+13 Київ
Зорієнтуємося на місцевості. Від загального до конкретного.
1. Вивчення вимог Путіна до України будь-яку неупереджену людину підштовхне до неминучого висновку: незалежно від ставлення до конкретних запитів Кремля – їх неможливо задовольнити без ліквідації України в нинішньому вигляді як суверена й суб'єкта на міжнародній арені.
Наприклад: поки Україна є – Крим та інші територіальні захоплення легалізувати не вдасться. А Україна ще і як є!
2. Ліквідація/реорганізація країни – це політичне завдання, яке передбачає:
а) або повне захоплення влади, щоб провести рішення через внутрішній політичний процес;
б) або якісь форми зовнішнього силового контролю, легалізацію задуму через зовнішні майданчики (ООН, ОБСЄ тощо) і нав'язування результатів тубільцям.
Для досягнення своїх цілей Путін використовує комбінацію воєнних і політичних заходів, які мають свій таймінг, структуру й межі ефективності.
Поки Росія не змінить мети (добровільно або через обставини) – залишатиметься ризик силового вторгнення в Україну.
3. Вторгнення (воєнний захід) у лютому 2022 року пішло для Путіна не за планом. Невдача. У підсумку почалася низка дробових воєнних циклів, які доповнював фоновий політичний вплив у спробах вирішити завдання частинами.
4. Будь-який задум радикальної перебудови України на користь Путіна робить пріоритетною ціллю Росії Київ, а також Одесу й Харків. Але.
Захопити Київ силою, щоб повалити владу, РФ не здатна. Політична кон'юнктура для вибуху зсередини також несприятлива.
Контроль над Одесою й Північним Причорномор'ям із боку РФ позбавив би Україну можливості торгувати, розвиватися, забезпечувати оборону. Але з кінця 2022 року суто воєнні важелі тиску на Одесу відпали. Залишилися політичні: терор і когнітивний вплив. Вони приносять горе, але не змінюють ситуації.
А ось Харків залишається в зоні й прямого воєнного, й активного політичного впливу. Контроль над містом – контроль над усім лівим берегом. Тому до виходу на якусь тривалу стабілізацію періодично мусуватимуть "плани захоплення Харкова". Технічно такі плани в Росії, певно, є. Питання реалізації.
5. Минулої весни, після окупації Авдіївки, РФ запустила цикли воєнних і політичних заходів із метою створення умов для розв'язання політичного завдання – капітуляції України.
Почалося все з погроз "захоплення Харкова", що мало спричинити ланцюгову реакцію й обвалити тил, а потім – фронт. Два місяці нагнітання. Після чого у травні 2024 року сталася не до кінця підготовлена атака.
Причини фальстарту росіян:
1) Харків не захитався, тривожність у місті до травня пішла на спад;
2) Конгрес США відновив допомогу;
3) Путіну треба було їхати в Китай із якимось позитивом.
Під час наскоку Росія знищила Вовчанськ і кілька сіл (абсолютно тупий злочин Москви), але ні до чого більшого це не призвело.
Курська операція остаточно збила Москві ритм.
6. У вересні – жовтні 2024 року російська армія із запізненням увійшла в піврічний воєнний цикл, під час якого планували досягти низки воєнних результатів, щоб перетворити їх на політичні.
Воєнних результатів не досягнули, імпульс закінчився до березня 2025 року, який я називав "місяцем жахів", бо інформаційна картина була страшнішою за реальну ситуацію, потрібно було притримувати голову.
Воєнні результати РФ за березень такі:
• найменша захоплена територія з літа 2024-го;
• фактичне подвоєння втрат у перерахунку на кілометри квадратні окупованої території;
• драматичне зростання втрат автотранспорту (мінус мобільність).
У квітні така сама ситуація.
До лютого через колосальні втрати в живій силі на тлі відсутності бажаних результатів, накопичення розривів між втратами й боєготовим поповненням російська армія була змушена тимчасово знизити кількість штурмів і організувати перегрупування своїх військ на низці напрямків.
Щоб якось підтримувати динаміку війни, Путін активізував цивільний терор у тилу. З лютого цей показник зростає. У березні кількість обстрілів Харкова подвоїлася. У квітні вже більше жертв і постраждалих...
7. Базові причини неуспіху росіян:
а) зміна характеру війни, що докладно розбирав генерал Володимир Гаврилов через концепт сірих зон ще торік (є публікації, є ефіри);
б) прогрес української армії (за всіх відомих проблем).
Українська армія по всій лінії фронту почала вибудовувати мобільну зону ураження (kill zone) завглибшки 10–20 км. Там, де таку зону збудували, складається оманливе враження, що фронт зупинився.
По факту: штурми ворога тривають, але наші війська перемелюють російську армію без покидання території. І що головне – із тенденцією зменшення своїх втрат. Так ще не скрізь, у ворога є просування, але сутнісний результат такий. Росіяни буксують і випадають з усіх графіків.
У підсумку всі воєнно-політичні зусилля Кремля на 2024 рік провалилися. Утрати російської армії протягом року лише вбитими сягнули щонайменше 125 тис. людей. Але Україну не вдалося загнати на капітуляцію до дати виборів у США. Ні до дати інавгурації Трампа. Ні до сьогодні.
Наприкінці березня глава РУМО (розвідка Пентагону), глава ЦРУ й командувач військ США в Європі (командувач військ НАТО) одностайно заявили, що воєнних передумов для капітуляції України до кінця року немає. По суті, це оцінка результатів піврічних зусиль російської армії.
7. Трамп зайшов на посаду й запустив новий політичний трек на злеті воєнного циклу Кремля, який провалився.
