Замана: Замовником справи проти себе вважаю Порошенка, Турчинова, Луценка та Матіоса
Володимир Замана: Що дратувало найбільше? Безсилля! Не в'язниця, не військові прокурори без військової освіти, не Печерський суд. Безсилля, коли знаєш, що вчинив за законом, але на тебе навісили ярлик "держзрадника" і "запроданця"
Колишній начальник Генштабу ЗСУ, генерал-полковник Володимир Замана, якого затримали 25 лютого 2019 року за обвинуваченням у "державній зраді", в ексклюзивному інтерв'ю "ГОРДОН" – першому після звільнення з ізолятора СБУ – розповів, чому вважає справу проти себе політично мотивованою, назвав імена високопоставлених керівників України, яких вважає замовниками свого переслідування, а також пояснив, чому, незважаючи на численні порушення і невідповідності у слідстві, його вдалося звільнити з-під варти лише 24 травня, через три місяці після арешту.
Прокурор сказав мені: "Не знаємо, що відбувається і чому, але матеріали справи лежали півтора-два роки, а зараз нам спустили термінову команду на вас"
– Про ваше затримання більшість українців дізналася із Facebook-поста генерального прокурора Юрія Луценка 25 лютого 2019 року. Приблизно о 14.00 Юрій Віталійович написав, що затримано екс-начальника Генштабу Володимира Заману, а наприкінці додав: "Закон і Справедливість".
– Про те, що мене візьмуть, я здогадувався днів за 10 безпосередньо до затримання. Помітив за собою цілодобове стеження, навіть записав номери машин, які постійно мене переслідували. Звертатися до поліції із заявою не бачив сенсу, розумів: усе йде до арешту. Задовго до цього вже були дивні публічні заяви на мою адресу Луценка, Матіоса, Івана Вінника (народний депутат від Блоку Петра Порошенка. – "ГОРДОН").
– За вами демонстративно стежили чи засвітилися через некомпетентність?
– Демонстративно.
– Навіщо?
– Не знаю. Може, спровокувати хотіли, щоб я якимось чином на них відреагував і в них з'явилися формальні причини мене затримати. Із січня 2019 року і стеження, і публічні заяви на мою адресу активізувалися. 25 лютого, у день затримання, о шостій ранку до мене в село приїхали чотири мікроавтобуси з десятком спецназівців "Альфи" з автоматами, військовим прокурором, представниками СБУ, ще кимось.
– Як виглядало затримання: вибили двері і, вибачте, мордою об підлогу?
– Ні, ні маски-шоу, ні обличчям об підлогу. Усе було смішніше. Якщо чесно, я взагалі спав. У селі будинок будую, ночую в невеличкій повітці, дверей не замикаю. Прокуратура зі спецназом спокійно під'їхали до мого двору, припаркували машини, зайшли до повітки і розбудили мене.
– Що означає "розбудили"? Легенько торкнулися плеча і ввічливо сказали: "Доброго ранку, Володимире Михайловичу. Не бажаєте пройти за нами?"
– (Сміється) Ну майже. Вони мене штовхнули, я відкрив очі, побачив навколо себе людей у камуфляжі й з автоматами, відразу зрозумів, що до чого, посміхнувся, запитав: "Одягнутися хоч можна?" Вдягнув штани, майку, вийшов до сусідньої кімнати.
Вони привели двох понятих і почався обшук: перевертали шафи і полиці з речами, вилучили мобільний, перевернули все в гаражі, узялися за мій автомобіль. Чесно кажучи, уперше в житті зіткнувся з обшуками. Досить неприємно. Пізніше дізнався, що обшук відбувався без санкції суду, адвокати пояснили, що це протизаконно.
– Вам дозволили зв'язатися з адвокатом?
– Ні, я просив, але мені відповіли: "Потім". Після обшуку зачитали підозру. Я відмовився далі з ними спілкуватися і давати свідчення. Коли обшук закінчився, мене повезли в Головну військову прокуратуру на вулиці Антонова. Уже там мені викликали безкоштовного адвоката. Поки він їхав, прокурор Осиченко мені раптом сказав: "Володимире Михайловичу, ми не знаємо, що відбувається й чому, але матеріали справи лежали півтора-два роки, а зараз нам спустили термінову команду на вас".
