Спроби регулювання медіа у країні, де не працює судова вертикаль, можна трактувати як переслідування інакодумства – журналістка Лимар G

Спроби регулювання медіа у країні, де не працює судова вертикаль, можна трактувати як переслідування інакодумства. Таку думку виданню "ГОРДОН" висловила журналістка, шеф-редакторка видання "Главком" Юлія Лимар, коментуючи законопроєкт "Про медіа".

"Головне питання: чому цей законопроєкт з'явився у принципі? У представників нинішньої влади, як я пригадую, були пріоритетніші зобов'язання перед виборцями, ніж регулювання медіапростору. Можна припустити, що питання регулювання медіа більше цікавить саму владу, ніж народ. Тому перший висновок: "Не з того почали". По-друге, будь-які спроби регулювання медіа у країні, де не працює судова вертикаль і у простого громадянина дуже мало можливостей захистити свої права, можна трактувати як переслідування інакодумства. Тут важливо розуміти, що цей законопроєкт захоплює глибинніші речі – право людей мати й вільно висловлювати свої погляди. Це основний стовп демократії", – зазначила журналістка.

Вона не відкидає, що українська влада хоче ввести цензуру.

"Важливо також, що говорити про законопроєкт "Про медіа" можна тільки у зв'язці із проєктом закону про дезінформацію. Разом вони вводять жорсткі обмеження. До того ж у них є серйозні юридичні неточності. Я не розумію, з якого дива якісь комісії, незрозуміло чим керуючись, визначатимуть, що є дезінформацією. Юриспруденція – досить струнка наука, а юридичні формулювання мають бути точними й недвозначними. Я не юристка, не претендую на професійну оцінку цих документів (один тільки у вигляді презентації), але для мене вони не бездоганні. У цьому законопроєкті мене лякає нечіткість формулювань. Я не розумію, кого тепер хочуть зараховувати до медіа? Блогерів, Telegram-канали? Якщо йдеться про традиційні медіа, то в нас є достатня законодавча база, що регулює їхню діяльність. Тому є підозра, що йдеться не про регулювання медіа й журналістські стандарти, а про спробу ввести банальну радянську цензуру. Таке ми бачимо у РФ, де людям дають реальні строки за пости у Facebook. Таке є і в інших країнах. Я не хочу, щоб Україна стала схожою на них", – підкреслила Лимар.

Вона сумнівається, що ця ініціатива призведе до того, що у країні залишаться лише лояльні до влади ЗМІ.

"Що стосується суспільної важливості, то, якби не вільна журналістика, дуже багато речей у нашій країні просто не відбулося б. Ми б могли не знати нічого про те, хто, наприклад, слухав кабінет експрезидента [Леоніда] Кучми або що в [колишнього президента Віктора] Януковича є Межигір'я і багато чого іншого. Я сприймаю наміри регулювати медіа як гру в піжмурки, спробу "вимкнути світло". Владі не подобається критика, вона не сприймає альтернативної думки. І замість того, щоб вибудовувати діалог, виправляти помилки, влада просто намагається ігнорувати не самі проблеми, а згадки про них. Це дуже по-дитячому і малоконструктивно. Однак я оптимістична і не вірю у сценарій, що в нас у країні залишать умовно лише п'ять лояльних до влади телеканалів. Такого не буде. У нас уже неодноразово намагалися щось зробити з вільною українською журналістикою. У підсумку це приводило до того, що об'єднувалися редакції та журналісти, які за інших умов ніколи б не сіли за один стіл. Мати серед ворогів журналістський цех – це незріле політичне рішення", – сказала журналістка.

На її думку, владі потрібно розпочати діалог із журналістами.

"Така ініціатива не поліпшить відносин влади з медіа, а навпаки, посилить протистояння. [Глава Офісу президента Андрій] Богдан нещодавно теж говорив, що владі не потрібні посередники. Але ЗМІ залишилися, а його ми вже давно не бачимо. Важко прогнозувати шанси ухвалення цього законопроєкту. Якщо президент контролює всю власну фракцію і буде його воля, то закон ухвалять. Хоча багато нардепів перед тим, як натиснути кнопку, задумається – які особисто для них це матиме наслідки? Так, це найслабший парламент в історії України. Але я знаю багатьох людей у "Слузі народу", яким соромно – вони не стадо і мають іншу думку. Тому ймовірність, що законопроєкт у нинішньому вигляді не пройде, також велика. Інакше люди будуть просто поіменно знати тих депутатів, які підтримають цей проєкт закону, так само, як колись знали імена тих, хто проголосував за диктаторські закони 16 січня 2014 року. Хочу акцентувати, що владі зараз важливо почути журналістів і вийти на діалог. Визнавати помилки й виправляти їх – не соромно. Соромно бути законсервованим у власній дурості", – резюмувала Лимар.

8 листопада 2019 року президент України Володимир Зеленський підписав указ "Про невідкладні заходи щодо проведення реформ і зміцнення держави", яким доручив Кабінету Міністрів України розробити законопроєкти, що стосуються врегулювання діяльності медіа в Україні, зокрема передбачивши "положення про вимоги та стандарти новин", механізми запобігання розповсюдженню недостовірної, спотвореної інформації, її спростування, а також заборону фізичним і юридичним особам держави-агресора володіти або фінансувати медіа в Україні.

Законопроєкт №2693 "Про медіа" авторства нардепів від "Слуги народу" (серед них – Олександр Ткаченко) вже подали у Верховну Раду, зараз його обговорює громадськість. Документ має регулювати діяльність телебачення, радіо, преси, онлайн-медіа, стримінгових сервісів і платформ загального доступу до інформації.

Згідно із проєктом порядку денного Ради, його мають розглянут в період із 18-го до 21 лютого.

5 лютого парламентський комітет із питань свободи слова рекомендував ухвалити законопроєкт "Про медіа" в першому читанні.

Законопроєкт про дезінформацію, який передбачає адміністративну і кримінальну відповідальність за поширення недостовірних даних засобами масової інформації, глава Мінкульту Володимир Бородянський презентував 17 січня.

Згідно із проєктом цього закону, відстежувати публікації у ЗМІ, що містять ознаки дезінформації, має уповноважений із питань інформації, якого призначає Кабінет Міністрів.