-1 Київ
Проаналізував на свіжу голову позавчорашній монолог фашистського диктатора Росії на тлі намальованих на комп'ютері мікрофона та ляльок.
Висновки: Путіну страшно. Дуже страшно. Хоч він і намагався це старанно приховувати. Так страшно, що він навіть боїться зустрічатися з живими людьми.
Він прорахувався. Весь цивілізований світ сприймає його як абсолютне зло. У союзниках, та й то більше на словах, – Китай, Іран, Нікарагуа, Еритрея та Кім Чен Ин. У Росії назрівають бунти.
Я маю на увазі зараз не мітинги ліберальної опозиції, а невдоволення робітничого класу, тих найпростіших роботяг із Нижнього Тагілу, які ще два тижні тому планували на травневі махнути на all inclusive у Єгипет за 60 тис. руб., а тепер після "спеціальної операції з денацифікації" України цей самий робітник муситиме викласти за неї 120 тис. руб. Яких він радше може ще й не отримати, бо його завод працював на експорт. Або використав імпортні запчастини, а отже, сьогодні став банкрутом.
Після найжорстокіших в історії економічних санкцій мільйони росіян стануть найближчими місяцями безробітними. Злими та незадоволеними владою. Тільки от подітися їм буде нікуди. Якщо українців морально та фінансово підтримує весь світ, то росіян – ніхто! Російські бізнес-еліти нарікають. Уже шестеро тополігархів висловилися за якнайшвидший мир.
Херсон, Мелітополь, Бердянськ та інші тимчасово окуповані міста чітко і зрозуміло показали, що "російський військовий корабель іде нах…й!".
Друга у світі за силою армія, як це було заведено вважати до 4.45 ранку 24 лютого, виявилася збіговиськом боягузів, мародерів та погано навчених 18-річних юнаків, останки яких тепер гниють уздовж кордонів України.
Окупувати половину чи навіть третину України силами такої напівдохлої демотивованої армії не вийде! А масову мобілізацію Путін у своїй вчорашній бункерній заяві проводити відмовився, розуміючи, що такий крок ще більше посилить невдоволення його диктатурою всередині Росії.
Тепер щодо ситуації в Україні.
Проросійських політичних сил в Україні наразі просто не існує. Робити маріонетковий уряд немає з кого. Путін своїм віроломним вторгненням помножив на нуль усіх тих, для кого він нещодавно був кумиром. Михайло Добкін вступив у тероборону Харкова і публічно покаявся. А Нестор Шуфрич голосував за конфіскацію усієї російської власності в Україні.
Якщо відкриті зрадники серед політичної еліти і з'являться, то ніхто з ними не церемонитиметься. На них чекає неприваблива доля луганського сепаратиста Струка – куля в серце!
Український народ, не нація, а саме народ, який складається з українців, росіян, білорусів, поляків, євреїв, угорців, румунів та інших національностей, – єдиний як ніколи.
Народ згуртувався навколо президента. Рівень підтримки Володимира Зеленського – неймовірні 94%.
У Путіна немає плану, що робити далі, окрім як тягнути час в Україні, сподіваючись, що українська влада під тиском гуманітарної кризи піде з ним на угоду: визнає Крим російським та "ЛДНР" у межах Донецької та Луганської областей, відмовиться від курсу в НАТО. Нехай не тішить себе ілюзіями – цього не буде! Угода можлива, але лише на наших умовах, оскільки надто високу ціну було сплачено!
Мінімальні вимоги народу України відомі:
повне очищення території України від російсько-фашистських військ разом із ліквідацією бази Чорноморського флоту у Криму;
сотні мільярдів доларів репарацій. Мені особисто більше подобається цифра 1 трлн.
Можемо, до речі, брати нафтою та газом. Бо ж живих грошей у РФ тепер ще довго не буде.
Путін не має плану, що робити далі, а у нас він є! Нам потрібна перемога! Перемога за будь-яку ціну, перемога, незважаючи на всі жахи, перемога, яким би довгим і важким не був до неї шлях – бо без перемоги нам не вижити! Тому ми битимемо нацистську наволоч в Україні і вдень, і вночі. І в тилу, і на передовій. Ніде окупанти не повинні почуватися спокійно!
Захід постачатиме нас найкращою зброєю, передасть нам десятки тисяч Javelin, NLAW і тисячі Stinger. Бронетехніка ворога горітиме і вибухатиме всюди.
Мирні громадяни на тимчасово окупованих територіях, ті, хто не можуть завдавати шкоди ворогові зі зброєю в руках, повинні використовувати індійську методику опору злу – не насильством – відмовлятися від співпраці із ворогом. Робити страйки, що паралізують роботу транспорту, інфраструктури та інших важливих для окупантів об'єктів.
Водночас ми не повинні вважати зрадниками тих, хто виконує свої обов'язки щодо життєзабезпечення українських міст, енергетики, інфраструктури. Це необхідно для підтримки мінімального рівня життя українців під ярмом окупантів.
Дипломатично ми маємо разом із союзниками тиснути на країни Азії та Африки, щоб вони також запроваджували санкції проти РФ. Насамперед потрібно боротися за введення санкцій Ізраїлем. Це буде потужний психологічний удар по Путіну та його оточенню.
Потім треба разом зі США та ЄС кинути всі сили на 1,5-мільярдну демократичну Індію та переконати індусів, що два століття були під ярмом Британської імперії, зробити вибір між добром і злом.
Річ у тім, що Путін розраховує тепер виживати саме завдяки торгівлі з Індією, Китаєм, Південно-Східною Азією та арабськими країнами. Ми разом із союзниками повинні поставити блок і тут.
Так, нам буде дуже тяжко. Так, у нас також зруйнована економіка та торгівля, а через повну блокаду Чорноморських та Азовських портів у нас залишилися лише сухопутні коридори в ЄС та водна артерія Дунай.
Так, у мільйонів людей через старого маразматика-нациста до невпізнанності змінився не те що спосіб життя, а існування. Але іншого шляху ми не маємо!
Мільйони людей у всьому світі висловлюють нам солідарність та підтримку.
Бути українцем – тепер це звучить гордо!
Ми обов'язково звільнимо Україну від ярма путінського нацизму, відбудуємо її, і наша Батьківщина процвітатиме у європейській сім'ї народів.
Але поки що нам треба виконати місію, зумовлену історією. Історична місія народу України – це допомогти самим росіянам покласти край диктатурі в Росії! Тому що ми ніколи не відчуватимемо себе в безпеці, поки Росія не стане мирною та демократичною. Такою, якою стала Німеччина після двох світових воєн.
Як післямову наведу уривок із промови Вінстона Черчилля, вимовленої ним 13 травня 1940 перед Палатою громад, на третій день після вторгнення Гітлера до Франції.
"Я хотів би заявити Палаті, як я заявив тим, хто вступив у мій кабінет: "Я вам пропоную лише кров, працю, сльози і піт".
На нас чекає найважче випробування. На нас чекає багато довгих місяців боротьби і страждань. Ви запитаєте, який наш курс? Я відповім: наш курс у тому, щоб вести війну на морі, на землі та в повітрі, з усією нашою міццю та з усією силою, яку дасть нам Бог; вести війну проти жахливої тиранії, яка перевершує будь-які приклади з темної та плачевної історії людських злочинів. Це наш курс.
Ви запитаєте, якою є наша мета? Я відповім одним словом: перемога, перемога за всяку ціну, перемога, незважаючи на всі жахи, перемога, яким би довгим і важким не був до неї шлях; бо без перемоги нам не вижити!
Джерело: Антон Геращенко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