– Чого раптом військовий прокурор став таким відвертим, ви з ним знайомі раніше були?
– Абсолютно ні. Може, розіграли за принципом "злий поліцейський – добрий поліцейський". Я відмовився спілкуватися з прокурорами.
Чому мене затримали? Розпал президентської кампанії, п'ята річниця анексії Криму, особиста помста
– На засіданні з обрання запобіжного заходу в Печерському суді ви говорили, що не читали підозри, тому що "нижче за мою гідність читати цю нісенітницю".
– Я був приголомшений формулюванням обвинувачення: "державна зрада", "злочинна змова з Януковичем", "робота в інтересах Росії", "розвал армії"... Мене образили ця нісенітниця і брехня!
У підозрі було написано, що Янукович поставив мені завдання розвалити Збройні сили України, саме для цього призначив мене начальником Генштабу, а за те, що я якісно виконував обов'язки, 24 серпня надав мені військове звання генерал-полковника. Нічого, окрім огиди і презирства, писанина Військової прокуратури в мене не викликала.
Ще до приїзду адвоката прокурори говорили мені: "Давайте, Володимире Михайловичу, емоції в бік, поговорімо як професіонали по суті підозри". Я жорстко відреагував, вжив потрібні слова, висловив усе, що думаю про них і їхні обвинувачення.
– Я відстежувала судові засідання у вашій справі, із виступів у суді склалося враження, що вас образило не тримання під вартою, а саме обвинувачення в "державній зраді".
– Знаєте, коли людина точно знає, що не скоювала інкримінованих їй злочинів, що її дії абсолютно нічого спільного не мають із тим, що викладено в підозрі... І водночас її на всю країну називають "зрадником"...
Якби прокуратура викликала мене на допит – я б спокійно приїхав, як робив не раз, коли давав їм свідчення у справах щодо Майдану й захоплення Криму. Але їм навіщось знадобилося шоу з моїм затриманням і судом. Навіщось знадобилося зганьбити й оббрехати мене обвинуваченнями в "державній зраді".
– Ви розумієте, чому затримали саме вас і саме в лютому 2019 року, через майже п'ять років після вашого звільнення з посади начальника Генштабу?
– Розумію. По-перше, це був розпал президентської виборчої кампанії, владі потрібна була резонансна справа, щоб підняти свої рейтинги. По-друге, п'ята річниця анексії Криму, треба було когось звинуватити у здаванні півострова і відвести підозри від себе. По-третє, особиста помста за інтерв'ю, які я дав вашому виданню і в яких назвав речі своїми іменами. Плюс відіграли роль мої свідчення в Оболонському суді у справі Януковича.
Владі потрібен був "цап відбувайло", а кого брати, якщо всі високопоставлені силовики, які обіймали посади до 2014 року, утекли з України? Залишився тільки я. Уся верхівка РНБО втекла, міністр оборони Лебедєв утік, голова СБУ Якименко втік, генпрокурор Пшонка втік...
– Але ж Матіос на місці, хоча працював в Адміністрації Януковича.
– Він за будь-якої влади на місці, не здивуюся, якщо й зараз залишиться.
Якщо прочитаєте матеріали "кримінального провадження" проти мене, зрозумієте: справа готувалася під іншого, судячи з усього – проти Гриценка
– У суді ви прямо назвали справу проти себе політично мотивованою і замовленою. Кого ви вважаєте замовником?
– За моєю інформацією, це Порошенко, Турчинов, Луценко і Матіос.
– Чому ви в цьому впевнені?
– Порошенку для президентської передвиборчої кампанії потрібне було гучне затримання когось із "папєрєдніков". За моєю інформацією, разом зі мною планували затримати Апаршина, для цього все було готове (Іван Апаршин, нині радник Зеленського з питань безпеки і оборони. – "ГОРДОН"). Але Апаршин уже працював у штабі кандидата у президенти Анатолія Гриценка, влада побоялася звинувачень у політичному переслідуванні конкурентів у розпал виборів.
Окрім того, якщо прочитаєте матеріали так званого "кримінального провадження" проти мене, особливо експертизи, зрозумієте: справа взагалі готувалося під іншу людину, судячи з усього – проти Гриценка. Але не ризикнули, тому що в очах Заходу це виглядало б відвертою зачисткою конкурента у президентських перегонах.
