Набридло думати, як викручуватимуться історики, пояснюючи цю війну. Викрутяться, не вперше ж
Київ засипає сніжком, гарно, легше дихати, жахливо ходити, транспортний колапс, у когось немає тепла, води, графіки вимкнення електроенергії в усіх, метро відновило роботу у звичному режимі. На дорогах ожеледиця. Фраза з дитинства. Ми так завжди говорили – не "гололед", а ожеледиця. Ємніше, гарніше, та й узагалі: ожеледиця – це тільки в нас.
Як зараз – дорозвідка. Люблю це слово. Одразу прямую вперед, до нормального життя. Хоча після дорозвідки можуть прилетіти "Іскандери" із Брянська, потім "Кинджали", потім "Калібри" із самого Чорного моря. Як сьогодні. Тільки визирнула до нормального життя о п'ятій ранку – х…як! "Шумел сурово брянский лес". Щоб ви здохли.
Четверо загиблих станом на зараз у Києві, зокрема медик із бригади, яка приїхала вночі за викликом. Тупі потвори вдарили повторно в це саме місце. Бити повторно – улюблена тактика тупих потвор.
Неможливо не думати про тих, хто гине щодня, щогодини по всій країні, про медиків, комунальників, які ризикують життям, працюють у найважчих умовах, про тих, хто вижив, але залишився без житла взимку. На холоді, без житла. Будьте прокляті.
Набридло думати про те: а цікаво, як викручуватимуться історики майбутнього, намагаючись пояснювати цю війну? Уже не цікаво. Викрутяться якось історики, з божою допомогою, не вперше ж, знайдуть слова, пояснять, що Росія роками бомбила Україну всіма видами "боярышников" и "валежников", щоб якомога більше вбити дорослих і дітей, залишити без тепла і світла якомога більше дорослих і дітей, щоб якомога більше зруйнувати і знищити, бо час такий був. А "времена не выбирают". Як сказав поет, котрий підтримав анексію Криму й чудову Росію минулого, сьогодення і майбутнього.
Зовсім неможливо не думати, що ти зараз удома, а хтось в окопі. Хоча абсолютно не планував такого життя. Набридло, але весь час думаєш, думаєш, що жодної справедливості немає, не було й не буде, бо не буває у принципі. У цьому не найкращому зі світів. А є якась химерна, бл...дь, логіка життя, яку ти вже підзадовбалася осягати. Оцю от проблему теодицеї. Що, мабуть, за цією ж незбагненною логікою ти народилася саме тут. У цьому неймовірному Місті. І любиш його, як ніколи не любила, усе більше й більше, більше й більше.
Джерело: Юлия Пятецкая / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора