Бізнесмен Фрейдзон: Хабарі Путін брав не особисто, а через Міллера. Володимир Володимирович писав цифру на папірці, у моєму випадку – $10 тис. 

Ізраїльський бізнесмен Максим Фрейдзон у 1990-ті займався бізнесом у Санкт-Петербурзі й застав ранні етапи кар'єри президента РФ Володимира Путіна, який працював у ті часи в міській мерії. На початку діяльності Фрейдзон намагався налагодити виробництво зброї для російських правоохоронних органів за зразком гладкоствольних рушниць США, якими користуються американські поліцейські. Оскільки тоді саме Путін курував зовнішньоекономічну діяльність пітерської мерії, проект доводилося погоджувати з ним. Погоджувати, за словами Фрейдзона, за хабар.

Пізніше Фрейдзон разом зі своїм бізнес-партнером Дмитром Скигіним брав участь у проекті компанії "Совэкс" із заправки літаків у пітерському аеропорту Пулково. І знову, за словами Фрейдзона, на етапі узгодження проекту довелося мати справу з Путіним, який "просив 15% від доходів, у підсумку сторгувалися до 4%".

Після замаху і спроби відстояти свої права в російському суді Фрейдзон покинув РФ. У 2014-му подав у суд Південного округу Нью-Йорка на найбільші російські компанії "Газпром" і "Лукойл" з вимогою відшкодувати йому $540 млн. Бізнесмен наполягає, що в нього і його ділового партнера незаконно відібрали частку в нафтовому бізнесі, яку курувало тамбовське злочинне угруповання разом із пітерською міською владою 1990-х.

Життя в Ізраїлі вчить спокійно ставитися до погроз чи то ХАМАС, чи то КДБ або Іран

– Ваше перше розгорнуте інтерв'ю про початок кар'єри Путіна і його корупцію з'явилося на "Радио Свобода". Матеріал провисів на сайті менше ніж добу і раптово зник. Чому?

– Публікація не була погоджена зі мною. З огляду на передсудовий розгляд у США та юридичні справи в Росії, вихід матеріалу був дуже некоректним учинком конкретного журналіста.

– На сторінці радіостанції, де раніше було викладено інтерв'ю, залишилося повідомлення: "Публікацію видалено на прохання співрозмовника "Радио Свобода", який побоюється за свою безпеку. Просимо вибачення".

– Дивно. Мабуть, на цю тему існують різні думки: "Інтерв'ю колишнього бізнесмена Максима Фрейдзона було видалено із сайта "Радио Свобода" через те, що текст не було узгоджено зі співрозмовником, розповів РБК головний редактор московського бюро "Радио Свобода" Леонід Велехов".

В епізоді з "Радио Свобода" була початкова домовленість, що ми узгодимо час виходу інтерв'ю, тому що в той момент у мене були судові справи в Америці та юридичні справи в Росії. Крім того, у мене була домовленість з інформаційним агентством Reuters, що моє інтерв'ю для них має вийти першим. "Радио Свобода" цілком акуратно вибачилося переді мною за неузгоджену публікацію.

– Тобто після відвертої розповіді про корупцію Путіна вам погрози не надходили?

– Запитання не дуже коректне. Звичайно, надходили і далі надходять. Лякатися погроз не варто. Життя в Ізраїлі вчить спокійно ставитися до погроз чи то "Мучеників Аль-Акси", чи то ХАМАС, чи то КДБ або Іран. Є речі, які вирішують на небесах.

– Я розумію, що всі під богом ходять, але не всі подають до суду на найбільші російські компанії "Газпром" і "Лукойл", і не всі наважуються прямо звинуватити Путіна і Міллера в хабарництві.

– Таке відчуття, що ви намагаєтесь посіяти в мені жах перед КДБ.

– Я намагаюся дістати відповідь на запитання: після того як ви подали до суду, погрози з Росії надходили?

– Періодично надходять, і це цілком зрозуміла річ. Ну і?

– Зокрема погрози з високих кремлівських кабінетів?

– По-різному.

Я познайомився з Путіним у 1990-ті. Побачив типового співробітника КДБ, який вирішив поліпшити свої фінансові справи

– У якому році ви познайомилися з Путіним?

