ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Бізнесмен Фрейдзон: Хабарі Путін брав не особисто, а через Міллера. Володимир Володимирович писав цифру на папірці, у моєму випадку – $10 тис.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Максим Фрейдзон: Путін уже в 1990-ті справляв враження абсолютно мутованого з погляду банальних людських речей істоти. Не було там ні ідеології, ні цінностей. Була мета дістати грошей і розв’язати питання особистої безпеки
Максим Фрейдзон: Путін уже в 1990-ті справляв враження абсолютно мутованого з погляду банальних людських речей істоти. Не було там ні ідеології, ні цінностей. Була мета – дістати грошей і розв’язати питання особистої безпеки
Фото: svoboda.org
Наталя ДВАЛІ
редакторка, журналістка

Ізраїльський бізнесмен Максим Фрейдзон, який подав у суд на російські компанії "Газпром" і "Лукойл", розповів у інтерв'ю "ГОРДОН", як давав у 1990-ті хабара маловідомому чиновникові мерії Санкт-Петербурга Володимирові Путіну через його помічника – майбутнього главу "Газпрому" Олексія Міллера, чому пітерське кримінальне угруповання делегувало в Москву саме Путіна і на яких умовах президент РФ поверне Україні анексовані й окуповані території.

Ізраїльський бізнесмен Максим Фрейдзон у 1990-ті займався бізнесом у Санкт-Петербурзі й застав ранні етапи кар'єри президента РФ Володимира Путіна, який працював у ті часи в міській мерії. На початку діяльності Фрейдзон намагався налагодити виробництво зброї для російських правоохоронних органів за зразком гладкоствольних рушниць США, якими користуються американські поліцейські. Оскільки тоді саме Путін курував зовнішньоекономічну діяльність пітерської мерії, проект доводилося погоджувати з ним. Погоджувати, за словами Фрейдзона, за хабар.

Пізніше Фрейдзон разом зі своїм бізнес-партнером Дмитром Скигіним брав участь у проекті компанії "Совэкс" із заправки літаків у пітерському аеропорту Пулково. І знову, за словами Фрейдзона, на етапі узгодження проекту довелося мати справу з Путіним, який "просив 15% від доходів, у підсумку сторгувалися до 4%".

Після замаху і спроби відстояти свої права в російському суді Фрейдзон покинув РФ. У 2014-му подав у суд Південного округу Нью-Йорка на найбільші російські компанії "Газпром" і "Лукойл" з вимогою відшкодувати йому $540 млн. Бізнесмен наполягає, що в нього і його ділового партнера незаконно відібрали частку в нафтовому бізнесі, яку курувало тамбовське злочинне угруповання разом із пітерською міською владою 1990-х.

Життя в Ізраїлі вчить спокійно ставитися до погроз чи то ХАМАС, чи то КДБ або Іран

– Ваше перше розгорнуте інтерв'ю про початок кар'єри Путіна і його корупцію з'явилося на "Радио Свобода". Матеріал провисів на сайті менше ніж добу і раптово зник. Чому?

– Публікація не була погоджена зі мною. З огляду на передсудовий розгляд у США та юридичні справи в Росії, вихід матеріалу був дуже некоректним учинком конкретного журналіста.

– На сторінці радіостанції, де раніше було викладено інтерв'ю, залишилося повідомлення: "Публікацію видалено на прохання співрозмовника "Радио Свобода", який побоюється за свою безпеку. Просимо вибачення".

– Дивно. Мабуть, на цю тему існують різні думки: "Інтерв'ю колишнього бізнесмена Максима Фрейдзона було видалено із сайта "Радио Свобода" через те, що текст не було узгоджено зі співрозмовником, розповів РБК головний редактор московського бюро "Радио Свобода" Леонід Велехов".

В епізоді з "Радио Свобода" була початкова домовленість, що ми узгодимо час виходу інтерв'ю, тому що в той момент у мене були судові справи в Америці та юридичні справи в Росії. Крім того, у мене була домовленість з інформаційним агентством Reuters, що моє інтерв'ю для них має вийти першим. "Радио Свобода" цілком акуратно вибачилося переді мною за неузгоджену публікацію.

