-1 Київ
"По внутрішніх швах трусів працювали" – цей геніальний пранк увійде в підручники історії. Жертва злочину, яка дивом вижила, розпитує вбивцю, який нічого не підозрює, про те, чому ж убивства не вдалося довести до кінця – російське політичне життя цікавіше за будь-який "Картковий будинок". Люди полюбляють кримінальні фільми, а тут злочинець керує найбільшою у світі державою – оце так саспенс!
Але повернімося до підручників історії. Що читатимуть наші нащадки про 2020-й? Те, що в усьому світі з різним успіхом уряди рятували своїх громадян від епідемії коронавірусу, а в Росії президент Путін рятував свою дупу: не вилазячи з бункера, переписав конституцію, обнулив строки президентства, ухвалив чергову порцію репресивних законів і віддав наказ отруїти свого головного політичного опонента через нанесення отрути йому на труси. Наші діти, ну окей, онуки будуть запитувати, почувши прізвище Путін: "А це той злісний дідуган, який труси отруїв?" Отруєні труси Навального ще стануть символом пізнього путінізму, що є сумішшю державного бандитизму і брежнєвського маразму.
Жарти жартами, а нинішній президент Росії – схоже, повний відморозок. Захопив цілу країну в заручники і розмахує заточкою у нас перед горлом, а когось уже й полоснув. Чорт його знає, чи є межа, перед якою він зупиниться? Можливо, уже ні.
Надія тільки на те, що в підпорядкуванні у нього ось такі, як Кудрявцев. Люди без обличчя, у яких є тільки дві потрібні режиму риси – покірність і старанність. Але виконують вони погано, оскільки будь-яка нестандартна ситуація вимагає вміння критично мислити та оцінювати ситуацію, а ця здатність у них геть відбита.
Зверніть увагу: попри те, що Кудрявцев багато років вів за Навальним зовнішнє спостереження, він так і не зміг за 45 хвилин розмови ідентифікувати людину, щодо якої так довго працював. Йому просто не спало на думку брати під сумнів слова начальства, за яке видав себе Навальний.
Інша характерна деталь: коли Навальний попросив свого вбивцю охарактеризувати "об'єкт спостереження", тобто себе, Кудрявцев одразу видає професійну характеристику: обережний, усе перевіряє тощо. Так у нього в голові й улаштовано: ось наказ, ось об'єкт, працюємо. Жодними думками і почуттями роботи щодо об'єкта не наповнюють. Об'єкт обережний – це все, що він може сказати про Навального-людину. Те, що взагалі-то об'єкт – не злочинець, у нього є дружина, діти, ніяк на роботу кудрявцевих не впливає. Замість Навального може бути дитина, жінка, ви – характеристики будуть такими самими плоскими і професійними. Подивіться в його безбарвні очі – ця людина виконає будь-який наказ. Без ентузіазму, але і без зайвих запитань. З огляду на записи, які спливали після кожної "блискучої" спецоперації, виконавці не можуть похвалитися інтелектом.
Сумно, що саме така порода людей – опора цього режиму. Прогрес і загальнолюдські цінності створюють допитливі й волелюбні уми з розвиненим критичним мисленням, а не люди з порожніми очима. У підсумку замість шпигунського трилера в дусі Ле Карре виходить вічний Салтиков-Щедрін із підлим начальством, виконавчими дурнями і покірними недоумками.
Окремо хочеться наголосити, що вся ця історія з отруєними трусами – це битва ХХ століття, яке подихає і є уособленням путінської держави, із сучасністю. Інформаційне суспільство з його горизонтальними і транскордонними зв'язками незрозуміле старому гебісту, який вважає, що інтернет винайшли у ЦРУ, "там вони сидять і стежать за нами" (цитата). А оскільки авторитарна держава – це проєкція світогляду автократа, то вся державна машина у нас так і працює: як старий іржавий танк, який виїхав битися за батьківщину, за Сталіна і виявив раптом, що навколо нікого на полі бою немає – ні бронетехніки, ні піхоти, тільки безпілотні дрони дзижчать у небі.
Думаю, не треба пояснювати, на чиєму боці буде перемога. Авторитаризм любить тишу і темряву – Путін і його держава так і живуть у цьому вигаданому світі, де немає нічого, крім кількох кнопок лампового телевізора, по якому великий вождь наспівує бандерлогам добре знайомі колискові: спіть, любі мої, усе у нас стабільно і передбачувано, поки я охороняю ваш сон. Ось вам 5 тис. на дитинку – купіть їй цукерок. Ця лампова свідомість Путіна, у якій немає місця інтернету, рятує нас від чергового ГУЛАГу у фіналі (який може бути і повністю цифровим, як у Сіньцзяні), але гарантовано веде в черговий зарослий бур'яном глухий кут, із якого потім доведеться довго і болісно вибиратися.
Джерело: Андрій Лошак / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
