Киянка Хорошунова в щоденнику 1943 року: Порівнюючи ступінь "винуватості", усі доходять висновку, що всі винні або ніхто не винен G

30 серпня 1943 р., понеділок

Ми і тепер живемо тільки чутками. Ті, хто найбільше чекає наших, кажуть, що Дніпро біля Смоленська вже перейдено радянськими військами та що брати Київ будуть згори. А поки що страшно, тому що не видно кінця репресіям і невідомості.

Головна тема розмов серед наших людей і запитань німців – хто що буде робити, коли прийдуть наші. Від побоювань не вільні і ті, хто найбільше їх чекає, і в кого сенс життя зосередився тільки на поверненні наших. І дебатують запитання – чия провина більша?

Одні працюють в управлінні базарів, інші в генералкомісаріаті, треті – у штабі, четверті – в управлінні річкового пароплавства. Інші ніде не працюють. Одні працюють у нібито цивільних установах, інші – у військових. І порівнюючи ступінь "винуватості" своєї перед народом, усі доходять висновку, що всі винні або ніхто не винен. І всі бояться, і ніхто не боїться. Чи багато хто збирається йти? Від бомбардування – так, від Радянської влади – ні. Як німці з Гамбурга: спочатку пішли з нього, а тепер усі повертаються назад, на руїни, щоб якщо померти, то вдома. Так і наші люди, ми всі збираємося залишатися обов'язково.

Попередній запис у щоденнику – від 27 серпня. Наступний запис – 1 вересня.

Про особистість автора мемуарів – Ірину Хорошунову – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте в розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікується у спецпроекті "Щоденник киянки".

Редакція дякує Інституту юдаїки за надані матеріали.

За ідею редакція дякує історику й журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександру Зінченку.