– Тобто після відвертої розповіді про корупцію Путіна вам погрози не надходили?

– Запитання не дуже коректне. Звичайно, надходили і далі надходять. Лякатися погроз не варто. Життя в Ізраїлі вчить спокійно ставитися до погроз чи то "Мучеників Аль-Акси", чи то ХАМАС, чи то КДБ або Іран. Є речі, які вирішують на небесах.

– Я розумію, що всі під богом ходять, але не всі подають до суду на найбільші російські компанії "Газпром" і "Лукойл", і не всі наважуються прямо звинуватити Путіна і Міллера в хабарництві.

– Таке відчуття, що ви намагаєтесь посіяти в мені жах перед КДБ.

– Я намагаюся дістати відповідь на запитання: після того як ви подали до суду, погрози з Росії надходили?

– Періодично надходять, і це цілком зрозуміла річ. Ну і?

– Зокрема погрози з високих кремлівських кабінетів?

– По-різному.

Я познайомився з Путіним у 1990-ті. Побачив типового співробітника КДБ, який вирішив поліпшити свої фінансові справи

– У якому році ви познайомилися з Путіним?

– У 1992-му – на початку 1993-го в Петербурзі. Він тоді очолював комітет із зовнішніх зв'язків мерії.

– Плюс був радником мера Анатолія Собчака і курирував зовнішньоекономічні питання міста. Багато тих, хто знав Путіна в цей період, зазначають, що, незважаючи на непоказну зовнішність, він міг привернути до себе будь-кого.

– У мене такого враження не склалося. Я побачив типового співробітника КДБ, який вирішив поліпшити свої фінансові справи.

– Що на практиці означає фраза "поліпшити свої фінансові справи"?

– Є багато загальновідомих описів способів збагачення Путіна. Розкрадання гуманітарної допомоги, гроші від казино, частки в компаніях "Совэкс", "Петербургский нефтяной терминал", "Петербургская топливная компания" та інших. Хабарі, утім, він теж брав, але не особисто, а через помічника Льошу Міллера. Володимир Володимирович, як вишколений співробітник, під час бесіди писав цифру на папірці. У моєму випадку написав $10 тис.



miller
Президент РФ Володимир Путін і глава "Газпрому" Олексій Міллер. Фото: Alexey Nikolsky / ЕРА


– Якийсь сміховинний розмір хабара навіть для початку 1990-х, до того ж ішлося про збройовий бізнес...

– Збройовим бізнесом займався наш партнер по спільному підприємству "Держкомпанія "Росвооружение". Ми збройовим бізнесом не займалися. Ми займалися виробництвом. Тому і було дивно, що потрібні додаткові витрати.

– Скільки разів Путін писав вам на папірці цифру?

– Кілька разів під час узгодження, скажімо так, певних заходів.

– А криміналітет вимагав свою частку? До того ж у відкритих джерелах є багато журналістських розслідувань про зв'язок пітерської мерії 90-х з організованими злочинними угрупованнями.

– У нашої західної компанії було спільне підприємство з "Росвооружением". Ми багато працювали із правоохоронними органами із програми створення поліцейської зброї, зокрема з РУБОП (Регіональне управління з боротьби з організованою злочинністю. – "ГОРДОН"). Займалися розробленням та експериментальним виробництвом гладкоствольної поліцейської зброї. Зі злочинним світом ми не контактували.

– Ви називаєте Міллера просто Льошею?

– У той період ми спілкувалися досить близько. Зараз він трохи побронзовів, я гадаю.

– Міллер сам дав вам зрозуміти, що занадто високо злетів, аби спілкуватися, як у Пітері 90-х?

– Ми відтоді не спілкувалися. У мене особисто до Міллера є деякі претензії, і є претензії до його організації. Ці претензії не настроюють на доброзичливе спілкування.