Турчинова, гадаю, спонукала особиста образа за те, що я із 2014 року і в інтерв'ю вам, й у свідченнях у справі Януковича стверджував і стверджую: українська армія була готовою обороняти Крим, а українська влада – ні, вони ділили портфелі з ранку до ночі, хоча півострів уже заполонили російські військові.
– А Луценка і Матіоса що, по-вашому, спонукало?
– Коли надійшло замовлення, вони віддали честь, сорочки на собі рвали, вислужувалися перед начальством, щоб зберегти посади.
– Може, Турчинов цілком справедливо на вас ображений? Урешті-решт, ви як ніхто знаєте, що таке бути поставленим у певні умови, коли немає можливості робити те, що вважаєш за правильне для держави?
– Проблеми в армії були, зокрема, тоді, коли прем'єр-міністром була Тимошенко, а першим віце-прем'єром – Турчинов. Він як ніхто знав і про стан армії, і про постійне недофінансування. Він не міг не розуміти всієї брехливості обвинувачення проти мене. Окрім того, кожні три місяці я як начальник Генштабу надсилав в Адміністрацію Президента, Верховну Раду і Кабмін докладний звіт про стан ЗСУ: скільки готово і ні, скільки грошей і куди витрачено, скільки акумуляторів немає, скільки запасів палива тощо.
За місяць чи півтора до мого затримання РНБО провела нараду, на яку спеціально скликали військових, зокрема екс-міністра оборони Коваля (на той момент він уже був першим заступником Турчинова) і заступника начальника Генштабу, генерал-лейтенанта Бессараба. Думаю, саме там і було ухвалено рішення щодо мене.
Наступного дня після мого затримання Порошенко виступав у Міністерстві оборони з передвиборчою промовою, знову говорив, що армії не було, а він її створив, хоча це неправда: армія була.
– Якщо замовлення на вас надійшло від перших осіб держави, чому через три місяці після арешту хватка послабшала й Апеляційний суд скасував рішення Печерського суду і 24 травня випустив вас із-під варти?
– Мені зараз складно чітко відповісти на це запитання. Думаю, головну роль відіграв програш Порошенка на виборах і те, що Турчинов покинув посаду секретаря РНБО.
– Але ж Луценко і Матіос залишилися на своїх місцях.
– Вони просто виконавці, а тут замовники втратили реальні важелі впливу. Одна справа – порушувати закон із політичним дахом, і зовсім інша – без політичного прикриття згори.
Не хотів би найближчим часом зустрітися з Порошенком, Турчиновим, Луценком і Матіосом. Боюся зірватися
Рядові слідчі, прокурори, судді, втягнуті в цей процес, теж аналізували політичну ситуацію у країні, розуміли, чим ризикують. Відіграла свою роль сильна інформаційна підтримка. Я дуже вдячний усім, хто не побоявся публічно мене підтримати, виступити на мій захист і назвати справу проти мене політичним замовленням.
– Якби Порошенко вдруге став президентом, вас би випустили?
– Було два варіанти. Перший: якби справу проти мене почали у 2015–2016 роках, сумнівів немає – я б сидів до кінця першої каденції Порошенка. Другий варіант: якби Порошенко знову став президентом, сумнівів немає – я б точно сидів до кінця його другої каденції.
– А якщо я припущу, що після інавгурації нового президента 20 травня 2019 року хтось із впливових людей замовив за вас слівце перед Володимиром Зеленським?
– У мене немає нікого, хто б міг прийти до Зеленського і про щось попросити. За кілька днів до вступу на посаду нового президента я за реакцією прокурорів зрозумів: щось змінилося.
Перший дзвіночок був у середині травня, коли основний прокурор у моїй справі Віктор Король перестав бути старшим групи. Мене знову доправили до Військової прокуратури на Антонова, зі мною розмовляв якийсь інший прокурор, який раніше не "світився". Він сказав: "Мене буквально два дні тому поставили на вашу справу, я прочитав матеріали, не бачу там вашої провини, думаю, скоро ви будете на волі".
