Дріжджі 2019 року вже не бродять. Зеленському потрібно щось робити із Зеленським. Але схоже, президент є своїм найбільш некритичним симпатиком

Минули два роки президентства Володимира Зеленського і місяць із хвостиком, і та обставина, що джерелом його проблем був і залишається він сам, починає вже трохи турбувати.

Не те щоб було прикро за його опонентів, які ніяк не дотягнуться до того, щоб скласти президенту гідну конкуренцію, як не склали її два роки тому. Так їм, узагалі, і треба. За країну прикро, яка ніяк не може потішити політичний ринок якимось свіжим продуктом, здатним захопити публіку настільки, щоб президент загривком відчув, що втрачає монополію на її увагу. Дивись, це і йому б додало додатковий імпульс і змагальний драйв, якого Зеленський зараз помітно позбавлений.

Дані опитування на початок липня, надані Соціологічною групою "Рейтинг", уже вкотре показують, що у другому турі гіпотетичних виборів Володимир Зеленський граючи розбиває будь-якого з нинішніх претендентів у кандидати. На підході не видно і кандидатів у претенденти в кандидати, які б зламали цю нудну картину. Це дивує і лякає на тлі презирливого здивування щодо нинішнього глави держави, яке виділяє політична тусовка. Він поганий якимось казковим чином, що не залишає шансів хорошим, які невідомо де ховаються.

Тим часом один важливий параметр у Зеленського змінився символічно важливим чином: відтепер у нього від'ємний рейтинг довіри. Число тих, хто йому не довіряє, стало вище, ніж тих, хто довіряє: 52% проти 46%. Зазвичай зміни за цим показником безповоротні. Абсолютні цифри довіри/недовіри можуть коливатися, але з від'ємної зони в позитивну баланс зазвичай уже не повертається. У глядацьких термінах, близьких президентові як людині, змужнілій на концертах, це означає, що половина зали більше не має наміру сміятися і плескати, а хтось і потягнувся геть на вихід. Зі сцени ця якісна зміна ставлення звичайно ж добре помітна, і її важко проігнорувати.

Слід, правда, уточнити, що серед молоді, виборців до 30 років, рівень довіри до Зеленського залишається надзвичайно високим: 69%. Та й за іншими віковими та регіональними категоріями він усе одно залишається лідером, за двома винятками: сильно немолоді виборці 60+ усе ж трохи більше симпатії відчувають до Тимошенко, а на сході країни довіра вище до Бойка, ніж до президента.

Але як би не були малопривабливі суперники Зеленського, падіння інтересу до нього самого в наявності, і це після бурхливої весняно-літньої кампанії з лихим використанням інструментарію РНБО. Поправити ситуацію за допомогою святкових заходів із приводу 30-річчя незалежності навряд чи вийде, надлишок видовищ може навіть викликати додаткове роздратування. А ефекти від майбутніх поїздок у США та Берлін, навіть за їхнього найсприятливішого результату, швидкоплинні. Підхід незабаром до екватора каденції вимагає підключення якихось нових джерел політичної енергії і якісного оновлення політики, дріжджі 2019 року вже більше не бродять.

Зеленському потрібно щось робити із Зеленським, кинути йому рішучий виклик, раз більше нікому. Але зараз, дуже схоже, президент є своїм найбільш некритичним симпатиком. Не він перший потрапляє в пастку нарцисизму, яку розставляє велика влада. Головними перешкодами стають не ті, які заважають жити країні, а ті, що заважають милуватися собою. Осінь, мабуть, уже покаже, наскільки далеко зайшов процес якісної трансформації президента Зеленського.

Джерело: "Слово і діло"

Опубліковано з особистого дозволу автора