– У 1992-му – на початку 1993-го в Петербурзі. Він тоді очолював комітет із зовнішніх зв'язків мерії.

– Плюс був радником мера Анатолія Собчака і курирував зовнішньоекономічні питання міста. Багато тих, хто знав Путіна в цей період, зазначають, що, незважаючи на непоказну зовнішність, він міг привернути до себе будь-кого.

– У мене такого враження не склалося. Я побачив типового співробітника КДБ, який вирішив поліпшити свої фінансові справи.

– Що на практиці означає фраза "поліпшити свої фінансові справи"?

– Є багато загальновідомих описів способів збагачення Путіна. Розкрадання гуманітарної допомоги, гроші від казино, частки в компаніях "Совэкс", "Петербургский нефтяной терминал", "Петербургская топливная компания" та інших. Хабарі, утім, він теж брав, але не особисто, а через помічника Льошу Міллера. Володимир Володимирович, як вишколений співробітник, під час бесіди писав цифру на папірці. У моєму випадку написав $10 тис.

– І це настільки вигідно відрізняло Путіна від інших, що в підсумку саме його призначили наступником президента Єльцина в 1999-му?

– Путіну вдалося так акуратно пробратися наверх саме тому, що на відміну від інших у цьому, як ви сказали, "звіринці" він справляв враження людини керованої і був покроково дуже зрозумілим: піде туди, зробить це, там підпише, тут домовиться, тут організує дзвінок.

Це, я думаю, саме завдяки вихованій у КДБ старанності й небажанню брати на себе зайву відповідальність. Путін і зараз спирається на методологічну школу КДБ. З усім негативним ставленням до цієї терористичної організації, потрібно визнати, що методично працювати вони вміли.

– У ваших словах прослизає щось на зразок поваги до контори і, вибачте, її пахана.

– Ні, поваги Путін у мене не викликає. Так само, як і ненависті. По-моєму, він людина, скажімо м'яко, не дуже обдарована. Але він потрапив у потрібний час у потрібне місце. Потрапив своїми силами чи ні – інше питання.

Путін був усім зручний: зрозумілий, передбачуваний, вірний своєму пітерському колективу. Те, що він зрадив Березовського і посадив у в'язницю Ходорковського, звільняючи місце для своїх, тільки зайвий раз це показує. Погляньте на 18 років його правління: він не тільки захистив те, що було награбовано у 90-ті в Пітері, але примножив і приростив капітали членів колективу.

Захід буде планомірно дотискати санкціями. Коли народ у Росії остаточно зубожіє, нові справжні патріоти звинуватять Путіна в усіх гріхах, заберуть гроші і, найімовірніше, повісять за ноги

– Але ж західні санкції, уведені після анексії Криму і війни на Донбасі, боляче вдарили по капіталах путінських наближених. Наскільки, по-вашому, висока ймовірність палацового перевороту?

– Думаю, усе з точністю до навпаки: найближче оточення Путіна цілком схвалює все, що він робить протягом останніх трьох із половиною років.

Кремлівська "еліта" намагається зібрати якийсь вагомий обмінний фонд, щоб безпечно відійти від влади. Путіну і його соратникам треба на щось поміняти власну недоторканність. Наприклад, він піде із Криму, Східної України та Сирії, але натомість попросить у Заходу гарантій недоторканності для себе і наближених.

– Ви серйозно розглядаєте сценарій повернення Криму?

– А чому ні?

– Тому що Крим – єдина окупована територія, яку Росія офіційно включила до свого складу, на відміну від Абхазії, Придністров'я, Південної Осетії.

– Моя позиція пов'язана з особистим розумінням цієї людини. Він боягуз, завжди пробує на міцність, якщо наривається на серйозний опір – одразу відступає. Пнеться – здується.

Із Кримом, я думаю, він розуміє, що сильно помилився. Це дуже нагадує історію Саддама з Кувейтом. Дивно, звичайно, що російське суспільство аплодує історії із Кримом, це був банальний грабіж і порушення всіх міжнародних законів.

