Вареники: історія традиційної української страви
Вареники, маючи східне походження, трансформувалися в самобутню національну страву.
Українські вареники корінням ідуть у турецьку кухню. Страву дюш-вар – варені пиріжки з прісного тіста з начинкою – здавна готували в Туреччині. В Україні назва трансформувалася у схожу "вара-ники", а згодом – "вареники". У назві відображено і метод приготування страви – варіння.
Традиційними начинками були шкварки, картопля, капуста, цибуля, сир, вишні, мак, калина, сухофрукти.
На Полтавщині і Чернігівщині готували вареники з борошняною начинкою. Для цього сало висмажували до сухої шкварки, у киплячий жир додавали борошно. Такою засмажкою і начиняли вареники. Оскільки шкварки на зубах тріщали, страву називали ще "варениками з піском".
"Ситні вареники" готували на Харківщині. Начинками були капуста, горох, квасоля.
На заході України вареники називали вареними пирогами, але сама страва мало відрізнялася від тієї, яку готували в центрі України.
Тісто для вареників робили з пшеничного, житнього і гречаного борошна. Прототип же вареників – турецький дюш-вар – готували на основі кислого молока.
У кухнях народів світу є страви, схожі на українські вареники: італійські равіолі, грузинські хінкалі, сибірські пельмені, монгольські манти, китайські дімсами.