-1 Київ
От убили американці іранського генерала, а мене ця тема якось не зачіпає. Ну, вбили і вбили. Узагалі, генерал – людина військова. Його можуть і вбити. Він же не танцюрист балету чи дизайнер інтер'єрів. У будь-якого солдата завжди є ризик бути вбитим. Звідси – привілеї військовим. Ось і трапився, так би мовити, страховий випадок.
Путін у Сирії скільки дітей і жінок убив? Сотні, якщо не тисячі. А тут убили військового – і всі вголос закричали... А чого кричати? На те він і військовий, щоб воювати. Він же не Шойгу якийсь, який до зони бойових дій ближче ніж на тисячу кілометрів ніколи не наближався...
Мене більше цікавить попередня новина: про наїзд Путіна на Польщу і загалом весь його хайп щодо пакту Молотова – Ріббентропа тощо.
Ось встановили в Празі пам'ятник власівцям (наразі пам'ятник бійцям Російської визвольної армії Андрія Власова не відкрито. – "ГОРДОН"). Російське МЗС щось укотре гавкнуло і замовкло: ну, встановили і встановили. Путін узагалі промовчав. Але ж це фактично пам'ятник стройовим частинам Вермахту. Чому не було рейваху?
Чому галас підняли через якусь європейську резолюцію, у якій уже всоте протягом останніх 20 років повторюють стару і набридлу думку про те, що Другу світову війну розв'язали Гітлер разом зі Сталіним? Чого раптом цього разу Путін стрепенувся? А чому раніше ігнорував цю тему?
І от що я думаю стосовно цього. Тут важлива тема, яка для Путіна має провідне значення як частина його ментальності: невдячність Європи. Типу: ми їх врятували від фашизму, а вони нас із нацистами на одну дошку ставлять, тварюки!
І ось ця тема "порятунку", "солдата-визволителя" тощо, вона без Польщі ніяк не працює. Судіть самі: майже всі країни (за винятком саме Польщі), які під час бойових дій зайняли радянські війська, були сателітами гітлерівської Німеччини.
Чехія була німецьким протекторатом, тобто фактично частиною Третього рейху. Словаччина – союзником. Також Угорщина, Румунія, Болгарія. Більшість армій цих країн воювала проти Радянського Союзу на східному фронті під німецьким командуванням.
Червона армія ці війська розбила, а країни окупувала. Вона перемогла, але не "звільнила". Оскільки про жодне таке "звільнення" вони СРСР не просили в жодній формі. Та, власне, той режим, який Сталін нав'язав цим країнам після війни, ніяк не був схожий на "звільнення".
Це була окупація. Або пряма, з військовими базами і великими контингентами військ, як у випадку з Чехією, Словаччиною та Угорщиною. Або жорсткий контроль за допомогою маріонеткових режимів, як у Румунії та Болгарії.
Економічна модель, нав'язана СРСР цим країнам, була вкрай неефективною. Достатньо сказати, що в міжвоєнний період Чехословаччина була країною з чи не найвищим рівнем життя в Європі (може, за винятком Швейцарії, і вищим, ніж у Німеччині та Франції), а тепер Чехія і Словаччина ледь обганяють найвідсталішу країну "старої" Європи – Португалію.
Тож тема "визволення" цих країн лунає непереконливо: народам цих країн гітлерівський режим ніяк не погрожував, жодної програми знищення болгар, румунів тощо у Гітлера не було, а чехів, словаків та угорців узагалі вважали "братніми народами" (як тепер модно висловлюватися, хе-хе).
Зрозуміло, окремою страшною трагедією є Голокост. Але навряд чи Путін формулює тему "звільнення Європи від нацизму" так вузько, тобто як проєкт порятунку виключно європейських євреїв і циган.
Тим більше, що де-факто Червона армія мало кого врятувала. Суха статистика свідчить, що під німецькою окупацією виявилося приблизно 6–7 млн євреїв. Отже, фактично всіх їх і було знищено, а Червона армія встигла врятувати від знищення сотні тисяч, але аж ніяк не мільйони...
Як не крути, але Польща на сході від Німеччини була єдиною країною (крім СРСР), яка зазнала прямої і явної німецької агресії, зі зброєю в руках намагалася чинити їй опір, але зрештою цю боротьбу програла.
І тут уся міфологія звільнення працює на повний зріст: у 44-му році Червона армія з боями вдерлася на територію Польщі і витіснила до січня 45-го німецьку армію. Чим не звільнення?
Є, щоправда, незначні шорсткості в цій конструкції. Як, наприклад, бездіяльність армії Рокоссовського під час Варшавського повстання. Але тут є безліч усіляких пояснень, до того ж деякі з них видаються цілком переконливими.
У цій ситуації пакт Молотова – Ріббентропа – як кістка в горлі. Він усю цю конструкцію "звільнення" руйнує, оскільки було 17 вересня 1939 року, було вторгнення Червоної армії, поділ Польщі, спільний із Вермахтом парад у Бресті, розстріл польських офіцерів у Катині тощо.
На цьому тлі повторний прихід Червоної армії в Польщу має вигляд не звільнення, а розбірок двох розсварених між собою бандитів, які, вчепившись один одному в горло, прокотилися вкотре багатостраждальною Польщею.
Залишилося додати, що у Польщі після війни Сталін теж встановив маріонетковий репресивний режим, який не мав нічого спільного з вільним вибором "звільненого" польського народу.
Отже, відмова Польщі вважати вторгнення 44-го року "звільненням" повністю руйнує міф про "порятунок" Європи Радянським Союзом. І, відповідно, зникають підстави для горезвісної "подяки".
Мені здається, що Путін, фактично звинувативши Польщу в розпалюванні війни, сам остаточно знищив міф про "порятунок Європи". Оскільки тепер уже чекати від поляків якойсь подяки за "звільнення" не доводиться.
У будь-якому разі тепер риторика в дусі "воїна-визволителя" матиме вигляд явного перебільшення у розрахунку на ввічливе мовчання співрозмовників.
Повертаючись до початку цього допису, можу сказати, що пам'ятник власівцям – це перша ластівка. І в тривалій перспективі вона набагато більше шкоди може завдати для всього створеного ще сталінськими історіографами міфу про Другу світову війну, ніж будь-які нападки на Польщу або її посла в Німеччині наприкінці 30-х років.
Якщо Путін і надалі наполягатиме на конструкції "Червона армія врятувала Європу від нацизму", то рано чи пізно з'явиться симетричний контрконцепт – "Вермахт своїм відчайдушним опором на східному фронті врятував Західну Європу від комунізму". Водночас ступінь переконливості й аргументованості цього концепту буде нітрохи не гіршою за сталінсько-путінську. Як, втім, і ступінь його умовності та штучності.
Насамкінець хочу сказати, що годинна лекція Путіна перед главами держав СНД із його тирадами типу "вас би нікого не було" мене, чесно кажучи, вразила. Це кого б не було? Узбеків із казахами? Туркменів із таджиками? Цим країнам узагалі нічого не загрожувало! План "Барбаросса" передбачав вихід на лінію Астрахань – Архангельськ. І все! Жодного просування на схід, у Середню Азію не було передбачено.
Відповідно, те, що народи цих країн воювали за звільнення Росії від нацистів і до того ж прийняли у себе мільйони російських біженців – це, об'єктивно кажучи, чистий акт солідарності і благородства. Чи зможуть дорогі росіяни відплатити їм тією самою монетою? Сумніваюся. Принаймні ставлення, наприклад, москвичів до гастарбайтерів із цих країн не дає підстав на це сподіватися...
Джерело: Альфред Кох / Facebook
