Бізнесмен Фрейдзон: Гарантії Путіну сьогодні може дати тільки рідний син, якого він міг би поставити замість себе
В інтерв'ю "ГОРДОН" ізраїльський бізнесмен Максим Фрейдзон, котрий працював у Санкт-Петербурзі в 90-ті й застав ранні етапи кар'єри Володимира Путіна, розповів, на яких умовах президент РФ захоче відійти від влади, чому саме главу "Газпрому" Олексія Міллера вважають найдовіренішою особою російського глави, а також чому під час захоплення того чи іншого об'єкта на користь Путіна і пітерських кримінальних авторитетів на переговори відправляли саме Міллера, у якого на обличчі великими літерами було написано: "Будь ласка, підпишіть папери, інакше вас уб'ють".
Російський телеканал "Дождь" випустив документальний серіал-розслідування "Пітерські" про кримінальних авторитетів Санкт-Петербурга 90-х та їхні бізнес-зв'язки з мерією, де тоді працював тихий, непримітний чиновник Володимир Путін. У фільмі докладно розповідають, як лідери злочинних угруповань у зв'язці з міською владою накопичили величезні статки, крок за кроком захоплюючи основні об'єкти Петербурга – морський порт, паливно-заправний комплекс, аеропорт тощо. Захоплення супроводжували криваві кримінальні розбірки й замовні вбивства.
У третій серії з назвою "Свої" у фільмі з'являється російсько-ізраїльський бізнесмен Максим Фрейдзон, котрий працював у Петербурзі у 1990-ті й застав ранні етапи кар'єри Путіна і його найближчого оточення, яке до початку 2000-х слідом за ним перебралося до Москви. У серпні минулого року Фрейдзон докладно розповідав у інтерв'ю "ГОРДОН", як разом зі своїм бізнес-партнером Дмитром Скигіним брав участь у проекті компанії "Совекс" щодо заправлення літаків у пітерському аеропорту Пулково, а сам проект доводилося погоджувати з Путіним, який "просив 15% від доходів, у підсумку сторгувалися на 4%".
За словами Фрейдзона, до остаточної версії фільму-розслідування не потрапило багато чого з того, що він розповів кореспонденту "Дождя". Зокрема, про роль нинішнього глави "Газпрому" Олексія Міллера у віджиманні найбільших пітерських бізнес-об'єктів на користь Путіна і тамбовського організованого злочинного угруповання (ОЗУ), що піднялося завдяки "кокаїновим грошам, які відмивали через торгівлю нафтопродуктами та інші міські проекти". У новому інтерв'ю виданню "ГОРДОН" Фрейдзон пояснив, чому саме Міллера слід вважати найближчою й найдовіренішою особою Путіна.
Сєчину західні санкції, думаю, байдужі, він, як і раніше, паритиметься в бані під Ленінградом. А Міллеру тепер буде важче витрачати на Заході чесно вкрадені гроші
– На якій зараз стадії розгляд позову, який подали проти компаній "Газпром нефть" і "Лукойл-аэро" з вимогою відшкодувати $543 млн?
– Поки не готовий це обговорювати. Процес триває. Серед імовірних відповідачів, окрім "Газпрому", "Лукойла" і "Газпром нефти", – Олександр Дюков, Грехем Сміт і Лесик.
– Який "Лесик"?
– Олексій Міллер, глава "Газпрому". Лесиком його називали у вузькому колі Петербурга 90-х.
Довідка "ГОРДОН". Олександр Дюков – уродженець Ленінграда, із 2008-го очолює "Газпром нефть", що входить до четвірки найбільших російських нафтових компаній. У 1996–1998 рр. був фінансовим і генеральним директором "Петербургского нефтяного терминала". Після розвалу Радянського Союзу основні потужності з перевалювання нафтопродуктів опинилися у країнах Балтії, у зв'язку з чим на початку 90-х у Санкт-Петербурзі побудували новий нафтовий термінал. Згідно з розслідуванням "Дождя", Путін поставив Дюкова на термінал після того, як сам вирушив на роботу до Москви.