Собчака і Путіна планували заарештувати і посадити, але перший утік до Франції, а другий довго ховався. Потім якось домовилися, і кримінальну справу було покладено під сукно

– Коли маловідомий чиновник мерії Путін писав вам цифру на папірці, була можливість поторгуватися: мовляв, Володимире Володимировичу, щось дорого просиш?

– Треба враховувати стилістику спілкування: особистих стосунків не було, він писав цифру для відомості, а далі – як хочете.

– Наскільки я зрозуміла, хабар у розмірі $10 тис. був на етапі просування проекту. А коли бізнес розвинувся, скільки довелося "відстібати" в мерію?

– Ви, мабуть, плутаєте дві різні історії й маєте на увазі компанію "Совэкс", створену мною і моїм партнером Дімою Скигіним для проекту із заправляння літаків в аеропорту Пулково. Під час створення компанії переговори з Путіним вів Діма. Він говорив, що дуже довго торгувався з Володимиром Володимировичем, який спочатку просив 15% від доходів. У підсумку сторгувалися до 4%.

– Знову-таки, 4% – підозріло мало.

– Це був 1995 рік, апетити були інші й майбутнє у проекту було незрозумілим. Перший час цей проект узагалі не повинен був приносити жодного доходу. Дімі довелося пояснювати Путіну: просто зараз цей бізнес доходу не принесе, треба вкладати і вкладати, а вийде чи ні – поки не зрозуміло. Путін поставив якусь кому: мовляв, ну давайте поки що на 4% зійдемося. Надалі, думаю, вони підняли відсоток.

– "Вони" – це хто конкретно?

– Товариші в мерії. У Петербурзі все, що пов'язане з нафтопродуктами, контролювала невелика, але колоритна група, до якої входили Кумарін, Тимченко, Путін, Васильєв і Трабер. Путін входив до колективу як представник міської влади, і в нього була своя частка за оформлення папірців і супровід проекту.

Довідка видання "ГОРДОН":

Володимир Барсуков (Кумарін) – російський кримінальний авторитет, лідер Тамбовського організованого злочинного угруповання, великий підприємець паливної сфери. Приїхав до Ленінграда у 1970-ті, уперше його засудили у 1985 році – за зберігання набоїв та підроблення документів. У 1987-му почав збирати свою "бригаду", що дістала надалі назву "Тамбовські". У 1990-му заарештували, засудили за вимагання.

Наприкінці 1990-х був віце-президентом "Петербургской топливной компании", яка мала тісні зв'язки з мерією міста. На початку 2000-х зарубіжна преса писала про зв'язки Кумаріна з Путіним через російсько-німецьку фірму SPAG, у якій майбутнього президента РФ було записано консультантом. За даними ЗМІ, фірму контролювали "Тамбовські". У 2007-му заарештували, засудили спочатку на 14, потім на 15 років (за організацію злочинної спільноти, шахрайство і вимагання). У серпні 2016-го дістав новий термін – 23 роки колонії суворого режиму у справі про замах на підприємця Сергія Васильєва і вбивство його охоронця.

Геннадій Тимченко – російський мільярдер, соратник Путіна з ленінградських часів. Із 1997-го до 2014-го – співвласник групи компаній Gunvor, одного з найбільших посередників із продажу нафти у світі. Правоохоронні органи США підозрюють Тимченка у використанні американської фінансової системи для легалізації доходів від корупційної діяльності в Росії. У березні 2014-го президент США Барак Обама ввів перші санкції проти Росії за порушення суверенітету і територіальної цілісності України. У списку санкцій згадано, зокрема, Тимченка. Через санкції мільярдер був змушений покинути Швейцарію та повернутися до Росії.

Сергій Васильєв – російський підприємець, у замаху на якого у 2006-му обвинуватили Кумаріна. За даними газети "Ведомости", у 1990-ті разом з Іллею Трабером був партнером Дмитра Скигіна по "Петербургскому нефтяному терминалу" і "Балтийской бункерной компании", які працювали в морському порту.