Риторика деяких членів його команди (Віткоффа, Маска й інших) узимку 2025 року доводила, що їх брифували росіяни ще до початку каденції. Через це в ефір некритично вивалювалися російські заготовки. Але умов для конвертації цих заготовок як не було, так і немає досі.
Для РФ на певний час виникла сприятлива зовнішня кон'юнктура, але Кремль не зміг забезпечити потрібні "реалії на землі". А взяти Україну нахрапом не вдалося.
Ба більше: США (їх явно ввів в оману Кремль) розібралися, що наявними політичними інструментами завдання не вирішити. Тож із переліку вимог зникла тема виборів. Хоча всім, хто читав українську Конституцію, це було зрозуміло із самого початку. Віткофф і Шойгу синхронно заявили, що саме в Конституції проблема. Але будь-які рухи з нею – це довго, важко й непередбачувано. Не варіант для Трампа.
До березня виникла ситуація, імовірність якої я описував: накопичилися воєнні чинники, які на повний зріст поставили перед Кремлем питання – підморожуватися чи продовжувати?
Моя гіпотеза була в тому, що без мобілізації чи знаходження інших джерел живої сили тримати тиск і організувати накат потрібної інтенсивності не вдасться. А мобілізацію проводити не можна – це непопулярно й суперечить логіці деескалації. Що створює об'єктивні передумови паузи з імовірністю виходу на політичний трек.
Росіяни частково вирішили проблему живої сили за допомогою корейців і підкручування деяких гайок. Але однаково, як бачимо, виникла "оперативна пауза", потрібне перегрупування й поповнення військ. А тут ще 9 травня на носі. Останній шанс масштабно розіграти карту перемоги.
Виникло поле для різних сценарних рішень.
8. Російський вождь усім виглядом демонструє, що вирішив іти у травнево-осінній наступ. Пропонуючи вмовити його не робити цього ціною поступок. Щоб, зафіксувавши поступки, однаково спробувати щастя.
Але простір для поступок залишився тільки на його половині поля. Тому зараз із боку РФ буде сезон мерехтливої "деескалації" й шантажу.
До того ж очевидно, що Путін:
• не здатен гарантувати безпеку своїх святкувань у Москві (епічне досягнення після "Київ за три дні", чи не так?);
• не здатен організувати якийсь гарний воєнний результат у найкоротший строк.
Якби російські війська десь ефектно наступали, Путін не грав би в жодні "перемир'я", навіть під тиском Трампа. Але діяти безоглядно він уже не може. Щонайменше йому потрібен час на концентрацію сил. Тож у чому логіка йти на неприйнятні поступки, якщо ворог провисає й однаково по факту обдурить? Захоче стабільного миру – усі тільки за!
9. З погляду чогось швидкого для США, залишилося тільки дві опції:
• Перемир'я за допомогою тиску на РФ, із фіксацією, щоб Путін не смикався. За всього скепсису, у США такий ресурс є.
• Вихід із війни під пристойним приводом.
Тому Трамп згадує термін "приблизно два тижні". Бо за два тижні для Путіна відпаде чинник 9 травня, аж до вересня. Президент США розкритикував і Зеленського, і Путіна. Публічно – вони обидва погані. Це шлях відходу. Що вдієш, якщо обидва "не готові"? Він старався і зробив більше, ніж Байден з Обамою, які винні в усьому...
Кремль технічно зняв бар'єр для оголошення раптових "перемир'їв", заявивши про "перемогу" в Курську. Також Росія почала затято легалізувати північних корейців, демонструючи, що:
1) цінує союзників;
2) готова масштабувати участь корейців і, можливо, не тільки їх.
Враховуючи хиткість становища всіх сторін, момент потенційно – справді історичний. Бо пазли можуть скластися по-різному.
Наприклад, злетить у повітря ще один склад, де росіяни місяць накопичували засоби для літньої кампанії – випадання з графіка, треба відкладати, сидіти в "перемир'ї". А щоразу відкладати – можна спровокувати зміну настрою в армії й суспільстві. Бо ідея "перемир'я" росіянам нормально заходить. Думаю, Стармер, який публічно "понадіявся", що до кінця травня є надія вийти в якийсь стійкий режим припинення вогню, припускає якийсь такий ланцюг подій.
10. Отже, зараз потрібно себе внутрішньо готувати до такого.
Атмосфера просякнута очікуваннями і сподіваннями на мир, що "все якось закінчиться". Що ж відбувається? Раптом щось вийде?
Це збиває людей.
Поки інерційний сценарій полягає у продовженні бойових дій ще на пів року, з поступовим вичерпанням потоку американської допомоги і згортанням залучення США.
Якщо США перестануть дарувати, але погодяться продавати й не запровадять (не)гласного ембарго, погіршення не будуть надто чутливими. Почнуть заважати – буде погано. Багато людей зараз працює, щоб поганого не сталося.
У росіян загальна ситуація з прискоренням погіршується. Мабуть, розрахунок на те, що до зими нам буде гірше, ніж їм, і ми почнемо валитися на фронті й у тилу.
Найкращий спосіб наблизити мир і хитнути в бік стабільного підморожування на добрих умовах – посилити допомогу фронту протягом найближчого місяця. Підтримати своїх чим можливо. Росіяни будуть накручені "победобесной" ейфорією, але в силах і засобах вони технічно не можуть суттєво додати. Психологічний настрій буде визначальним.
Коли росокупанти побачать, що за "перемир'я" українська армія не просіла, а західні партнери зафіксують відсутність провалу в суспільстві, більше шансів на здорову дипломатію й оптимальну підтримку.
Джерело: Алексей Копытько / Facebook