Грехем Сміт – англієць, директор кількох компаній, зареєстрованих у Ліхтенштейні та пов'язаних із Путіним і його оточенням. Князівство Ліхтенштейн входить до списку "податкових притулків" – держав, де резиденти інших країн уникають оподаткування. Згідно з даними екс-глави розвідки Монако Роберта Ерінджера (він збирав інформацію про пітерських бандитів та їхні капітали на Заході), Грехем Сміт відмивав гроші Путіна і тамбовського ОЗУ у Європі.
Олексій Міллер – уродженець Ленінграда, глава правління "Газпрому" із 2001 року. Міллер був заступником Путіна у 1991–1996 роках, коли той очолював комітет із зовнішніх зв'язків мерії Санкт-Петербурга. 6 квітня 2018 року його занесли до санкційного "кремлівського списку" США серед 17 чиновників і семи бізнесменів РФ із найближчого оточення Путіна.
– У нашому минулому інтерв'ю ви говорили – цитую: "У мене особисто до Міллера є деякі претензії, і є претензії до його організації. Ці претензії не налаштовують на доброзичливе спілкування". Можете конкретизувати суть претензій саме до Міллера?
– Це викладено у моєму судовому позові 2014 року до "Газпрому", яким Міллер беззмінно керує із 2001-го. Суть претензій проста: купили крадену компанію, хоча знали, чия компанія і хто вкрав (ідеться про компанію "Совекс", яку створили Максим Фрейдзон та його бізнес-партнер Дмитро Скигін у середині 90-х. Компанія займалася паливно-заправним комплексом петербурзького аеропорту Пулково. В інтерв'ю "ГОРДОН" Фрейдзон говорив: "Під час створення компанії переговори з Путіним вів Діма. Він говорив, що дуже довго торгувався з Володимиром Володимировичем, який спочатку просив 15% від доходів. У підсумку сторгувалися на 4%". У 1997-му контроль над "Совексом" захопив лідер тамбовської ОЗУ Володимир Барсуков (Кумарін). У 2007–2008 рр. компанія перейшла структурам "Лукойла" і "Газпрому". – "ГОРДОН").
– А збитки у розмірі $543 млн як підрахували?
– Суму компенсації оцінювали за обсягами відвантаження палива через компанію "Совекс" із моменту її захоплення й офіційними звітами "Совекса". Моя частка прибутку – $180 млн. У США, згідно із законом RICO, суму компенсації множать на три (RICO, The Racketeer Influenced and Corrupt Organizations Act, закон "Про організації, схильні до рекету і корупції". – "ГОРДОН").
– 6 квітня 2018 року США запровадили санкції проти 24 російських бізнесменів, високопосадовців та низки компаній. До списку потрапив і Міллер. Що це означає на практиці особисто для нього і "Газпрому" загалом?
– Те, що до санкційного списку занесли найближчого сподвижника Путіна Льошу Міллера, – розумно. Хоча для Льошиного добробуту потрапляння до списку нічого не значить. Гроші в нього є, і, як я припускаю, особистий статок офіційно на ньому не зареєстровано. Думаю, його заощадження розподілено в різних офшорних зонах.
Міллеру, звичайно, неприємно, що його відлучили від улюбленого заняття – подорожувати і вирішувати проблеми газифікації у світовому масштабі. Але з погляду функціонування російської державної компанії "Газпром" ці санкції нічого не означають. Звичайно, показово, що санкції застосували до найближчої до Путіна людини.
– Мені здавалося, найближча людина до Путіна – глава "Роснефти" Ігор Сєчин.
– Сєчин більш епатажний, агресивний і дикий, на рівні собачки у приймальні Путіна. Він – вірний зброєносець. А Міллер усе-таки ближче, він не те, щоб розумніший, у нього по-іншому мовний апарат і розум улаштовані. Льоша б ніколи не діяв так грубо, як Сєчин.