– Якби зараз, після трьох місяців за ґратами і після кількох десятків судових засідань, ви опинилися віч-на-віч із Порошенком, Турчиновим, Луценком або Матіосом, що б їм сказали?
– (Дуже тривала пауза) Не хотів би найближчим часом із ними зустрічатися. Із жодним із них. Боюся зірватися і зробити щось недобре. Щиро вам кажу, накипіло. Я знаю, що і як сталося. Із першого моменту затримання здогадувався: хто, навіщо і для чого це затіяв. В армії, у моєму оточенні, такого ніколи раніше не було.
– Чого саме не було?
– Такої несправедливості, наклепу і політичного замовлення не було ніколи. Знаєте, що дратувало найбільше? Безсилля! Не в'язниця, не військові прокурори без військової освіти, не Печерський суд, який тричі ухвалював рішення про тримання під вартою. Ні. Дратувало власне безсилля, коли знаєш, що правий і діяв за законом, але на тебе навісили ярлик "держзрадника" і "запроданця".
Дратувало, що нахапали формальних фактів, підтасували їх і сфабрикували обвинувачення із формулюванням і кваліфікацією "злочину", що в голові не вкладалося в будь-кого, хто знається на армії і військових питаннях. Я вам так скажу: якби мені ще раз видався шанс зробити те, що я робив на посту начальника Генштабу, – я вчинив би точно так само. Відмовився б від баласту в армії і створював адаптовані, навчені та забезпечені мобільні бойові військові частини.
На початку 2018 року, під час надання свідчень у суді у справі Януковича, військові прокурори раптом запитали в мене, чи давав я присягу
– У суді військові прокурори стверджували, що під час обшуку у вас було виявлено документи із грифом "секретно". Про що йдеться?
– Про директиви, які було підписано 20 лютого 2014 року новим начальником Генштабу, якого призначили через день після мого звільнення. Мене зняли з посади 19 лютого за те, що я відмовився вводити війська в Київ для зачищення Майдану. Документи про введення військ було опубліковано журналістами в інтернеті. Моя дружина колись роздрукувала ці документи прямо з мережі, вони так і валялися вдома, поки не прийшла Військова прокуратура з обшуком і не звинуватила мене в "розголошенні державної таємниці".
Суперечка щодо залучення військ у Києві до придушення протесту тривала протягом двох-трьох тижнів. Шукали підстави, доводили, пояснювали, хоча жодних законних підстав для введення військ не було. Остання зустріч була у СБУ, по-моєму, 18 лютого. Були присутні Пшонка, Якименко, Лебедєв.
Я вкотре сказав: це протизаконно, я ці документи не підпишу. Мене звільнили, а наступного дня новий начальник Генштабу підписав документи і надійшла команда перемістити особовий склад до Києва. Війська рушили до столиці, мені почали телефонувати командири бригад, запитували: "Що робити?". Я сказав: "Зберіть цивільних, нехай заблокують залізничні колії, щоб не допустити перекидання військ до Києва".
– Ще один пункт обвинувачення. У день вашого затримання Матіос дав брифінг і заявив, цитую: "Зараз я показую першу сторінку особистої справи генерал-полковника Замани. Це особиста справа, де відображено весь послужний список будь-якого військовослужбовця. У цій особовій справі відсутня підписана і підшита до матеріалів особової справи присяга генерал-полковника Замани на вірність народу України".
– Наше перше з вами інтерв'ю в липні 2014 року, де я говорив про небажання влади захищати Крим, викликало серйозне невдоволення нагорі. Пізніше, уже у 2018-му, під час свідчень у суді у справі Януковича, військові прокурори раптом запитали в мене, чи давав я присягу.
Ще раніше, у грудні 2012 року, коли міністром оборони став Павло Лебедєв, проти мене за вказівкою зверху почала працювати військова служба правопорядку і контррозвідка, шукали матеріали, які могли мене скомпрометувати, перетрусили всю особову справу.
– Навіщо?
– У мене з першого дня не склалися стосунки з Лебедєвим. Було жорстке протистояння протягом усього 2013 року. Йому потрібна була своя людина на посаді начальника Генштабу, щоб "вирішувати" завдання – продаж землі, реалізація техніки тощо. Я пручався, потім почався Майдан, надійшов наказ увести війська в Київ, я відмовився, мене звільнили.
