"Окупанти казали: "Нам вас не шкода". Білик поділилася історією жительки Маріуполя
Уранці 24 лютого Клисичко, дізнавшись про те, що російські окупанти обстрілюють Київ, Дніпро, Харків, відвезла доньку до своїх батьків за місто, а сама повернулася до Маріуполя.
Після цього жінка довгий час не могла зв'язатися з близькими, оскільки не було зв'язку. Сама Клисичко, об'єднавшись із сусідами, ховалася від обстрілів спершу у квартирі, а потім у підвалі.
Коли обстріли стали ближчими, покинула будинок, поїхавши в район, який обстрілювали "трохи менше". Там її поселили незнайомі люди у своїй квартирі.
Якоїсь миті Клисичко вирішила покинути Маріуполь, щоб возз'єднатися з батьками та дочкою. У день, коли спромоглася зустрітися з близькими, жінка вирушила до магазину.
"Там був хліб. Ми купили ще теплий батон, розривали цей батон і не могли наїстися. Звичайний хліб замінив нам усі цукерки, всі солодощі", – розповіла Клисичко.
За словами жінки, після цього вони переїхали до селища Мирне, яке було в окупації.
"Люди, які прийшли сюди, хочуть встановлювати свої порядки. [Окупанти] приходили у дім, оглядали дім. Коли ми казали, що у нас розбито житло, немає роботи, що ми приїхали сюди, тому що нам ніде жити, вони казали: "Ну то й що? Нам вас не шкода", – зазначила вона.
Наразі Клисичко перебуває у Запоріжжі та мріє повернутися додому до звільненого Маріуполя.
Контекст:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова – це найбільший у світі архів історій мирних жителів України, які постраждали від війни. Архів музею вже нараховує понад 20 тис. історій.
Білик є амбасадоркою музею "Голоси Мирних".
Розповісти свою історію можна так: написати її на своїй Facebook-сторінці з хештегами #Голоси_Мирних #розкажіть_свою_історію та запросити друзів і рідних приєднатися; відвідати портал музею та натиснути "Розповісти історію"; зателефонувати на безплатну гарячу лінію 0 (800) 509 00.