Киянка Хорошунова у щоденнику 1943 року: У війні настав корінний перелом, і німці відступають G

27 серпня 1943 р., п'ятниця

Учора цілий день говорили про взяття нашими Полтави та Лозової. У Гребінці чути, кажуть, канонаду. Але, як це не дивно, паніки немає і зараз. Німці спокійно їдуть і повертаються із відпустки. Усі вони прагнуть у відпустку, і не тільки тому, що багато хто з них не хоче воювати, а й тому, що зараз уже мало не кожна німецька родина постраждала від бомбардувань.

Дивний зараз настрій. Ніби все вказує на швидкий кінець, а відчуття цього кінця немає. Зрозуміло, що у війні настав корінний перелом, і німці відступають. Але коли Логан сказав, що, на його думку, війна триватиме ще не менше ніж рік, волосся піднялося на голові. Чи витримають Леля, Тетяна й Шурка ще рік?

Ставлення наше до того, що відбувається, стає все складнішим. Якщо минулого року всі німці були для нас ворогами, яких треба було тільки знищити, то тепер це змінилося для нас, тому що за найближчого розгляду виявилося неможливим однаково ставитися до німців-фашистів і до німців інших, які так само, як і ми, ненавидять гітлерівський режим і війну, які обстають більш або менш активно проти цього режиму. Серед них є люди, справжні люди з великої літери, поширити на них ненависть аж ніяк не можливо. Варто подумати про німців у кайданах у Голосіївському лісі. І виходить таке сплетіння протиріч, що неможливо навіть уявити собі, що буде і як.

Одне зрозуміло: своїх, наших що не день стає все більше.

Попередній запис у щоденнику від 26 серпня. Наступний запис – 30 серпня.

Про особистість автора мемуарів – Ірину Хорошунову – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте в розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікується у спецпроекті "Щоденник киянки".

Редакція дякує Інституту юдаїки за надані матеріали.

За ідею редакція дякує історику й журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександру Зінченку.