Путін абсолютно раціональна людина. Жити йому і його дітям-онукам, яких він ховає, треба. Так само як і його оточенню та їхнім сім'ям. Жити, бажано, де-небудь за кордоном. Відповідно потрібно взяти заручників, щоб обміняти їх на свою безпеку і свободу. Це, на його думку, цілком прохідний варіант.

– Ще раз: якщо Захід, офіційно чи ні, дасть Путіну залізні гарантії безпеки та збереження капіталів, він не просто відійде від влади, але поверне Крим, піде з Донбасу і передасть контроль над східною межею Україні?

– Думаю, так. Логіка Путіна під час торгівлі із Заходом така: "Ми можемо завдати ще більше шкоди, наприклад, почати завдавати авіаударів по Україні, пригнати ще більше "Градів" і танків. Дати Асаду хімічну зброю, щоб він труїв мирних жителів. Вам людей шкода? Тоді домовмося".

Це тактика бандитського "наїзду", яка проходить, поки немає по-справжньому серйозного опору. Російська гебешна влада сьогодні зацікавлена в затяжному конфлікті, який можна вигідно для себе розторговувати гуртом і вроздріб.

Коли Путін вичавить із війни в Україні та Сирії все, що зможе, він піде. Але поки війна хоч якось продавана Заходу, ці хлопці будуть щосили затягувати конфлікт. Я це бачу на прикладі Близького Сходу.

Мені здається, усе, що роблять протягом останніх років, це саме нагромадження обмінного фонду для торгівлі зі США та Європою. Зараз для Путіна головне – зберегти зайняті позиції та знайти компромісний вихід, тому що попереду глухий кут: Росія бідніє на очах. Захід буде планомірно й неспішно дотискати його санкціями.

Коли народ остаточно зубожіє, ситуація у країні вийде з-під контролю і почнеться чорний переділ, як у 90-ті. Водночас нові справжні патріоти звинуватять його в усіх гріхах, заберуть гроші і, найімовірніше, повісять за ноги, як колись нацлідера Дуче в Італії. Він це добре розуміє. Йому треба знайти якийсь спосіб домовитися із Заходом.

– Чому ви не розглядаєте реалістичнішого сценарію: Путін до смерті буде чіплятися за владу.

– Випадки в Росії бувають різні... Теоретично можливо, звичайно, що Путін не відпустить віжок і буде далі мутувати в такого Саддама, дражнити США, нагадувати про себе різноманітними провокаціями. Але, за моїм уявленням про Путіна і його оточення, навряд чи вони всерйоз хочуть стати грудьми проти Заходу.

Воювати вони не готові, та й сил замало. Вони загралися, вважаючи, що Захід слабкий, роз'єднаний і пов'язаний гуманістичними догмами. Зараз, я думаю, прийшло розуміння, що є певна межа терпіння, після якої Захід стає дуже твердим і неприємним противником. Саддама, як ми пам'ятаємо, повісили.

У Ленінграді 90-х, коли бачили нову банду, яка зухвало і голосно заявляла про себе, говорили: "Господаря шукають". Ось і зараз Кремль шукає господаря, який гарантував би верхівці РФ недоторканність.

Яку суму зараз Путін пише на папірці? Думаю, він давно не малює абстрактних символів. У феодальному суспільстві владі належить усе

– В інтерв'ю "Радио Свобода" ви уточнили, що у своєму судовому позові не згадали Путіна: "...у нього є імунітет. Він президент, йому до в'язниці поки не можна. А коли буде можна, я думаю, що переді мною буде велика черга, я вже не встигну". Хто буде першим у черзі?

– Це буде дуже довгий список людей, компаній, країн, у яких досить конкретні до Володимира Володимировича претензії, починаючи з воєнних злочинів.

– Як думаєте, яку суму зараз Путін пише на папірці?

– Думаю, він давно не малює абстрактних символів. У феодальному суспільстві власність і влада злиті – владі належить усе.

– Днями великий британський фінансист Вільям Браудер заявив, що Путін – найбагатша людина у світі, його статки оцінюють у $200 млрд, гроші він зберігає у багатьох банках світу, зокрема й у США.

– Думаю, це не пуста заява. Напевно, протягом 18 років при владі Путін серйозно підстрахувався і придбав умовне "золото партії".

