Приклад Естонії, прецедент Польщі і невдача Болгарії. На кого орієнтуватися Україні в прагненні до автокефальної церкви
Цього тижня президент України Петро Порошенко звернувся до вселенського патріарха Варфоломія. Він попросив Константинополь допомогти створити в Україні єдину помісну церкву і визнати її автокефальною – незалежною від Москви. "ГОРДОН" розповідає, яка процедура чекає на Україну у цьому разі, що станеться з УПЦ Московського патріархату і як європейські країни в останні два століття домагалися автокефальних церков.
Як і коли в Україні виникли три окремі православні церкви, які між ними стосунки і чому Київський патріархат вважають неканонічним у світі – читайте у першій частині матеріалу "ГОРДОН".
17 квітня 2018 року президент Петро Порошенко на нараді з керівництвом парламентських фракцій заявив, що "на сьогодні Україна як ніколи близька до появи власної автокефальної помісної церкви".
Він зазначив, що 9 квітня обговорював цю тему зі вселенським патріархом Варфоломієм – предстоятелем Вселенського патріархату Константинополя. У православному світі рішення про визнання якоїсь церкви канонічною (тобто законною) або автокефальною (незалежною) ухвалює саме Константинополь – нинішній Стамбул. Порошенко підготував звернення до патріарха Варфоломія з проханням видати томос (указ) про автокефалію православної церкви в Україні.
"Ви, Ваша Всесвятосте, – єдина особа у світі, яка має канонічне право і законну владу вирішувати такого роду питання. Уся наша нація дивиться на вас із благоговінням та надією, бо саме у ваших силах дарувати нам єдність, мир і згоду, яких ми так потребуємо і яких ми так довго були позбавлені", – ідеться у зверненні Порошенка.
За словами президента, відповідне звернення до вселенського патріарха підписали всі єпископи Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) і Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Прес-служба Адміністрації Президента повідомляла, що Порошенко також зустрівся з предстоятелем Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) митрополитом Онуфрієм, який "висловлював турботу про всіх громадян України та підтримку нашої країни у відбитті агресії". Про те, чи митрополит Онуфрій підтримав звернення президента, не повідомляли.
Щоб передати лист Варфоломію, главі держави потрібна згода Верховної Ради. Парламент підтримав його звернення 19 квітня: за проголосувало 268 народних депутатів, проти – 36. Під час засідання Верховної Ради Порошенко пообіцяв того самого дня передати своє звернення Варфоломію у телефонній розмові.
Наскільки швидко Вселенський патріархат розгляне це питання – поки невідомо. Президент Української асоціації релігійної свободи, народний депутат Віктор Єленський у коментарі "Обозревателю" заявив, що це питання має бути вирішено на засіданні Синоду Константинопольського патріархату у травні. У разі позитивної відповіді українська церква може здобути статус автокефальної вже у липні, наголосив Єленський у коментарі УНН.
У Кремлі ініціативу Порошенка назвали "спрямованими на розкол церкви діями", які "навряд чи можуть підтримувати". Нардепи від Опозиційного блоку передали вселенському патріарху власний лист, де пропозицію президента охрестили "спробою вирішити свої політичні завдання" та "підштовхуванням до нової суспільної напруги".
Що саме пропонує план Порошенка?
Київ розраховує, що за підтримки Вселенського патріархату в Україні з'явиться єдина помісна православна церква. Імовірно, нову структуру буде утворено внаслідок злиття УПЦ КП та УАПЦ, які вже підтримали ініціативу президента. УПЦ МП, яка йде на першому місці за кількістю парафій в Україні, поки що не заявляла про намір приєднатися.
Заступник голови відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ МП протоієрей Микола Данилевич писав у Facebook, що єдину церкву "будують на тому фундаменті, на якому у принципі будувати неможливо". УПЦ МП уважає Київський патріархат та УАПЦ "сепаратними частинами" і не визнає їхньої канонічності. Такої самої думки дотримується і Вселенський патріархат: для світового православ'я УПЦ КП і УАПЦ залишаються невизнаними (неканонічними) церквами.
"Думаю я, що все закінчиться великим пшиком, як це було багато разів до цього. Буде багато галасу у ЗМІ, і на цьому все закінчиться", – припустив Данилевич, додавши, що УПЦ МП підтримує створення єдиної церкви, "але на канонічних засадах".
Чи можуть в Україні одночасно існувати і єдина помісна церква, і УПЦ Московського патріархату?
Так, можуть. Із погляду українського законодавства, всі церкви – незалежно від патріархату та конфесії – вважають рівноправними релігійними організаціями, які дістають однакові преференції від держави.
Сам Порошенко наголошував, що поява єдиної церкви не призведе до заборони або обмежень для інших церков, зокрема УПЦ МП.