Ілля Трабер – один із найвпливовіших бізнесменів Санкт-Петербурга. Згідно з розслідуванням "Новой газеты", пов'язаний із тамбовським угрупованням. Трабер починав свій бізнес із антикваріату, мав стосунок до ВАТ "Реставрационно-коммерческий центр "Антиквар", яке рішенням Лєнсовєта в 90-ті роки стало практично монополістом на ринку санкт-петербурзького антикваріату. Винятковому становищу компанії, згідно з розслідуванням, сприяла міська влада, особливо тодішній мер Анатолій Собчак, із яким Ілля Трабер був добре знайомим.

Це був період формування регіональної групи, точніше пітерської банди, яка в подальшому і делегувала Путіна до Москви. Згуртувалися вони остаточно під час захоплення порту. Путіна відрядили до Москви для захисту інтересів колективу.

– У 2007-му, коли Путін був президентом, Кумаріна раптом посадили за ґрати. Чому?

– Думаю, це Путін зробив зі страху, він завжди боявся Кумаріна. А інші члени пітерської банди і зараз чудово почуваються у Росії.

– Особисто спілкувалися з Кумаріним?

– Ні.

– Чому КДБшник Путін увійшов до близького кола ліберала і демократа Собчака?

– Собчак ніколи не був ангелом у плоті, не варто сприймати його як борця за правду або дисидента кінця 1980-х. Собчак був цілком звичайним радянським функціонером, який робив кар'єру у СРСР: що треба – схвалював, підтримував, засуджував, таврував ганьбою тощо. Звичайно, контактував і співпрацював із КДБ. Люди, які цього не робили, в університеті на таких посадах не працювали.

– Запитаю прямо: у корупційній схемі раннього Путіна у Собчака була своя частка?

– Звичайно. А як інакше? Підніміть розслідування і кримінальні справи того часу. Собчака і Путіна тоді планували заарештувати і посадити, але перший утік до Франції, а другий довго ховався. Потім якось домовилися, і кримінальну справу було покладено під сукно.


sobchak-putin
Початок 1990-х. Мер Санкт-Петербурга Анатолій Собчак (у центрі) зі своїм заступником Володимиром Путіним (на знімку – за спиною Собчака несе портфель). Фото: wikipedia.org


Путін був усім зручний: зрозумілий, вірний пітерському колективу. Те, що він зрадив Березовського і посадив Ходорковського, звільняючи місце для своїх, зайвий раз це показує

– Ви сказали, що саме пітерське угруповання делегувало Путіна в столицю Росії. Чому це знадобилося саме в середині 1990-х?

– Рішення про права власності на великі приватизовані активи ухвалювали й закріплювали в Москві. Пітерська команда, консолідована навколо порту і торгівлі нафтопродуктами, була зацікавлена у своєму представнику в Москві. Завданням Путіна в Москві було відстоювання інтересів колективу.

– Чому у звіринці з корумпованих чиновників, кримінальних авторитетів і КДБшників саме Путін узяв гору, на довгі роки очоливши Росію?

– Не думаю, що він узяв гору, Путін і зараз не дуже самостійний, він частина колективу. Але він – людина вишколена. Методологічно у КДБ учили добре: співробітники зірок з неба не хапали, але чітко працювали з інформацією, уміли акуратно розкладати тарганчиків по поличках.

З бюрократичного погляду, Путін дуже розумний виконавець. Зазвичай чиновники досить безголові й неорганізовані. Путін на цьому тлі вирізнявся: якщо бачить свою вигоду – виконає все дуже акуратно. Тобто людина більш-менш відповідальна, усі підписи будуть у потрібний час у потрібних місцях, усе буде акуратно зроблено в межах поставленого завдання. Про жоден творчий підхід, звичайно, і мови не було, просто розумний, нормальний виконавець.

