Сі показує Трампові – це мій Пу. І все, що в нього є, – моє. Я й червоні прапорці розвісив, бачиш?

9 травня 21:12

Этот материал также можно прочитать на русском

9 травня. Зараз таки дійсно історичні моменти, які завершують одну епоху й відкривають іншу.

Ювілейний парад – 2025 у Москві кардинально відрізнявся від усіх попередніх. Раніше був господар і гості з різним статусом. Процес був структурований довкола господаря, гості вирішували свої тактичні завдання.

Сьогодні були:

1) начальник;

2) підлеглий, який накривав поляну;

3) гості начальника;

4) масовка, яку зібрали підлеглі для антуражу.

Імператор Сі провів огляд лояльних військ, який організував колишній суверенний правитель, а зараз його баскак Пу.

Лисуватий невисокий баскак метушився, щось читав із папірця, загалом показав себе досить кмітливим. Лише наприкінці трохи затягнув, що викликало погано приховане роздратування імператора.

Я не перебільшую. Сі й Пу прийшли разом, усі інші вже розташувалися на трибуні й зустрічали їх. Сиділи поряд, за спиною – перекладачі. З боків – ветерани війни. Згідно з офіційною версією: праворуч від Сі – той, хто брав Берлін і розписався на Рейхстазі. Зліва від Пу – один із перших, хто увійшов в Аушвіц 1945 року. Формально – гарно. За фактом – щоб відокремити Сі й Пу від інших лідерів. Під час параду імператор ставив запитання, баскак давав пояснення.

"А ось це хто, у смішних шапках і кожухах із кинджалами? Як ти сказав? Козаки? Цікаво... О, кіннота. Вона досі у вас воює?"

Після завершення баскак потис руки тим, хто вів "коробки", кільком гостям і в оточенні охорони подріботів до Вічного вогню, щоб не змушувати начальника чекати. Раніше Пу неспішно розмовляв із військовими, потім прогулювався серед лідерів інших держав. Одним словом – керував часом. Зараз було видно, що часом керує не він, підлаштовуються не під нього.

Найтепліший момент для баскака Пу – обіймашки із "братами по зброї" – північнокорейськими генералами, які виділялися з натовпу масштабом нагородної біжутерії (ордени аж до колін).

Із цікавого. Мавзолей закрили нетрадиційною сценою. Цинічно й бездуховно. Ільхам Алієв на парад не поїхав, але війська скерував. Нікол Пашинян, навпаки, – особисто сидів у кепочці, але без військ. Дивився на азербайджанських командос, частина яких, напевно, відновлювала територіальну цілісність Азербайджану зовсім недавно.

Найживішу реакцію на те, що відбувалося, демонструвала дружина лідера В'єтнаму. Тому її регулярно вихоплювала камера. Також радів товариш Мадуро, бо такий вихід у світ для нього – рідкість.

Григорович приїхав із Миколкою. Вучич і Фіцо тулилися один до одного. Останні явно крутилися і вагалися – бути активними чи ховатися?

По фізіономіях багатьох перших осіб читалася тривожна недомовленість. Ті, хто летів у Москву з метою продемонструвати особливу позицію та заробити якісь бали для розторгування, мабуть, не очікували, що позиція виявиться настільки особливою та конфронтаційною за фактом.

Фінал і найбільше насичений емоціями момент святкування – покладання квітів до могили невідомого солдата. Цього разу через натовп тих, хто покладає, ні урочистості, ні акценту не вийшло. Імператор Сі незадоволено косився на завершення параду у виконанні розвідних та оркестру. Явно поспішав повернутися до серйозніших справ...

Загалом: 80-річний ювілей перемоги над нацизмом – це де-факто остання дата, яка матиме людську зміну. Далі – чиста пропаганда у цілком зміненому контексті. Сторінку перегорнуто, Німеччина повернулася до мілітаризації, фокус змістився на схід.

Путін п'ять років готував цей захід як тріумф, а вийшло – як привід записатися на позачерговий візит до начальства. Мільйони загиблих у війні стали розмінною монетою. Я навмисне подивився, як реагують дорогі росіяни. Чимало людей покоробило. Все-таки пафос був неймовірний. А перетворилося все на декорації з азійсько-африканським домінуванням у легкому латиноамериканському обрамленні. Наочний символ дуже "нерусского мира", який збудував Пу.

Тепер чекаємо, що Китай підготує восени.