Сєчину західні санкції, думаю, байдужі, він, як і раніше, паритиметься в бані під Ленінградом або сидітиме на віллі біля Чорного моря. А Льоші, мені здається, хотілося до Європи. Тепер йому буде важче витрачати на Заході чесно вкрадені гроші.
Із мого досвіду спілкування, у Міллера не було якоїсь суперагресії або експансії. Він – скрупульозний виконавець, який найбільше боїться припуститися помилки. Працював тихо, грошей у господаря не крав. Путін позначав суму – Льоша чесно її брав і передавав.
Коли захоплювали пітерський порт, на обличчі Міллера великими літерами було написано: "Підпишіть папери, інакше вас уб'ють"
– Коли ви познайомилися з Міллером?
– На початку 1990-х у Петербурзі, коли давав гроші Путіну через його помічника Льошу Міллера.
– Яке враження справляв майбутній глава "Газпрому" на початку своєї кар'єри?
– Він – жодного, хіба що хабар міг чесно передати. Дуже любив слово "логістика".
– Чому пітерське угруповання поставило саме Міллера на бюджетотвірну компанію "Газпром" і тримає його досі на посаді?
– Путін завжди довіряв йому нагляд за своєю власністю. Коли Міллер був заступником Путіна в комітеті із зовнішніх зв'язків мерії Санкт-Петербурга, він був довіреною особою, гроші для господаря отримував, документи на захоплену бандитами власність оформляв. Потім дивився за часткою Путіна в "Петербургском нефтяном терминале", ОБІП і морському порту, потім очолив "Газпром".
Довідка "ГОРДОН". "Петербургский нефтяной терминал" – закрите акціонерне товариство, один із найбільших російських терміналів із перевалювання нафтопродуктів у Балтійському регіоні. Термінал побудовано в морському порту Санкт-Петербурга.
ОБІП – закрите акціонерне товариство "Объединение банков, инвестирующих в порт". Компанія, яка здобула у 1997 році право керувати морським портом у Санкт-Петербурзі. Згідно з розслідуванням "Новой газеты", раду директорів ОБІП очолював Ілля Трабер – впливовий пітерський бізнесмен середини 90-х, пов'язаний із тамбовським ОЗУ. Трабер контролював стратегічні підприємства Санкт-Петербурга, які займалися заправлянням літаків і перевалюванням нафтопродуктів. Проектам Трабера надавала серйозну підтримку міська влада в особі чиновника пітерської мерії Володимира Путіна.
Я б сформулював так: Міллер був довіреною особою Путіна від самого початку його кар'єри. Був наглядачем за об'єктами, де у Путіна в 1990-х була частка. Зараз він наглядає за "Газпромом".
Міллер і Саша Дюков брали активну участь у захопленні пітерських об'єктів. Дюков виріс і сформувався, працюючи при Дімі Скигіні (бізнес-партнер Фрейдзона по компанії "Совекс". – "ГОРДОН") у відверто бандитському середовищі. У підсумку Путін доручив Міллеру найцінніше – "Газпром", а Дюков очолив "Газпром нефть".
– Хіба для Путіна найцінніше – не президентське крісло, яке у 2008–2012 роках він довірив саме не Міллеру, а Медведєву?
– Медведєв із трохи іншої пісочниці, він меншою мірою зав'язаний на похмурому минулому ленінградського порту та іншому. Медведєв абсолютно керований і вірний. Це головне, що цінують нагорі. Медведєв уособлює іншу частину російської еліти – лояльних і не зовсім уже кривавих олігархів. Міллер же пройшов із Путіним усі бандитські справи 90-х, а тому ближчий.
– Що ви мали на увазі, коли сказали, що Міллер і Дюков "брали активну участь у захопленні пітерських об'єктів"?
