+1 Київ
17 травня 1943 р., понеділок
11 година вечора.
Отже, тиждень із часу нальоту. Відразу після нальоту з'явилися чутки про листівки. Одні говорили, що в листівках наші попереджають населення про нальоти, які відбудуться 12-го та 15 травня. В інших – 13-го та 15-го. У третіх, що нальоти почнуться тільки із суботи, тобто з 15-го. У четвертих ідеться ніби про майбутні нальоти, і йдеться про те, що учасники нальотів заздалегідь схиляються перед майбутніми жертвами, але уникнути їх не можуть, оскільки в боротьбі за звільнення України жертви неминучі.
Поки ж тихо, хоча на вулиці шумлять вітер і машини. Після вчорашньої нестерпної спеки сьогодні вранці крижаний холод. Нині вітер розігнав хмари. Потеплішало. Безумовно, клімат у нас тепер різко континентальний. Про наших немає наразі в мене жодних відомостей. Де вони? Німецька газета сьогодні зовсім порожня. Б'ються, судячи з неї, на Кубані.
1 година ночі.
Про весняний наступ поговорили, тим часом весна закінчилася. Говорять багато про гази. Говорять і про мир. Узагалі, все ніби завмерло. І тільки нальоти слугують поживою для розмов і пересудів. Із газет нічого витягти не можна. Неофіційні відомості – що Харків знову взяли більшовики чи напередодні цього. Партизани досі в силі. Села горять. Тільки в ці дні про це менше розмов.
3 година ночі.
Тихо. І сьогодні нальоту немає.
Попередній запис у щоденнику від 13 травня. Наступний запис – 24 травня.
Про особу автора мемуарів про окупацію Києва – Ірину Хорошунову – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікується у спецпроекті "Щоденник киянки".
Редакція дякує Інститутові юдаїки за надані матеріали.
За ідею редакція дякує історикові та журналісту, співробітникові Українського інституту національної пам'яті Олександрові Зінченку.