Якщо повернутися до контексту. Комплекс публікацій, заяв, публічних жестів цілком гармонійний: Сі показує Трампові – це мій Пу. І все, що в нього є, – моє. Ось спеціально тобі я червоні прапорці розвісив, бачиш? На додаток є Лула, Мадуро і галявинка на Кубі. Хочеш погратися? Можемо це зробити в Америці, Європі чи Африці. Тільки добре подумай. Інакше втомишся усувати "першопричини".

Збоку це схоже на тотальне фіаско Вашингтона. Окреслено межі його можливостей, наочно продемонстровано нездатність Білого дому вирішити ситуацію за своїм планом. Хоче, але не може. Неприпустиме для гегемона безсилля. Пряма дорога до того, що незабаром доведеться масово вмирати американським солдатам.

Але фіаско не остаточне, а в цьому раунді.

За всього скепсису не варто забувати, якими є США. Буцатися з ними – задоволення сильно нижче середнього для будь-кого. Тому у Вучича й Фіцо такі сумні обличчя. Їхні дії стали відкритим прокитайським демаршем. Правила вони знають: не відразу, щоб не було прямого зв'язку, але їм пояснять їхню помилку.

Тому я бачу раціональне зерно в "надії" канцлера Мерца щодо ймовірності швидкого перемир'я.

За підсумками двох днів ситуація здається тупиковою – як неминуче продовження війни. Але Вашингтон поставили перед вибором – ганебна втеча чи вжиття заходів. У попередній логіці американцям діяти немає рації. Їхня риторика вже змінилася.

Китай публічно ввів додаткову змінну: хочете якихось змін у діях РФ, можемо це обговорити.

Якщо Сі не випустить РФ із війни – це дуже погана новина і для нас, і для Росії. Але повну картину і, головне, мотивації знають лише в Пекіні. Як вони зважують і для чого, можна лише гадати.

Трамп знову озвучив ідею щодо 30-денного припинення вогню. Зовсім його проігнорувати – означає зайти у глухий клінч і спровокувати загострення. Ушаков спеціально заявив, що відбувся обмін вітаннями через помічників, Путін вказав на роль США у перемозі. Тобто окреслено готовність зберегти контакти.

Але для Вашингтона цього замало, бо не відрізняється від водіння за ніс.

Ефір як для виходу з війни, так і загострення Трамп прогрів. 11 травня Віткофф говоритиме з Іраном. Потім Трамп порадиться з монархами Перської затоки. А тут ще Стармер погрожує на адресу перевізників російської нафти. Раніше це була здебільшого імітація, а зараз – як знати?

У підсумку може скластися пазл, який спонукає РФ до підморожування, а Китай – до схвалення (активного чи пасивного) такого кроку.

Відчуємо вже вночі з 10-го на 11 травня.

Тепер щодо матеріальної основи подальших подій.

Група "Інформаційний спротив" станом на ранок 9 травня 2025 року зафіксувала 111 200 (сто одинадцять тисяч двісті) убитих російських солдатів, яких у самій Росії публічно визнали мертвими або поховали. Ці особи відомі поіменно та структуровані за регіонами. Ще приблизно 600 точно мертві, але триває атрибуція.

Досвід нашого підрахунку, а також підходи інших проєктів, зокрема російських, доводять, що реальна кількість убитих – щонайменше вдвічі більша. А чисельність безповоротних втрат перебуває в діапазоні 350–500 тис. людей.

Тобто Путін угробив чверть мільйона російських солдатів. Ще стільки само перетворив на калік. Але ці цифри чомусь не звучать у День Перемоги...

Усе частіше в різних куточках РФ виявляють дані про приховані втрати. Наприклад, минулого тижня миттєво додалося понад 100 нових імен у Забайкаллі. До цього понад 140 – в Іркутській області.

Загалом тенденції у виявлених втрат незмінні. Москва, Пітер і Кавказ майже не воюють. Зростає кількість регіонів, які зменшують участь у війні, зростає навантаження на ті, які поки тягнуть.

Як і анонсував, ми припинимо докладний підрахунок убитих російських солдатів. Іноді перевірятимемо тенденції й висвітлюватимемо нетипові інциденти.

Лідери за кількістю вбитих в абсолютних числах:

1. Башкортостан – 5434.

2. Татарстан – 4985.

3. Краснодарський край – 3980.

4. Свердловська область – 3898.

5. Пермський край – 3589.

6. Московська область – 3562.

7. Челябінська область – 3450.

8. Саратовська область – 3015.

9. Іркутська область – 2745.

10. Бурятія – 2570.