ВІДЕО
Уривок із документального фільму Ігоря Шадхана "Вечірня розмова", знятого у 2002 році. У фільмі Путін, який уже став президентом, дивиться і коментує власне відеоінтерв'ю 1991 року під час роботи в мерії Санкт-Петербурга. Відео: ROSSMI / YouTube

– І це настільки вигідно відрізняло Путіна від інших, що в підсумку саме його призначили наступником президента Єльцина в 1999-му?

– Путіну вдалося так акуратно пробратися наверх саме тому, що на відміну від інших у цьому, як ви сказали, "звіринці" він справляв враження людини керованої і був покроково дуже зрозумілим: піде туди, зробить це, там підпише, тут домовиться, тут організує дзвінок.

Це, я думаю, саме завдяки вихованій у КДБ старанності й небажанню брати на себе зайву відповідальність. Путін і зараз спирається на методологічну школу КДБ. З усім негативним ставленням до цієї терористичної організації, потрібно визнати, що методично працювати вони вміли.

– У ваших словах прослизає щось на зразок поваги до контори і, вибачте, її пахана.

– Ні, поваги Путін у мене не викликає. Так само, як і ненависті. По-моєму, він людина, скажімо м'яко, не дуже обдарована. Але він потрапив у потрібний час у потрібне місце. Потрапив своїми силами чи ні – інше питання.

Путін був усім зручний: зрозумілий, передбачуваний, вірний своєму пітерському колективу. Те, що він зрадив Березовського і посадив у в'язницю Ходорковського, звільняючи місце для своїх, тільки зайвий раз це показує. Погляньте на 18 років його правління: він не тільки захистив те, що було награбовано у 90-ті в Пітері, але примножив і приростив капітали членів колективу.

Захід буде планомірно дотискати санкціями. Коли народ у Росії остаточно зубожіє, нові справжні патріоти звинуватять Путіна в усіх гріхах, заберуть гроші і, найімовірніше, повісять за ноги

– Але ж західні санкції, уведені після анексії Криму і війни на Донбасі, боляче вдарили по капіталах путінських наближених. Наскільки, по-вашому, висока ймовірність палацового перевороту?

– Думаю, усе з точністю до навпаки: найближче оточення Путіна цілком схвалює все, що він робить протягом останніх трьох із половиною років.

Кремлівська "еліта" намагається зібрати якийсь вагомий обмінний фонд, щоб безпечно відійти від влади. Путіну і його соратникам треба на щось поміняти власну недоторканність. Наприклад, він піде із Криму, Східної України та Сирії, але натомість попросить у Заходу гарантій недоторканності для себе і наближених.

– Ви серйозно розглядаєте сценарій повернення Криму?

– А чому ні?

– Тому що Крим – єдина окупована територія, яку Росія офіційно включила до свого складу, на відміну від Абхазії, Придністров'я, Південної Осетії.

– Моя позиція пов'язана з особистим розумінням цієї людини. Він боягуз, завжди пробує на міцність, якщо наривається на серйозний опір – одразу відступає. Пнеться – здується.

Із Кримом, я думаю, він розуміє, що сильно помилився. Це дуже нагадує історію Саддама з Кувейтом. Дивно, звичайно, що російське суспільство аплодує історії із Кримом, це був банальний грабіж і порушення всіх міжнародних законів.

Путін абсолютно раціональна людина. Жити йому і його дітям-онукам, яких він ховає, треба. Так само як і його оточенню та їхнім сім'ям. Жити, бажано, де-небудь за кордоном. Відповідно потрібно взяти заручників, щоб обміняти їх на свою безпеку і свободу. Це, на його думку, цілком прохідний варіант.



port00_02
Фрейдзон: "У Ленінграді у 90-ті, коли бачили нову банду, яка зухвало заявляла про себе, говорили: "Господаря шукають". Ось і зараз Кремль шукає господаря, який гарантував би верхівці РФ недоторканність". Скріншот документального фільму ВВС "Таємні багатства Путіна"


– Ще раз: якщо Захід, офіційно чи ні, дасть Путіну залізні гарантії безпеки та збереження капіталів, він не просто відійде від влади, але поверне Крим, піде з Донбасу і передасть контроль над східною межею Україні?

