Київський патріархат, Московський патріархат і автокефалія. Чому в Україні три православні церкви та які з них законні
Із IX до XVII століття Українська православна церква підпорядковувалася Константинопольському патріархату, потім перейшла під керівництво Москви, а у XX столітті розкололася на три окремі структури: УПЦ Київського патріархату, УПЦ Московського патріархату й автокефальну православну церкву (УАПЦ). Їм не вдається об'єднатися з моменту проголошення незалежності України, а Вселенський патріархат уважає "легітимнішим" відгалуження УАПЦ у США і Канаді, ніж Київський патріархат. "ГОРДОН" розповідає, як сформувалися православні церкви і чому між ними залишаються конфлікти.
17 квітня 2018 року президент Петро Порошенко на нараді з керівництвом парламентських фракцій заявив, що "на сьогодні Україна як ніколи близька до появи власної автокефальної помісної церкви". Парламент уже підтримав відповідне звернення Порошенка до вселенського патріарха. Видання "ГОРДОН" нагадує, з чого почався розкол православної церкви в Україні та які з церков, як і раніше, прагнуть визнання Вселенського патріархату.
Із IX до XVII століття православна церква на більшій частині сучасної України була єдиною, і керувала нею Київська митрополія. Ця митрополія входила до складу Константинопольського патріархату. Його нинішня назва – Вселенський патріархат Константинополя.
У 1685–1686 роках (у підсумку підписання Переяславських угод і "возз'єднання України з Росією") митрополію було виведено зі складу Константинопольського патріархату, вона увійшла до складу Московського (нині – Російська православна церква (РПЦ), після чого втратила автономію. Згодом Константинополь визнав цей перехід неканонічним (незаконним). У 2008 році вселенський патріарх Варфоломій I назвав його "анексією".
Так тривало аж до 1918 року. Тоді Всеросійський помісний собор ухвалив, що в межах Української держави буде сворено церковну область "з особливими перевагами на засадах автономії". У документах для позначення цієї області використовували термін "Православна церква на Україні" або "Українська церква".
Проте у підсумку подальших подій, пов'язаних із громадянською війною, у 1921 році автономію було ліквідовано, а область перетворилася на Український екзархат Російської православної церкви. Екзарх – фактично намісник патріарха. Із цього моменту в Україні почалося розділення церков.
Українська автокефальна православна церква
У 1921 році в Києві відбувся собор духовенства і мирян, незадоволених статусом екзархату. На ньому було проголошено Українську автокефальну православну церкву (УАПЦ). Термін "автокефальна" означає самостійна, незалежна від інших помісних православних церков.
Щоб церква стала канонічною, у висвяченні єпископа УАПЦ мав узяти участь київський екзарх РПЦ. Він відповів відмовою. Церемонію рукопокладення провели без нього, але через це аж до сьогодні УАПЦ не визнано Константинопольським патріархатом. У православному світі церкву вважають канінонічною тільки після відповідного рішення вселенського патріарха в Константинополі – нинішньому Стамбулі.
У 1920-ті роки УАПЦ належало приблизно 20% усіх православних парафій в Україні (парафією називають церковний район, що має власний храм), проте потім радянська влада почала репресії. Священиків УАПЦ масово заарештовували, відправляли у заслання або розстрілювали. У 1930 році черговий Собор ухвалив постанову про самоліквідацію УАПЦ, хоча окремі її частини і далі існували за межами України під опікою митрополита Польської автокефальної церкви.
Під час німецької окупації в 1940-х роках архієпископа УАПЦ було призначено "тимчасовим адміністратором Польської автокефальної церкви на звільнених землях України". Завдяки цьому УАПЦ ненадовго відновила діяльність на території України. Після наступу радянських військ керівництво УАПЦ емігрувало на Захід, а всі її парафії увійшли до юрисдикції Українського екзархату Російської православної церкви.
Незважаючи на те, що Константинополь так і не визнав УАПЦ, відгалуження цієї церкви за кордоном стали канонічними в 1990-х роках. Тоді УАПЦ у діаспорі, куди увійшли парафії в Америці, Західній Європі та Австралії, стала повноправним членом Вселенського патріархату. Ця церква є в юрисдикції Константинополя, а не Києва.
На територію України УАПЦ повернулася в 1990 році, коли комуністичний режим почав занепадати. Станом на 1 січня 2018 року ця церква нараховувала 1167 парафій по всій країні.
Українська православна церква Московського патріархату
Після закінчення Другої світової війни всі українські православні церкви повернулися під управління Українського екзархату РПЦ. Його було розформовано у 1990 році. Замість нього Архієрейський собор РПЦ заснував Українську православну церкву, яка згодом дістала неофіційну назву УПЦ МП.
Відповідно до цієї самої постанови, УПЦ МП одержала "незалежність і самостійність в управлінні", а українському єпископату дали право обирати настоятеля, якого потім має благословити патріарх Московський і всієї Русі. Щоб постанова набула чинності, її мав затвердити Помісний собор РПЦ, який зробив це тільки у 2009 році.