"Єдина православна помісна церква не стане державною. Усі віряни мають і будуть мати право вільно обирати собі як конкретний храм, так і конкретну церковну юрисдикцію. І хто захоче залишитися в тій церкві, яка зберігає єдність із Російською православною церквою, також зберігають за собою це гарантоване право власного вибору", – говорив президент у парламенті.
У світі вже є країни, у яких функціонує кілька незалежних одна від одної православних церков, кожну з яких Вселенський патріархат визнав канонічною.
Наприклад, на території США діє дві православні церкви. Одна з них сформувалася на основі автономії при РПЦ, інша була відгалуженням УАПЦ, а у 1995 році увійшла до юрисдикції Константинопольського патріархату. Обидві церкви діють на території Штатів і є канонічними.
В Естонії із 1990-х років теж паралельно функціонують дві церкви: перша підпорядковується Московському патріархату (налічує 31 прихід), а друга – Константинопольському (60 парафій). Водночас автокефальною не є жодна з них, хоча друга має права автономії.
Якщо Константинополь не визнає УАПЦ і УПЦ КП, чи може він визнати єдину помісну церкву без схвалення Москви?
Схожі приклади в історії вже були, наприклад, у Польщі. Польська православна церква на початку XX століття входила до юрисдикції РПЦ. У 1921 році вона здобула право на автономію, але залишалася під контролем Московського патріархату.
У 1923 році Константинопольський патріарх Григорій VII визнав неканонічним передання Москві частини Київської митрополії у 1686 році. На підставі цього він видав томос про визнання православної церкви у Польщі автокефальною. Із московським патріархом Тихоном, який тоді перебував під арештом, цього рішення не погоджували ні Константинополь, ні Варшава. Москва визнала автокефалію і "благословила Польську церкву на самостійне існування" лише у 1948 році.
Цей прецедент може стати орієнтиром для України, оскільки українська церква вийшла з-під юрисдикції Константинополя і стала частиною Московського патріархату саме внаслідок приєднання Київської митрополії до РПЦ у 1686 році. Канонічність цього переходу Константинополь оскаржує.
Виступаючи в Україні у 2008 році, вселенський патріарх Варфоломій зазначав, що Київська митрополія перейшла під управління Москви внаслідок "анексії України Росією і під тиском Петра I". У тому самому 2008 році Варфоломій пропонував УПЦ КП і УАПЦ увійти до складу Вселенського патріархату на правах автономії.
Незважаючи на те, що таке рішення означало б довгоочікуване визнання УПЦ КП і УАПЦ канонічними, Київ відповів відмовою. Предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет пояснив, що українська церква домагається саме автокефалії. Тобто хоче мати незалежний статус – нарівні з Російською православною церквою, Польською православною церквою та 13 іншими. Патріарх Варфоломій, зі свого боку, пропонував зробити УПЦ КП і УАПЦ підконтрольними Константинополю.
"Скажіть, хіба нам таке визнання потрібне? Якби ми хотіли залишатися рабами, то ми б були рабами і Москви. А нам одне рабство пропонували замінити іншим рабством. Нам рабство не потрібне. Ми хочемо мати свою церкву", – казав тоді Філарет.
Які ще православні церкви нещодавно здобували автокефалію?
Окрім Польщі, у XIX і XX столітті Вселенський патріархат затвердив автокефальні церкви у Греції, Румунії, Сербії, Болгарії та Албанії.
Верховна Рада України звертала увагу на ці прецеденти і наводила їх як приклад, коли у 2016 році зверталася до вселенського патріарха із проханням визнати автокефалію Української церкви. Однак слід зазначити, що всі перелічені церкви до моменту визнання автокефалії входили до юрисдикції Константинополя, а УПЦ КП і УАПЦ – ні, оскільки відмовилися від такої пропозиції у 2008-му.
Була у XX столітті і невдала спроба створення нової церкви, розпочата в Болгарії. Болгарську православну церкву було визнано автокефальною у 1953 році, а у 1992-му в ній почався розкол. Частина ієрархів виступила проти чинного патріарха Максима, якого звинувачували у зв'язках із колишньою комуністичною владою. "Розкольники" склали альтернативний синод та обрали свого патріарха, але світове православ'я вважало їх неканонічними.
Для розв'язання конфлікту у 1998 році у країні провели Всеправославний собор за участю представників 13 автокефальних церков. За підсумками собору альтернативний патріархат заявив про каяття та бажання повернутися до складу єдиної церкви. Покаяння "розкольників" було прийнято, Болгарська православна церква прийняла у свою ієрархію єпископів, які побажали повернутися. У 2004 році храми "альтернативного патріархату" повернули Болгарській православній церкві.