– Думаю, так. Логіка Путіна під час торгівлі із Заходом така: "Ми можемо завдати ще більше шкоди, наприклад, почати завдавати авіаударів по Україні, пригнати ще більше "Градів" і танків. Дати Асаду хімічну зброю, щоб він труїв мирних жителів. Вам людей шкода? Тоді домовмося".

Це тактика бандитського "наїзду", яка проходить, поки немає по-справжньому серйозного опору. Російська гебешна влада сьогодні зацікавлена в затяжному конфлікті, який можна вигідно для себе розторговувати гуртом і вроздріб.

Коли Путін вичавить із війни в Україні та Сирії все, що зможе, він піде. Але поки війна хоч якось продавана Заходу, ці хлопці будуть щосили затягувати конфлікт. Я це бачу на прикладі Близького Сходу.

Мені здається, усе, що роблять протягом останніх років, це саме нагромадження обмінного фонду для торгівлі зі США та Європою. Зараз для Путіна головне – зберегти зайняті позиції та знайти компромісний вихід, тому що попереду глухий кут: Росія бідніє на очах. Захід буде планомірно й неспішно дотискати його санкціями.

Коли народ остаточно зубожіє, ситуація у країні вийде з-під контролю і почнеться чорний переділ, як у 90-ті. Водночас нові справжні патріоти звинуватять його в усіх гріхах, заберуть гроші і, найімовірніше, повісять за ноги, як колись нацлідера Дуче в Італії. Він це добре розуміє. Йому треба знайти якийсь спосіб домовитися із Заходом.

– Чому ви не розглядаєте реалістичнішого сценарію: Путін до смерті буде чіплятися за владу.

– Випадки в Росії бувають різні... Теоретично можливо, звичайно, що Путін не відпустить віжок і буде далі мутувати в такого Саддама, дражнити США, нагадувати про себе різноманітними провокаціями. Але, за моїм уявленням про Путіна і його оточення, навряд чи вони всерйоз хочуть стати грудьми проти Заходу.

Воювати вони не готові, та й сил замало. Вони загралися, вважаючи, що Захід слабкий, роз'єднаний і пов'язаний гуманістичними догмами. Зараз, я думаю, прийшло розуміння, що є певна межа терпіння, після якої Захід стає дуже твердим і неприємним противником. Саддама, як ми пам'ятаємо, повісили.

У Ленінграді 90-х, коли бачили нову банду, яка зухвало і голосно заявляла про себе, говорили: "Господаря шукають". Ось і зараз Кремль шукає господаря, який гарантував би верхівці РФ недоторканність.

Яку суму зараз Путін пише на папірці? Думаю, він давно не малює абстрактних символів. У феодальному суспільстві владі належить усе

– В інтерв'ю "Радио Свобода" ви уточнили, що у своєму судовому позові не згадали Путіна: "...у нього є імунітет. Він президент, йому до в'язниці поки не можна. А коли буде можна, я думаю, що переді мною буде велика черга, я вже не встигну". Хто буде першим у черзі?

– Це буде дуже довгий список людей, компаній, країн, у яких досить конкретні до Володимира Володимировича претензії, починаючи з воєнних злочинів.

– Як думаєте, яку суму зараз Путін пише на папірці?

– Думаю, він давно не малює абстрактних символів. У феодальному суспільстві власність і влада злиті – владі належить усе.

– Днями великий британський фінансист Вільям Браудер заявив, що Путін  найбагатша людина у світі, його статки оцінюють у $200 млрд, гроші він зберігає у багатьох банках світу, зокрема й у США.

– Думаю, це не пуста заява. Напевно, протягом 18 років при владі Путін серйозно підстрахувався і придбав умовне "золото партії".

– На початку нашої розмови ви сказали, що "Путін і зараз не сильно самостійний". Що ви мали на увазі?