У цьому статусі УПЦ МП існує до сьогодні. Її самоназва – Українська православна церква, без уточнення про належність до Московського патріархату, оскільки вона вважає себе єдиною канонічною УПЦ.
1 січня 2018 року церква нараховуала понад 12 тис. парафій. Дані про кількість парафіян дуже відрізняються. У 2001 році один із єпископів УПЦ МП стверджував, що його церква об'єднує "понад 35 млн вірян".
Українська православна церква Київського патріархату
Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП) виникла найпізніше – в 1992 році.
Тоді настоятелем УПЦ МП був митрополит Філарет. У 1991 році, після проголошення незалежності України, за його ініціативою зібрали Помісний собор УПЦ, який звернувся до патріарха Московського і всієї Русі з проханням "подарувати УПЦ повну канонічну самостійність, тобто автокефалію". Філарет підкреслював, що самостійність УПЦ у незалежній Українській державі є "канонічно виправданою та історично неминучою".
Звернення УПЦ Архієрейський собор РПЦ розглянув у квітні 1992 року. Московський патріарх відмовився надати автокефалію "на цьому історичним етапі", а митрополита Філарета закликав покинути пост глави УПЦ. Той відповів згодою, але, повернувшись до Києва, відмовився від своєї обіцянки. Він зазначив, що дав її під сильним тиском і шквалом критики.
Після цього низка єпископів УПЦ висловила недовіру Філарету. У травні 1992-го Синод РПЦ усунув Філарета і призначив митрополита Никодима тимчасовим керівником УПЦ. Філарет рішення Москви не визнав і провів конференцію в Києві, у якій звернувся до вселенського патріарха з проханням надати автокефалію УПЦ. Паралельно у Харкові відбувся Собор єпископів УПЦ, де головою обрали митрополита УПЦ Володимира (обіймав цю посаду аж до смерті у 2014 році).
Філарет не брав участі у цьому соборі і не визнав його легітимності, оскільки той відбувся без його згоди як предстоятеля УПЦ. У червні 1992 року він організував у Києві Всеукраїнський православний собор, на якому частина УПЦ (лояльна до Філарета) об'єдналася з УАПЦ в єдину структуру – Українську православну церкву Київського патріархату. Її головою обрали митрополита Мстислава, який на той момент керував УАПЦ у діаспорі та проживав за межами України.
Після цього об'єднання УАПЦ юридично припинила своє існування, проте частина духовенства УАПЦ негативно поставилася до створення нової структури, оскільки в Соборі не брав участі сам Мстислав, обраний патріархом. Він завітав в Україну в липні 1992-го і теж не підтримав створення УПЦ КП. Виник конфлікт між новою структурою та її настоятелем. Священнослужителів, які намагалися відновити діяльність УАПЦ, позбавляв сану Синод УПЦ КП.
У 1993 році патріарх Мстислав помер у Канаді. Після цього УАПЦ обрала свого настоятеля, а УПЦ КП – свого. Церкви кілька разів намагалися домовитися про об'єднання, але безуспішно. Остання така спроба провалилася у 2015 році.
Обидві церкви, як і раніше, не визнано канонічним вселенським патріархом Константинопольським. У 2008 році патріарх Константинопольський Варфоломій здійснив візит в Україну і запропонував УПЦ КП і УАПЦ увійти до складу Вселенського патріархату на правах автономної митрополії – за аналогією з УАПЦ у діаспорі. Проте патріарх Філарет, який на той момент уже став настоятелем УПЦ КП, відповів відмовою.
"Скажіть, хіба нам таке визнання потрібне? Якби ми хотіли залишатися рабами, то були б рабами і Москви. А нам одне рабство пропонували замінити на інше рабство. Нам рабство не потрібне. Ми хочемо мати свою церкву. І тому цю пропозицію Константинополя ми відкинули", – пояснював він.
Станом на 1 січня 2018 року УПЦ КП нараховує 5167 парафій. За даними Київського патріархату, до цієї церкви належить понад 10 млн осіб серед дорослого населення України.
За даними соцопитування, проведеного в листопаді 2016 року компанією Ukrainian Sociology Service, 39,4% громадян назвали себе прихожанами УПЦ МП, 25,3% – прихожанами УПЦ КП, а 4,6% віднесли себе до УАПЦ. Того самого місяця було проведено соцопитування Центру Разумкова, згідно з яким 39,5% православних в Україні ідентифікують себе з УПЦ КП, 25,4% уважають себе "просто православними", а 23,3% – прихожанами УПЦ МП. 4,8% опитаних православних віднесли себе до УАПЦ.
Після невдалих спроб об'єднання, усі три церкви і далі працюють самостійно. Водночас православних церков в Україні навіть більше: існують також менш популярні Російська православна старообрядницька церква, Російська істинно-православна церква тощо. Сумарна кількість їхніх парафій – приблизно 200.
Найближчим часом буде опубліковано продовження публікації, у якому "ГОРДОН" розповість про запропоновану президентом схему об'єднання церкви і світові прецеденти, на які може орієнтуватися Україна.