На що саме Зеленський провокує Лукашенка? 

Починаючи із 2026 року Україна веде діалог із білоруською владою з позиції сили. Це розуміє і Лукашенко, який на всі випади Зеленського та інших українських посадовців не відповідає жодним словом.

Упродовж декількох місяців Україна своєю риторикою тисне на Лукашенка. Починаючи з лютого, коли Зеленський ввів персональні санкції проти Лукашенка, позиція України стає лише жорсткішою. Заяви про втягування Білорусі у війну проти України та підготовку нового вторгнення через білоруські кордони лунають від українських посадовців ледь не щодня. А через декілька днів після того, як Лукашенко запропонував самому приїхати в Україну, щоб вирішити всі питання, до Києва прибуває Світлана Тихановська, яку зустрічають на найвищому державному рівні.

Очевидно, що ніякого вторгнення з Білорусі прямо зараз не готується. Для цього потрібна концентрація сил, якої зараз немає ні в Лукашенка, ні в Путіна. Навіть невдалий наступ 2022 року сьогодні вже не вийде повторити тими самими силами, адже дрони та бойовий досвід ЗСУ багато що змінили. Тому ні західні розвідки, ні аналітичні центри, які стежать за ситуацією в самій Білорусі, не спостерігають жодних ознак підготовки Білорусі до якоїсь ескалації.

При тому, що у випадку розширення географії застосування українських БПЛА на територію Білорусі Лукашенку просто не буде чим відповісти. Якщо сьогодні Росія має два НПЗ у Білорусі, які Україна не спалює, а отже, росіяни можуть на них розраховувати в періоди дефіциту пального, то після вторгнення з Білорусі долю цих заводів передбачити не складно. Росія не здатна захистити свої НПЗ, а отже, чи може хтось розраховувати, що білоруські вони захищатимуть краще?

Але, не дивлячись на це, риторика Зеленського не змінюється. Виглядає так, наче наша влада намагається спровокувати Лукашенка, щоб той лише дав привід. Лукашенко це розуміє і при цьому усвідомлює поточний баланс сил між Збройними силами України та Білорусі. Тому він мовчить і на випади Зеленського не відповідає, хоча ми всі знаємо, що зазвичай він поговорити любить.

Виникає питання, на що саме Зеленський провокує Лукашенка? У підготовку вторгнення України в Білорусь ніхто не повірить. Але, з іншого боку, у вторгнення до Курської області теж ніхто не вірив. Сьогодні ставлення Зеленського до Лукашенка нагадує ставлення Трампа до Мадуро напередодні американської військової операції. Можливо, у цьому і є мета – за рахунок стратегічної невизначеності щодо українських планів тримати Лукашенка в напрузі, щоб той не робив зайвих рухів і знову почав згадувати "откуда на Беларусь готовилось нападение".

Упродовж десятиліть Росія продавала пострадянським тираніям свій головний товар – ілюзію "гарантій безпеки". Зараз ми стаємо свідками фундаментального зламу: Москва не здатна захистити навіть власні НПЗ, і навіть наявність ядерної зброї не допомогла уникнути ударів українських дронів. Лукашенко чудово розуміє цю нову реальність, тому панічно боїться погіршення відносин із Києвом. Але ми не маємо права забути, звідки саме прийшли російські танки в Бучу, Гостомель та Бородянку, – свій вибір мінський диктатор уже зробив. Тепер його паралізуючий страх – це і є справжня ознака нової ролі України, яка наочно знищила міф про всемогутні кремлівські гарантії безпеки.