– "Петербургский нефтяной терминал", ОБІП, порт тощо. Щоб грамотно оформити захоплене, треба правильно скласти й підписати папери. Міллер із Дюковим проводили переговори, пропонували людям віддати частку добровільно. Якщо ті не погоджувалися – їх убивали. Цим займалися Трабер і Кº. І звичайно ж, усі операції з очищення кримінальних грошей. Займався цим Саша Дюков під керівництвом Діми Скигіна, а у Льоші в ОБІП навіть посада – директор з інвестицій...
Коли захоплювали пітерський порт, на обличчі Міллера великими літерами було написано: "Будь ласка, підпишіть папери, інакше вас уб'ють". Когось убивали, у когось родичів викрадали, хтось зникав безвісти. Міллер із Дюковим точно так само відповідають за злочини, скоєні в порту, як і конкретні виконавці вбивств.
– Хто ухвалював остаточне рішення "людина недоговороздібна, кінчай із нею"?
– Льоша доносив інформацію господареві – Путіну – і, мабуть, висловлював свою думку щодо ситуації. Путін був главою ФСБ, відповідно, був у курсі і через рід служби, і через доповіді Міллера. Думаю, що колегіально вирішували Путін, Трабер, Кумарін. Путін прикривав це за лінією ФСБ. Міська влада в порт не сунулася.
Після того як Путін віддав тамбовським порт, який він курирував від мерії, у місто пішов потік контрабанди. Зокрема кокаїн, який спочатку йшов транзитом у Європу
– До речі, про лідера тамбовського організованого злочинного угруповання Кумаріна. У березні цього року проти нього порушили чергову кримінальну справу. У минулому інтерв'ю ви казали мені, що з усіх пітерських Путін завжди боявся саме Кумаріна і тому посадив його за ґрати ще у 2007-му.
– Кумарін – злочинець із дуже великою простотою в ухваленні різких рішень. Спочатку Путін був у тамбовських обслуговувальним персоналом із мерії. Причому обслуговував і Кумаріна, і Костю Могилу, що воював із ним. Путін їх обслуговував і обох боявся. Костю вбили, Кумарін у в'язниці.
– Чому непоказний чиновник пітерської мерії 90-х боявся кримінальних авторитетів, я розумію. Але чому президент РФ досі боїться Кумаріна?
– Кумарін дуже багато знає. Путін пов'язаний із ним кров'ю і кокаїновими грошима, які відмивали через торгівлю нафтопродуктами та інші міські проекти.
– Водночас Ілля Трабер разом зі ще одним пітерським кримінальним авторитетом Сергієм Васильєвим на волі чудово почуваються. Лідера малишевського угруповання Геннадія Петрова взагалі вивели з-під удару іспанської прокуратури і повернули в Росію. Вони також багато знають про Путіна, але сидить тільки Кумарін. Чому?
– Бачите, Трабер, Петров і Васильєв – люди керовані, слухняні. В Іллі Трабера бекграунд – радянська армія. Він звик підкорятися начальству. Ілля починав зі скуповування ікон у бабусь і перепродажу колекціонерам, потім пиво розливав, потім відкрив антикварні магазини. Потім долучився до тамбовських. Це середньої руки барига. Але крові на ньому дуже багато. Такі люди небезпечні саме тому, що межі не відчувають. Васильєв пішов у міліцію жалітися, коли в нього стріляли. Він повністю підконтрольний і слухняний. А Кумарін як був некерованим злочинцем, так і залишився.
Що стосується історії з Петровим, мені здається, це проблема впливовості російських грошей у Європі. Думаю, щойно ці кошти серйозно перевірять і, відповідно, заарештують, можливості різко зменшаться. З іншого боку, це спровокує внутрішні зміни в путінському угрупованні. Як не крути, а в будь-якій банді все завжди за гроші.
– Міллер теж багато знає про Путіна. Є ймовірність, що він опиниться за ґратами, якщо потрапить у немилість до господаря?
