Туареги. Хто це і чому всі про них говорять

Туареги – народ, що живе на північному заході Африки. Вони населяють країни Малі, Нігер, Буркіна-Фасо, Марокко, Алжир, Лівію. Через те, що туареги використовують для свого одягу натуральний барвник індиго, їх також називають "синіми людьми". Оскільки під час фарбування не використовують води, а фарбу вбивають у тканину, шкіра також поступово набуває синього відтінку. Туареги сповідують іслам сунітського напряму, але водночас у суспільстві процвітає матріархат: жінки мають панівне становище. Жінки розпоряджаються майном, у них є право мати зв’язки із кількома чоловіками. Після весілля чоловік живе в будинку дружини. Тільки якщо протягом цього часу він доведе свою спроможність, може забрати дружину до свого дому.

Щоб завоювати серце представниці туарегів, чоловік має виявити себе як умілий воїн. Для цього влаштовують щось на кшталт лицарських турнірів, де закоханий демонструє, що готовий піти на ризик заради майбутньої дружини. Також він співає романтичних пісень, у яких розкриває свої почуття.

Незважаючи на те, що релігія туарегів – іслам, обличчя закривають чоловіки, а не жінки. Традиційно батько дарує синові довгу накидку, якою той закриває тіло й обличчя. Її носіння є символом дорослого чоловіка.

Туареги – народ войовничий. Це пов'язано з тим, що вони змушені виборювати свою незалежність. У середні віки вони недовго мали кілька державних утворень. До початку колоніальних завоювань Африки туареги контролювали торговельні шляхи в Сахарі. Потім були частиною Французької Західної Африки. Туареги продовжували боротьбу з колоніалістами протягом кількох століть, тоді як багато інших африканських народів змирилося із захопленням і поневоленням.

У 1916–1917 роках сталося велике повстання туарегів на півночі Нігеру, але його жорстоко придушили французи за допомогою британської армії. У 1960-ті роки територію, яку населяли туареги, розділили між Нігером, Малі, Алжиром, Лівією й Буркіна-Фасо. Найбільша кількість туарегів живе в Малі. З 1960 року там активно діє туарегський рух за незалежність. Великі повстання сталися у 1990–1995-х, 2007–2009 роках на півночі Малі й у Нігері, але їх придушили.

Повстанці емігрували до Лівії, де їх підтримав лідер Лівійської Джамахірії Муаммар Каддафі й узяв до своєї армії. Після падіння режиму Каддафі туареги повернулися на північ Малі й створили Національний рух визволення Азаваду. У квітні 2012 року вони захопили дві третини держави Малі й проголосили незалежну державу Азавад. У 2013 році повстанців розгромили. У 2015 році влада Малі пообіцяла туарегам часткову автономію, але в підсумку не надала її. Це призвело до нових повстань у 2020–2021 роках. Після цього Франція вивела свій військовий контингент із країни. У Малі увійшли російські найманці із ПВК "Вагнер".

За інформацією The Economist станом на кінець червня 2023 року, в Африці було майже 5 тис. найманців ПВК, водночас більшість – у ЦАР і Малі. Діяльність ПВК "Вагнер" в Африці складається з економічного та політичного компонентів, а також воєнні операції, найбільш наочно вони виявляють себе в ЦАР, писав журнал. Зокрема, найманці проводять дезінформаційні кампанії у країнах Африки.

28 липня 2024 року туареги заявили, що за два дні боїв біля кордону з Алжиром вони вбили й поранили десятки солдатів малійської армії та найманців російської приватної військової компанії "Вагнер". Армія, зі свого боку, заявила, що втратила двох солдатів, але вбила приблизно 20 бунтівників.

Контекст:

ПВК "Вагнер" перебуває під санкціями Євросоюзу, США, Канади, Великобританії та інших країн. У ЄС заявляли, що найманці "Вагнера" вчиняли позасудові страти й убивства, катували людей в Україні, Сирії, Лівії, Центральноафриканській Республіці, Судані й Мозамбіку.