Після перемоги Майдану, коли Верховна Рада проголосувала за призначення мене уповноваженим із контролю за діяльністю Міноборони, знову засвітили "компромат", зібраний за Лебедєва. І там уперше вказали на нібито "проблему" з присягою, а вже у 2019 році сторона обвинувачення активно підхопила цю тему. Хоча перед будь-яким призначенням особову справу завжди перевіряють.
Ми маємо дізнатися багато правди, що насправді сталося і під час анексії Криму, і з початком війни на сході України
– Ви три місяці провели в ізоляторі СБУ. Якими були умови тримання?
– Для людини, яка служила в армії (а я віддав службі понад 35 років життя), ізолятор не проблема. Я за характером такий, що одиночну камеру переносив нормально. На другому місяці до мене підселили співкамерника. Усе було добре, окрім одного: він палив, для мене це неприйнятно. Він сам попросив, щоб його перевели до іншої камери. На третьому місяці арешту підселили ще одну людину, її за статтею 109 затримали ("Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення влади, конституційного ладу або на захоплення державної влади". – "ГОРДОН"). Щодо умов тримання, скажу так: мені сподобався цей ізолятор.
– Було з чим порівнювати?
– Ні, я вперше в житті був за ґратами. Багато поганого чув про українські тюрми, але в ізоляторі СБУ жодного свавілля не було, навпаки: абсолютний порядок, як в армії. Були раптові перевірки мінімум раз на тиждень, але для мене це не проблема. Я людина військова, у мене дисципліна на високому рівні. Єдине, до чого так і не зміг звикнути, – до загородки, яка була прямо в невеликій камері. За загородою був обладнаний... скажімо так, гальюн...
– Ви про тюремну "парашу"?
– (Сміється) Так. Стояв ще умивальник. У душ виводили два рази на тиждень.
– Кримінальні авторитети на чайок не заглядали з проханням скинутися на общак?
– Не було такого взагалі. Цей ізолятор влаштований так, що ув'язнені там не зустрічаються. Якщо виводять у двір на прогулянку, вмикають гучну музику, щоб неможливо було перемовлятися з ким-небудь із ув'язнених.
– Психологічний тиск чи погрози під час тримання були?
– Ні, зразковий ізолятор, думаю, тим і відрізняється, що там не йдуть за беззаконня.
– Відеоспостереження за камерою?
– Цілодобове. Уночі світла не вимикали.
– І це ви називаєте "зразковим ізолятором"?
– До мене приходив представник уповноваженого з прав людини, запитав, що до чого. У мене скарг не було. У плані роботи персоналу ізолятора я був приємно здивований, щиро кажу.
– Історія з вашим затриманням і судом розділила суспільство. Одні вважали справу проти вас відвертою політичною фальсифікацією. Інші не сумнівалися, що обвинувачення в розвалі армії, що призвів до втрати Криму, справедливі. Що б ви відповіли саме останнім, хто повірив аргументам Військової прокуратури?
– Не думаю, що сьогодні можна їх у чомусь переконати. Але сказав би таке. Перше, я все життя віддав Збройним силам, буквально жив армією. Для мене головне в армії – людина, простий солдат. Я робив усе, щоб солдат відчував себе гідно, був мотивованим.
Друге, я був би неймовірно щасливим, якби в нашій армії з'явилися шість-сім тисяч бойових хлопців, які за рівнем підготовки не поступаються, наприклад, ізраїльському спецназу. Ми б тоді дійсно стали дуже сильною та ефективною армією.
Знаєте, укомплектувати ЗСУ контрактниками – це лише 20–25% справи. Головне – відібрати з цих контрактників дійсно мотивованих, відповідальних, перспективних, які стануть професіоналами і створять кістяк української армії. Їх треба відібрати, навчити, мотивувати і соціально забезпечити, щоб вони максимально довго служили у ЗСУ. Повірте, якщо у взводі із 30 осіб є хоча б п'ять-сім таких справжніх воїнів – увесь взвод буде ефективним і професійним.
І останнє. Що я б сказав тим, хто повірив обвинуваченням проти мене? Мине час і, повірте, маємо дізнатися ще багато правди про те, що насправді сталося і під час анексії Криму, і з початком війни на сході України.