Приходить Трамп, він сказав: за день усе порішає. Це одна історія, ми віримо. Залишається кабінет Байдена – то ми вирішуємо, що далі будемо воювати. А хто при цьому враховує позицію Путіна, Китаю, Ірану, Північної Кореї? Ніхто не знає, як вони відреагують на ті чи інші рішення, які може запропонувати Трамп. Тому це все слова. Усі чекають виборів. А війна може як зупинитися, так і продовжуватися ще роки. Зараз наше завдання – нарощувати військовий потенціал і наносити максимальні втрати противнику, щоб до виборів США Росія потерпіла максимально, ми їй завдавали максимально багато втрат і в нас під контролем були і свої території, і певна кількість російських територій. А там уже подивимося.
– Путін, по-вашому, хотів би зараз узяти паузу, щоб наростити сили й за деякий час спробувати захопити Україну?
– Я не знаю, що безпосередньо в голові Путіна. Але логічно, роблячи аналіз того, що він робить, що це людина, для якої все, що зараз відбувається, – це пожиттєва образа. Він ішов сюди за три дні захопити Київ, захопити всю Україну, а потім стати лідером Європи і збагачуватися, нав’язуючи всім свої договори, свою політику, свою економіку. Але Україна йому не дала цього зробити. Зараз йому треба хоч якусь перемогу, йому потрібні Донецька й Луганська області. Я думаю, що він буде намагатися сунути до того, поки він не захопить Донецьку і Луганську області в їх адмінкордонах. Я думаю, що він хоче це зробити до осені. Про це також може свідчити історія про те, що він не перекидає війська з Донецька, попри те, що окупована частина Курської області. Він вважає, що м’ясний каток, який там запущений, – якщо він його зараз зупинить, другий раз так само не розгонить. Зараз за рахунок жертв особового складу вони сунуть і намагаються захоплювати території. Тому йому зараз важливо захопити Донецьку й Луганську області, щоб на якісь терміни, коли начебто будуть розмови про розмови восени, вийти з якимись цілями. Щоб, якщо щось буде цікаве для нього, він скаже: "Ми захопили Донецьку й Луганську "республіки". Ми для цього йшли. У нас є коридор у Крим". Звичайно, плани всі його помінялися. При тому, що є курська територія, яку ми захопили. Я не знаю, як він тут буде діяти, бо однозначно це буде предметом. Він не дозволить, щоб на його території були якісь війська. Це ми все теоретизуємо. Ну і плюс, якщо навіть буде так, що він захопить і хтось скаже: "Давайте домовлятися", це буде тимчасове перемир’я, після якого, правильно ви кажете, навіть якщо буде адекватна домовленість, усе рівно він... Я сумніваюся, що він піде з якоїсь частини України... І це мають розуміти і наш президент, і ті, хто відповідають, скажімо так, за всі домовленості…. Це буде перемир’я перед ще однією великою війною, яку вже буде або Путін вести, або хтось із його наступників.
У питанні можливої заборони Telegram в Україні головне – не зашкодити. Це має йти на користь нашій перемозі
– Стався ще один великий скандал за участю Мар’яни Безуглої. Розбився український F-16. На жаль, загинув пілот Олексій Месь. Це сталося під час однієї з наймасованіших ракетно-дронових атак РФ. Безугла заявила, що літак начебто був збитий "дружнім вогнем". Росіяни залюбки, звичайно, цю версію взяли. Як ви оцінюєте її слова?
– Я вже неодноразово говорив: розцінюю це як хайп на крові. У неї немає більше де хайпанути, де себе показати – і вона хайпує на крові. Не було великою таємницею, що сталося. Дійсно трагедія: втратили льотчика, втратили літак. Це було в той день, коли Росія вдарила найбільшою кількістю ракет. Воно все розбиралося. Командувач Військово-повітряних сил Олещук звернувся безпосередньо до цієї депутатки. Я вже сказав, як я це бачив. Подивіться на військових, яке обурення було. Підсвічувати ворогу проблеми наші, показувати партнерам наші недоліки – це однозначно неправильно.
– Пане Романе, ще одне важливе питання – про Telegram. Світ спостерігає за арештом Павла Дурова в Парижі, і ця історія спричинила нову хвилю дискусії про Telegram в Україні. У месенджері можна отримати інформацію зручно і швидко. Але це зручно і швидко лише тоді, коли читаєш верифіковані Telegram-канали, коли є відповідальність за інформацію… Коли ви чуєте про те, що треба заборонити Telegram, яка ваша позиція із цього приводу?
– Знаєте, тут думки розділилися. Навіть коли на фронті у військових питають про цю історію, половина каже, що, дійсно... Ворог використовує, у тому числі, Telegram як засіб зв’язку, але при цьому багато наших військових використовують Telegram... Блін, щоб я зараз тайн ніяких...
– Я розумію. Тобто на користь нам.
– Якщо говорити про Telegram-канали… Заборонити, щоб що? Щоб завтра скачали VPN? Тут питання, думаю, більше до спецслужб. І це цікаве питання, щоб навіть у комітеті заслухати. Тут "не нашкодь" – найголовніше. Я зараз можу нашкодити, говорячи про це, які в нас спроможності є стосовно нього. Тому це важливе питання. На нього мають відповідати, у тому числі, і РНБО, і спецслужби. Ця історія, скажімо так, не може бути політична. Вона має йти на користь нашій перемозі.
– А як ви думаєте, коли Дуров полетів до Парижа, знаючи про те, що там є вже карна справа проти нього, чому він це робив? Він тікав від ФСБ і Путіна? Як ви пояснюєте цей крок?
– Насправді я не знаю, що в нього голові, але я сподіваюся на це. Ви ж бачите наслідки? Уже в Росії сказали, щоб чиновники не користувалися Telegram. Чого досягнуть французи тим, що в них Дуров? Можливо, вони повністю під контроль його візьмуть. І дуже важливе питання: наша влада має комунікувати з владою Франції, Сполучених Штатів і прийняти рішення на основі даних. Якщо в нас з’явиться можливість читати переписки росіян, які б’ють по нас артилерією, і бачити координати, то я готовий собі його встановити.
– Я хочу завершити тим, із чого почала. У Курській області яка історія вас приголомшила більше за все? По-людськи.
– У перші дні, коли наші бригади пішли вперед… 80-та, 82-га легендарні десантні бригади, з бойовим досвідом… Вони швидко пішли. У них позаду залишалися цілі опорні пункти російських строковиків. Вони їх обходили і йшли в наступ, а росіяни сиділи і тримали оборону. І потім після цього вже заходила "Альфа", інші сили оборони, моторизовані бригади, 63-тя, 22-га, інші батальйони і вже брали в полон. Звісно, за бойовими порядками наших підрозділів ідуть і екіпажі безпілотників. І один з екіпажів залишився позаду і з лісосмуги працював. Узяли в полон більше 10 росіян. А на наступний день хлопець, якого взяли в полон, привів ще росіян до нас у полон. Він їх за ніч умовив. Розказав, що з ними буде. І вони згодилися здатися.
– Тому що в нашому полоні класно кормлять, лікують, дають телефонувати до родичів і ставляться як до людей, а не м’яса.
– Я думаю, що в нього були аргументи, враховуючи, як била наша артилерія. А вона била серйозно: і реактивна, і ствольна. То вони зрозуміли, що краще йому повірити, що навряд чи вони вийдуть із того.
– Пане Романе, я вам дякую. Дуже цікава розмова в нас вийшла. Слава Україні! І бережіть себе!
– Героям слава!
