Киянка Хорошунова в щоденнику 1943 року: До міста селяни не ходять. Бояться німців і поліцейських
"ГОРДОН" продовжує серію публікацій зі щоденника Ірини Хорошунової – художника-оформлювача, корінної киянки, яка пережила окупацію української столиці в роки Другої світової війни. Цей документ – унікальне історичне свідчення, не спогади, а опис подій у реальному часі. Редакція публікує щоденник у ті дати, коли його писала Хорошунова, якій на момент початку війни було 28 років. Сьогодні ми подаємо запис від 24 травня 1943 року.
24 травня 1943 року, понеділок
Два тижні з моменту останнього нальоту. Більше нальотів не було. Тепер уже люди припинили говорити про них. Тільки в розмовах і планах на майбутнє додають: якщо все буде добре.
Горить Іванків. Звідти після трагічної подорожі минулого понеділка прийшла Дунечка. Вона вирушила міняти в одне із сіл біля Іванкова. У самому селі партизанів немає. Але немає й німців. Партизани із сусідніх сіл заборонили селянам зносити молоко до зливних пунктів. До міста селяни не ходять. Бояться німців і поліцейських. І з нетерпінням чекають до себе містян "міняйлів". І обміняла Дунечка свої речі блискуче, була дуже задоволена. Але раптом базар оточили німці на машинах із кулеметами, гвинтівками й українськими поліцейськими. Під час спроби розбігтися убили трьох людей, кількох поранили.
Потім на возах і машинах кілька разів обозами звозили продукти до Іванкова. "Міняйли" добралися додому обдерті, як липки. Риби на бази рибалки зверху не привозять. Лише розповіді про партизанів замість риби. Там у них і свій аеродром є, кажуть, і регулярне поштове сполучення із Союзом. І постачання звідти боєприпасами та продуктами.
А ми чутками живемо.
Попередній запис у щоденнику від 17 травня. Наступний запис – 26 травня.
Про особу автора мемуарів про окупацію Києва – Ірини Хорошунової – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікується у спецпроекті "Щоденник киянки".
Редакція дякує Інституту юдаїки за надані матеріали.
За ідею редакція дякує історику і журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександру Зінченку.