Ми знову повернулися на перші шпальти, і лише ледачий не малює "красные линии" на портреті Путіна

Курськ, або "Вбий у собі малороса". 

"А ви бачили, що ворог повзе на Донеччині? Він скоро буде в Покровську, а ви нам про Курськ. Треба було"… далі підставте будь-що.

Із початку Курської операції стогін не зупиняється. Змінюється лише тема самоприниження певної частини суспільства. Чому? Навіщо?

Ок. Давайте для початку про Курську операцію. Що ми маємо?

Стрибок морального духу країни не менший за літо 2022 року. Одразу зникли всі відео з ТЦК. Плачевні дописи про військові комісії. Демагогія на тему мобілізації дивним чином зникла, наче її не було. Помітили? Якщо ні, озирніться і здивуєтеся. Її більше немає. Чому? Тому що є Курськ. Тепер ми знову згадали, що ми нація воїнів, які вміють і хочуть давати відсіч. Успішно і з посмішкою. В актив? Безперечно.

Безпеку для Сумщини. Замість будівництва фортифікацій й утримання військового контингенту для прикриття кордону, ми ще навіть не знаємо, де буде проходити перша лінія фортифікацій. У Курську? Далі? Чи легше буде сумчанам? Риторичне запитання.

Обмінний фонд. Понад 2 тис. різнокаліберних полонених. Від строковиків до кадировців і феесбешників. Уперше ми отримали не шанс, а козир. Який може забезпечити повернення додому і полку "Азов", і всього маріупольського гарнізону, перед якими ми досі в невідплатному боргу. Якщо раптом хтось забув.

Інформаційно-міжнародна складова. Ми, нарешті, знову повернулися на перші шпальти. Через свій зухвалий успіх про нас каже весь світ. Такого не було давно, із часів втрати Авдіївки. Проте тепер ми – переможці, і лише ледачий не малює "красные линии" на портреті Путіна. Чи це допоможе нам? Звісно. Необхідність допомоги ніхто не скасував і нові анонсовані Leopard від німецьких партнерів – це лише перша ластівка.

Про іміджеву втрату Кремля, думаю, навіть немає сенсу зупинятися. Це міраж.

А тепер просто давайте об’єктивно, що було, якби не Курськ? Чи повзли б росіяни менше? Напевно, що ні. Вони беруть не військовим генієм чи якістю тактики, зброї. Вони беруть КАБ і безкарним засипанням нас трупами. Тут би щось змінилося, якби ми ще плюс декілька батальйонів просто посадили під КАБ? Навряд. Проте у росіян не було б дилеми, чи кидати м’ясо сюди, чи під Курськ.

Моральний дух? Та будь-який черговий населений пункт, який зайняли росіяни з їхніми ІПСО, міг моральний дух України якщо не добити, то заклинити на позначці "зрада" надовго. Що далі треба пояснювати?

Та до головного. Ресурси для укріплення Сумської області, прикриття кордону й ліквідації наслідків ДРГ і обстрілів, якщо не співставні з наступом, то точно не замалі.

Складаючи всі аргументи докупи, виходить достатньо оптимістична картина щонайменш. Без зради. То звідки плач Ярославни? А от він якраз від насадженого віками імперією малороса всередині українця. Від віддаленого хибного відчуття, що ми малий народ, що ми не можемо здолати такого монстра. Що ми не маємо достатньо величі.

І ось тут у точці "Курськ", треба позбутися малороса назавжди. Тому що росіяни вже були змушені купувати лояльність козацької ради, аби перемогти Січ. Відчуваєте різницю, хто тут кому малорос?

Тому стоп. Досить. Ми – народ великої і потужної історії. Це ми заснували Москву, а не вони Київ. І це ми зараз маршем повертаємо собі своє. Незалежність. Спокій і мир. Справедливий мир на наших умовах, тут і зараз.

Джерело: "ГОРДОН"