– Не думаю, що Путін посадить Міллера. Вони нерозлучні від самого початку. Міллер дійсно дуже багато знає. Він разом із Путіним брав участь у всьому, що пов'язано з кумарінською "Петербургской топливной компанией", "Петербургским нефтяным терминалом", "Совексом", ОБІП і портом. Ця бурхлива діяльність базувалася на колумбійських кокаїнових грошах, які тамбовські привели в місто й активно освоювали.
Треба добре розуміти: на Міллері крові стільки само, скільки на Васильєві, Трабері, Кумаріні. Хто вів переговори, хто стріляв – це вже деталі. Банда ж одна.
Після того як Путін віддав тамбовським порт у Ломоносові, який він курирував від мерії, у місто пішов потік контрабанди. Зокрема кокаїн, який спочатку йшов транзитом у Європу. На цьому тамбовські здружилися з колумбійськими колегами і зайнялися відмиванням грошей через різноманітні міські проекти. Грошей у них було багато, тобто дуже багато. На цьому і згуртувалися з Путіним. Тамбовські отримали від Путіна "Петербургскую топливную компанию", "Петербургский нефтяной терминал" та інші компанії, через які відмивали гроші.
Через експорт нафтопродуктів узагалі дуже зручно відмивати великі гроші. Думаю, тоді в обігу щодо нафтопродуктів було $80–100 млн. Приплив грошей на відмивання обмежувала тільки пропускна здатність терміналів. Відмиті гроші осідали в Ліхтенштейні та Монако під контролем Грехема Сміта.
– Якщо тільки обігових коштів було $100 млн, то скільки осідало на особистих рахунках Путіна і Кº в Ліхтенштейні та Монако?
– Думаю, достатньо. Чув про кілька мільярдів. Тамбовські, які свого часу кришували кіоски в місті, здобули доступ до великих грошей. На освоєнні цих грошей зрослися з Путіним і спільно збагатилися.
На відміну від США, Європа терпиміша до російських грошей. Привіз гроші – добре, а як ти їх заробив – нам усе одно
– Коли Міллера ставили на "Газпром", як без крові та скандалів удалося прибрати з компанії колишніх глав – Віктора Черномирдіна і Рема Вяхірєва?
– Думаю, це було частиною договору з єльцинською командою. "Газпром" – одна з головних компаній у Росії. Коли Путін, Міллер і Кº прийшли у Кремль, держвласності особливої не було. Зараз вони захопили і частково переоформили на себе більшість значущих російських компаній. Схеми особистого збагачення залишилися старими – прошарові компанії, на які зливають гроші. На ці компанії ставлять перевірених кримінальних друзів. Як приклад можна навести компанію Eural Trans Gas, на яку зливали гроші "Газпром" та інші схожі лавки.
Довідка "ГОРДОН". Згідно з розслідуванням "Дождя", навесні 2001 року "Газпром" позбавив компанію "Ітера" повноважень постачальника туркменського газу в Україну і передав їх іншому посереднику – Eural Trans Gas (ETG), до якої мають стосунок люди з оточення президента РФ Володимира Путіна. Компанія-посередник постачала газ в Україну з кінця 2002-го до 2005 року. ETG створили у 2002 році троє громадян Румунії та ізраїльтянин, який називав себе адвокатом російсько-українського бізнесмена і кримінального авторитета Семена Могилевича. Потім власником Eural Trans Gas оголосив себе український бізнесмен Дмитро Фірташ.
– З огляду на все, наведене вище, на західні санкції проти найближчого оточення Путіна ви особливо не сподіваєтеся і нам не радите?
– Залежить від втілення цих санкцій у реальності. На відміну від США, Європа терпиміша до російських грошей. Привіз гроші – добре, а як ти їх у себе у країні заробив – нам усе одно. Хоча в Англії, здається, зараз серйозно взялися за російські капітали.
Що стосується санкцій США, я розумію їхню логіку делегітимізувати гроші путінської банди, а їх самих – зробити токсичними. Думаю, що американська машина повільно, не кваплячись, але наполегливо дотискатиме Путіна і його угруповання санкціями.