– На початку нашої розмови ви сказали, що "Путін і зараз не сильно самостійний". Що ви мали на увазі?

– Він фронтмен кримінально-кадебешного угруповання. Думаю, що всі серйозні рішення ухвалюють колегіально. Звинувачувати в усьому одного Путіна із суто правового погляду некоректно – судити треба всіх членів цього колективу. Інакше зміна влади буде мати тільки декоративний характер.

– На якій стадії ваш судовий розгляд із "Газпромом" і "Лукойлом"?

– Не можу зараз що-небудь говорити, це може нашкодити моїм судовим справам. Усе йде за планом.

– Тоді уточніть, чому ви подали позов саме у США, адже компанії російські?

– Тому що частину грошей, які заробляв "Совэкс" після захоплення бандитами, відмивали через Bank of New York. Це був привід звернутися в американський суд.

– А українські олігархи зазвичай звертаються в лондонський суд.

– Така можливість теж існує, я її розглядаю. Не будемо більше про це, мої адвокати не рекомендують мені говорити на ці теми.

На мене був замах у 2003-му. Я намагався відстояти свої, скажімо так, інтереси і потрапив до лікарні. Мені проломили голову, порвали внутрішні органи

– Вам заборонено в'їзд до РФ?

– Ні. Я виїхав із Росії у 2012-му і більше туди не планую.

– На вас були замахи?

– На мене був замах у 2003-му. Після того як мій партнер Дмитро Скигін помер від раку, почався якийсь розподіл майна. Я намагався відстояти свої, скажімо так, інтереси і потрапив до лікарні на кілька місяців. Мені проломили голову, порвали внутрішні органи.

– Ви ж давно в бізнесі, пройшли 90-ті, як ніхто знаєте, як працює система. Чому вчасно не відступили, щоб зберегти життя і здоров'я?

– Хотів зберегти власність.

– Якщо ви виграєте суд, скільки отримаєте?

– Я оцінюю завдану мені шкоду в $200 мільйонів.

– Росія та її компанії не раз нехтували міжнародним правом. Звідки впевненість, що вони виконають рішення суду в разі свого програшу?

– Моїми потенційними відповідачами є, зокрема, дві компанії, які активно працюють на Заході, – "Газпром" і "Лукойл". Не думаю, що вони відмовляться виконувати судове рішення.

– Мене дуже здивувала характеристика Путіна, яку ви дали в одному з інтерв'ю: "Володимир Володимирович не людина в нашому розумінні. Це не щось інфернальне чи в нього біс вселився, але, мабуть, там усередині щось дуже сильно колись щось зламалося, людських реакцій там немає, є тільки доцільність і більше нічого". Для чого його так демонізувати?

– Наведу вам літературний приклад. У Стругацьких у "Населеному острові" є персонаж Вепр – революціонер, професійний підпільник. У романі він розповідає, що викликало у нього найбільший жах під час перебування в катівнях режиму. Його жахнули не тортури та муки, а буденність зла. Тюремники відпилювали Вепру руку ножівкою і водночас абсолютно буденно сварилися між собою, ганьбили роботу, погану зарплату, скаржилися на скандали із дружиною. І буденно пиляли людині руку.

– Чому ви згадали цей епізод, коли я запитала про Путіна?

– Наведу ще один приклад. Був такий Рудольф Гесс, оберштурмбанфюрер СС, комендант Освенціма. У своїх автобіографічних записках він дуже буденно писав: ось, мовляв, призначили начальником підприємства, треба розширити під'їзні шляхи, збільшити пропускну здатність камер, налагодити роботу з утилізації відходів, а ще у доньки неприємності в школі й квартиру треба підремонтувати. Нормальне життя директора підприємства: робота, сім'я, побут. Ось тільки підприємство називається концтабір Освенцім.

Я до того, що у КДБ працювали різні люди. У деяких навіть інколи квартирувала совість. Але саме Путін уже в 1990-ті справляв враження абсолютно мутованої, з погляду банальних людських речей, істоти. Не було там ні ідеології, ні цінностей. Була тільки доцільність, мета – дістати гроші і розв’язати питання особистої безпеки. Гроші він дістав, тепер намагається виторгувати безпеку. Питання – чи будуть із ним домовлятися.