– Він фронтмен кримінально-кадебешного угруповання. Думаю, що всі серйозні рішення ухвалюють колегіально. Звинувачувати в усьому одного Путіна із суто правового погляду некоректно – судити треба всіх членів цього колективу. Інакше зміна влади буде мати тільки декоративний характер.

– На якій стадії ваш судовий розгляд із "Газпромом" і "Лукойлом"?

– Не можу зараз що-небудь говорити, це може нашкодити моїм судовим справам. Усе йде за планом.

– Тоді уточніть, чому ви подали позов саме у США, адже компанії російські?

– Тому що частину грошей, які заробляв "Совэкс" після захоплення бандитами, відмивали через Bank of New York. Це був привід звернутися в американський суд.

– А українські олігархи зазвичай звертаються в лондонський суд.

– Така можливість теж існує, я її розглядаю. Не будемо більше про це, мої адвокати не рекомендують мені говорити на ці теми.

На мене був замах у 2003-му. Я намагався відстояти свої, скажімо так, інтереси і потрапив до лікарні. Мені проломили голову, порвали внутрішні органи

– Вам заборонено в'їзд до РФ?

– Ні. Я виїхав із Росії у 2012-му і більше туди не планую.

– На вас були замахи?

– На мене був замах у 2003-му. Після того як мій партнер Дмитро Скигін помер від раку, почався якийсь розподіл майна. Я намагався відстояти свої, скажімо так, інтереси і потрапив до лікарні на кілька місяців. Мені проломили голову, порвали внутрішні органи.

– Ви ж давно в бізнесі, пройшли 90-ті, як ніхто знаєте, як працює система. Чому вчасно не відступили, щоб зберегти життя і здоров'я?

– Хотів зберегти власність.

– Якщо ви виграєте суд, скільки отримаєте?

– Я оцінюю завдану мені шкоду в $200 мільйонів.

– Росія та її компанії не раз нехтували міжнародним правом. Звідки впевненість, що вони виконають рішення суду в разі свого програшу?

– Моїми потенційними відповідачами є, зокрема, дві компанії, які активно працюють на Заході, – "Газпром" і "Лукойл". Не думаю, що вони відмовляться виконувати судове рішення.

– Мене дуже здивувала характеристика Путіна, яку ви дали в одному з інтерв'ю: "Володимир Володимирович не людина в нашому розумінні. Це не щось інфернальне чи в нього біс вселився, але, мабуть, там усередині щось дуже сильно колись щось зламалося, людських реакцій там немає, є тільки доцільність і більше нічого". Для чого його так демонізувати?

– Наведу вам літературний приклад. У Стругацьких у "Населеному острові" є персонаж Вепр – революціонер, професійний підпільник. У романі він розповідає, що викликало у нього найбільший жах під час перебування в катівнях режиму. Його жахнули не тортури та муки, а буденність зла. Тюремники відпилювали Вепру руку ножівкою і водночас абсолютно буденно сварилися між собою, ганьбили роботу, погану зарплату, скаржилися на скандали із дружиною. І буденно пиляли людині руку.

– Чому ви згадали цей епізод, коли я запитала про Путіна?

– Наведу ще один приклад. Був такий Рудольф Гесс, оберштурмбанфюрер СС, комендант Освенціма. У своїх автобіографічних записках він дуже буденно писав: ось, мовляв, призначили начальником підприємства, треба розширити під'їзні шляхи, збільшити пропускну здатність камер, налагодити роботу з утилізації відходів, а ще у доньки неприємності в школі й квартиру треба підремонтувати. Нормальне життя директора підприємства: робота, сім'я, побут. Ось тільки підприємство називається концтабір Освенцім.

Я до того, що у КДБ працювали різні люди. У деяких навіть інколи квартирувала совість. Але саме Путін уже в 1990-ті справляв враження абсолютно мутованої, з погляду банальних людських речей, істоти. Не було там ні ідеології, ні цінностей. Була тільки доцільність, мета – дістати гроші і розв’язати питання особистої безпеки. Гроші він дістав, тепер намагається виторгувати безпеку. Питання – чи будуть із ним домовлятися.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації