Киянка Хорошунова у щоденнику 1943 року: Люди в місті, перелякані вкрай, казали, що всіх нас переб'ють, як євреїв
"ГОРДОН" продовжує серію публікацій із щоденника Ірини Хорошунової – художника-оформлювача, корінної киянки, яка пережила окупацію української столиці в роки Другої світової війни. Цей документ – унікальне історичне свідчення, не спогади, а опис подій у реальному часі. Редакція публікує щоденник у ті дати, коли його писала Хорошунова, якій на момент початку війни було 28 років. Сьогодні ми подаємо запис від 30 вересня 1943 року.
30 вересня 1943 р., четвер
Учора ми згадували трагічну дату 29–30 вересня 1941 року. А люди, перелякані вже вкрай, казали, що всіх нас зженуть на околиці міста й переб'ють, як євреїв. Звичайно, від німців можна будь-чого сподіватися. Але хай їм буде не до нас. Зараз враження, що перебивати нас поки що не збираються. Але якщо поженуть із міста, буде нам погано. Уже зараз у багатьох закінчуються залишки продуктів, а якщо доведеться йти, то кинемо й те, що є.
Для мене найстрашніше те, що, крім невідомості про загальну нашу долю, мучить повна невідомість про моїх і безмежний страх, що їх німці можуть убити — щохвилини. А позавчора повз нас провезли машини з німцями, закутими в кайдани, – є і такі. Із базару йду до Дунечки на сьомий поверх.
Чоловіки всі сидять, бояться виходити, а жінки вирушили до Голосієва по картоплю. Там поля якогось німецького господарства. На них тепер люди копають картоплю. Чоловіки дивляться у вікно і кажуть, що вже дві доби поїзди від Києва не відходять.
Мої сили тануть. Температура тримається вище за 37,5. І мучить мене нестерпний страх за своїх і за Галю, яку тримають німці майже як заарештовану і можуть будь-якої хвилини заявити, що її відвозять. Що тоді буде? Нюся має їхати за нею. А я? Це нестерпний стан. Що я тоді робитиму? Поїхати не зможу. І знову, незважаючи на близьку перемогу, божевілля до мене підбирається.
Попередній запис у щоденнику від 29 вересня. Наступний запис – 2 жовтня.
Про особистість автора мемуарів – Ірини Хорошунової – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікується у спецпроекті "Щоденник киянки".
Редакція дякує Інституту юдаїки за надані матеріали.
За ідею редакція дякує історику та журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександру Зінченку.