Киянка Хорошунова в щоденнику 1943 року: З ранку сьогодні, хоч і базарний день, не було ні сала, ні солі, ані сірників
"ГОРДОН" продовжує серію публікацій із щоденника Ірини Хорошунової – художника-оформлювача, корінної киянки, яка пережила окупацію української столиці в роки Другої світової війни. Цей документ – унікальне історичне свідчення, не спогади, а опис подій у реальному часі. Редакція публікує щоденник тих днів, коли його писала Хорошунова, якій на початок війни було 28 років. Сьогодні ми публікуємо запис від 17 лютого 1943 року.
17 лютого 1943 р., середа
Київ став цілком прифронтовим містом. Вірніше, він дуже нагадує Київ днів відступу наших. Тільки тоді осінь була, а тепер весна, така буйна, поспішає все розпустити, немов боїться, що проженуть, оскільки прийшла завчасно. Небо весняне, світле. У горизонту туманний серпанок, як навесні буває. А пташки співають! І вода така гучна, що всі шуми покриває.
Шумів багато. На тих вулицях, якими ми негативи до бібліотеки носимо — бульвар Шевченка, Хрещатик, Короленка. На всіх площах. Машини і машини. На всі боки йдуть, замурзані й немазані. Іноді більше в бік фронту, іноді звідти. Сьогодні з боку Дарниці везли якісь легкі знаряддя, схожі на зенітки.
Народу на вулицях багато. І всі переважно військові. Німців усіх видів, зброї найбільше. Ще багато італійців. Є мадяри, чехословаки. Німці підтягнуті й заклопотані. А італійці ходять, не поспішаючи, сміються, і чимось невизначеним, можливо безпосередністю, нагадують наших. Шуби на них розкриті, вигляд неохайний, а гвинтівки висять на спині, як щось стороннє й непотрібне. Я вже писала, як вони продають їх на базарах і просто на вулицях по три марки за штуку.
Настрій чудовий. У повітрі висять прийдешні події. Німцям треба віддати належне, паніки не відчувається, хоча кажуть, що вчора вже дійсно наші взяли Харків.
У вчорашньому німецькому зведенні: знищені перші двадцять бронемашин, що прорвалися в околиці міста. А сьогодні сказали: запеклі бої на всіх відстанях від Ростова до Орла, зокрема біля Харкова і в ньому.
Похмуре заціпеніння охопило певну публіку. Хто лякливіший — плаче. Хто підліший — уже починає уголос перебудовуватися. Ті, хто готуються тікати — складають речі. Краще всього на базарах. З ранку сьогодні, хоч і базарний день, не було ні сала, ні солі, ані сірників.
Попередній запис у щоденнику від 15 лютого.
Про особистість автора мемуарів про окупацію Києва – Ірини Хорошунової – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікується у спецпроекті "Щоденник киянки".
Редакція дякує Інституту юдаїки за надані матеріали.
За ідею редакція дякує історику і журналісту, співробітнику Українського інституту національної пам'яті Олександрові Зінченку.