Україна не робить нічого, щоб Білорусь могла спертися на українське плече, а не на російське

Сьогодні багато хто написав, що, з огляду на нічні події, [президент Білорусі Олександр] Лукашенко таки втримає владу. Я так не думаю. По-перше, дочекаймося вихідних і подивімося, скільки людей вийде на вулиці. По-друге, навіть якщо зараз він утримається, за такої кількості білорусів, які його не сприймають, йому не вдасться довго керувати країною. Тобто в будь-якому випадку найближчим часом на Білорусь чекають зміни.

Кількість і рішучість людей, які вийшли на протести після виборів, стали несподіванкою для дуже багатьох (я не виняток) і показали всьому світу, що Білорусь більше не хоче Лукашенка. Їм більше не потрібна радянська стабільність. Свобода і справедливість – важливіші. Мені добре знайомі ці мотиви, тому що 2014-го, виходячи на Майдан, я відчувала те саме.

Продовжимо порівнювати. Українцям було легше, тому що наш Майдан підтримували і опозиційні політики, і вільні журналісти, і гроші олігархів. У Білорусі нічого цього немає. Замість цього є людина, яка протягом 26 років перебуває при владі і особисто під себе вибудувала всю державну вертикаль. Не дарма ж він сказав в інтерв'ю Дмитрові Гордону, що настільки звик бути президентом, що іншого життя для себе просто не уявляє.

У нас було кілька лідерів протесту, оперативні штаби управління і планування. У Білорусі Світлану Тихановську, яка волею випадку стала головною дійовою особою білоруської опозиції, погрозами і шантажем вигнали із країни. До частини опозиціонерів особисто в мене є багато запитань стосовно їхніх зв'язків із Росією. І фактично зараз головним мотором і координатором став телеграм-канал NEXTA, який ведуть двоє молодих білоруських журналістів із Польщі, свого часу змушених утекти з Мінська. Зовсім нове фантастичне явище, коли один Telegram-канал узяв на себе роль керівника всіх протестів. До речі, інтерв'ю з головним редактором NEXTA Романом Протасевичем, записане Дмитром Гордоном, просто зараз транслюють на його YouTube і на нашому сайті.

Звірств українського "Беркуту" і білоруського ОМОН не порівнюватиму, ступінь жорстокості й підлості стосовно мирних демонстрантів – це щось, що виходить за межі для будь-якої країни світу і має зникнути як явище.

І найважливіше. Усі гасла українського Майдану були спрямовані на те, що Україна – це Європа, ми хочемо західних цінностей і подалі від Росії. У білоруських гаслах сьогодні лунає лише одне: "Лукашенко, іди". Там немає якої-небудь вираженої антиросійської спрямованості.

Читайте також: Протести в Білорусі. Онлайн-репортаж

І це те, у чому я як українка вбачаю найбільші ризики. Для України життєво необхідно, щоб наша тисяча кілометрів кордону з Білоруссю залишалася кордоном із Білоруссю, а не з Росією. Після шести років війни з Росією і вкраденого Криму пояснювати чому потреби немає.

Проаналізуймо. Путін дуже хотів поглинути Білорусь, створивши нову державу, щоб так – нібито легально – із новою конституцією знову стати президентом ще скільки завгодно разів. Коли йому не вдалося дотиснути Лукашенка, йому довелося йти на незаплановане принизливе занулення з терешковими і псевдореферендумами. Але впевненість в його мозку в тому, що Радянський Союз потрібно відновити, нікуди не зникне й за найменшої можливості він готовий розпочати це "відновлення" з Білорусі.

Тобто, з одного боку, Путін зацікавлений у тому, щоб Лукашенко нарешті пішов і він із новим, поступливішим, лідером прибрав Білорусь до своїх рук. З іншого боку, Путін не зацікавлений, щоб Лукашенко пішов унаслідок народних протестів, тому що аж надто негарні думки це почне породжувати в голові росіян, починаючи від Хабаровська і закінчуючи Москвою. Із третього боку, з огляду на те, що зараз у Білорусі серед протестувальників немає яскраво вираженої антиросійської спрямованості (навіть більше, деякі лідери відкрито звертаються до Путіна по підтримку), у разі приходу до влади таких людей, спокійніше Україні та західному світові явно не стане. І тут я хочу зробити важливу ремарку, тому що бачу, що деякі білоруси ображаються на те, що багато українців не підтримує нинішніх протестів, – мовляв, самі ви виходили за свободу, а нам у цьому відмовляєте. А це відбувається тому, що українців дуже лякає російський слід серед лідерів білоруського Майдану. Шість років безперервної війни з агресором, погодьтеся, дають українцям право боятися будь-якого "російського сліду". Із четвертого боку, можливо, білоруси цього зараз і не усвідомлюють, але небезпека того, що Росія може ввести свої окупаційні війська на їхню територію під "гуманітарним" приводом просто зараз, залишається вкрай високою. У нас украли Крим, у білорусів можуть украсти всю країну.

Рецептів для білорусів, які сьогодні борються за свою свободу, у мене немає, їм, вочевидь, видніше, що і як їм робити. Як нам здавалося, що нам було видніше 2014-го. А ось українська влада, на мій погляд, робила і робить недостатньо. Білорусь – наш найближчий сусід і партнер. Але Україна не робить нічого для того, щоб Білорусь могла спертися на українське плече, а не на російське. Нам потрібно брати сусідку за руку і вести її в Європу, відриваючи від Росії: потрібно розширювати торгівлю, будувати нові підприємства, створювати нові великі проєкти у сфері IT. Мінськ уже закуповує український розважальний контент, і, за визнанням білорусів, він їм більше подобається, ніж російський, але в Білорусі має працювати і українське новинне телебачення! Туди має масово зайти український шоу-бізнес, який за своїм рівнем абсолютно здатний витіснити російський. Білоруси добре розуміють українську, а ми – білоруську. Цим потрібно користуватися. В особі Білорусі нам потрібен потужний європейський союзник, а не сателіт або частина Росії. Сподіваюся, що й більшість протестувальників це теж розуміє. Адже це в їхніх інтересах. Сьогодні прочитала, як деякі українські політики говорять, що зараз вихід у тому, що Лукашенко має призначити нові президентські вибори. Не вірю, що він це зробить.

А ось ідея, щоб Київ виступив перемовним майданчиком для Лукашенка і опозиції, – чудова, але від слів треба переходити до конкретних комунікацій дипломатичними каналами на рівні державних органів. Принаймні Україна сьогодні має зробити все, щоб зупинити насильство на вулицях Білорусі.

Джерело: Алеся Бацман / Facebook