Законопроєкт Ткаченка "Про медіа" наближає нас до закону Путіна про "суверенний інтернет"

Виявляється, законопроєкт Бородянського з величезними штрафами та кримінальними строками для журналістів був витонченим маневром для відволікання. Поки всі накинулися на цю червону ганчірку, Олександр Ткаченко без шуму й пилу зареєстрував свій законопроєкт, який наступного тижня вже мають голосувати в першому читанні. Він має назву "Про медіа". За своєю суттю законопроєкт наближає нас до закону Путіна про "суверенний інтернет" і дає державі можливість запустити лапу у сферу інтернету, цензурувати сайти і блогерів.

Законопроєкт займає майже 200 сторінок дрібного тексту, розрахунок авторів на те, що не тільки "слуги" в Раді не будуть його вивчати, а натиснуть кнопки за командою, але й на те, що в журналістів теж не дійдуть руки все це прочитати й перекласти з юридичної на людську, не виправдався. Видання "ГОРДОН" поговорило із трьома медіаекспертами [Оксаною Романюк, Сергієм Томіленком та Тетяною Котюжинською], які для вас проаналізували цей законопроєкт.

Отже, чим нам усім загрожує законопроєкт Ткаченка, якщо він стане законом? Я підсумую:

– Нацрада з телебачення і радіомовлення – це завжди політичний орган, який створено для того, щоб влада (будь-яка) кошмарила телеканали, намагаючись зробити їх лояльнішими до цієї самої влади. Запитайте в будь-якого телевізійника, скільки сил і часу, а головне грошей, забирає в них процес буцання з Нацрадою. Розмова коротка: будеш сперечатися – відберемо ліцензію. І замість того щоб оптимізувати цю опцію, унеможлививши політичні переслідування з боку Нацради, законопроєкт "Про медіа" роздуває повноваження цього монстра до максимуму: друковані ЗМІ, інтернет-ЗМІ і блогери тепер теж під його всевидячим оком.

Але якщо телеканали в Україні – це дуже витратна історія, утримувати яку поки під силу тільки олігархам, то якраз у сфері інтернет-ЗМІ через те, що там можна працювати в нуль або навіть у плюс, є багато сайтів, яких не контролюють олігархи або політики, які створюють самі журналісти і які у своїй роботі керуються тільки журналістськими стандартами й етикою. Якщо законопроєкт "Про медіа" запрацює, будь-якому сайту потрібно буде утримувати штат юристів і моніторників для спілкування з Нацрадою. А зважаючи на те, що ринок реклами в Україні в зародковому стані, неолігархічні ЗМІ просто не витягнуть цього фінансово.

– Щоб потрапити в немилість до Нацради, можна навіть особливо не старатися, у законопроєкті Ткаченка виписано кілька десятків пунктів, через які на вас можуть наїхати: від "мови ворожнечі" до безпосередньо мови; від вашої фінансової звітності до інтерв'ю з людьми зі списку "небезпечних для національних інтересів та медіапростору". Зрозуміло, що моніторити тисячі сайтів і блогерів у влади сил забракне, тому закон можна використовувати суто як кийок проти свободи слова. Нацрада йде в суд, суд, відповідно до законопроєкту, за скороченою процедурою розглядає справу проти вас і протягом двох днів ухвалює рішення про блокування вашого сайта. Далі як хостинг або провайдери будуть це рішення втілювати в життя – питання. Але зрозуміло, що навіть частково заблокований сайт втрачає позиції в Google, втрачає читачів, втрачає рекламодавців. А щоб відновитися, прискореної процедури не передбачено – в суд за загальним порядком. Тобто, як зазвичай, справа може тягнутися роками? Що це означає на практиці? Що вас як ЗМІ більше немає. Якщо ваш інвестор не олігарх, готовий терпіти будь-які фінансові втрати, вважайте, що вас закрили назавжди. Або в іншому разі доведеться все починати спочатку.

– До складу Нацради із суперповноваженнями входитиме вісім осіб: чотири від президента і чотири від більшості ВР. Збалансований незаангажований склад, так?

– Список приводів, через які до вас може прилетіти лист щастя від Нацради (у мене відразу виникає аналогія з листами від Роскомнагляду, для якого є звичною практика вимагати негайно видалити контент, що суперечить кремлівській політиці, інакше – блокування), величезний. Як результат, виникне пласт тем (історичних, ідеологічних, політичних) і героїв, яких журналістам чіпати або брати інтерв'ю в них – собі ж дорожче. Цензура, яка породжує самоцензуру.

– Найпрекрасніше в цьому законопроєкті те, що за розмахом він – чисті Нью-Васюки. Тому що його виписано так туманно, що регулювати Нацрада тепер може і будь-якого лідера громадської думки. Тобто свої щупальця вона збирається запустити у ваш особистий YouTube-канал, Facebook або Telegram-сторінку, щоб розповісти вам, що ви можете говорити, як і якою мовою. Так-так, це не жарт. Це офіційний документ.

Я вже писала, що війну з журналістами не вдалося виграти жодній владі в жодній країні світу. Щоб не бути лузерами, краще її не починайте.

Дорогі нардепи IX скликання, більшість із вас не читає того, за що вам кажуть натискати на кнопочки в сесійній залі. Багато хто з вас, хто все-таки читає, все одно не розуміє суті. Не біда. Прочитайте хоча б три інтерв'ю про законопроєкт "Про медіа" й будьте розумними. Не голосуйте за цей закон. Є речі, від яких неможливо відмитися навіть найдорожчим милом. Усе життя переслідуватиме запах.

Прочитайте ці три інтерв'ю про законопроєкт "Про медіа" і будьте мудрими. Подумайте про себе. Завтра ви не будете владою. Хто захистить вас?

Джерело: Алеся Бацман / Facebook