-4 Київ
Історія на мосту Метро й реакція суспільства на неї змусили мене сильно замислитися. Суспільство, яке хихикає, будує теорії конспірології, вигадує політичні підґрунтя й несерйозно ставиться до таких речей, – ще не розуміє, що це лише перші відгомони реальної війни.
Цих відгомонів буде багато. І чи буде цим "веселим членам суспільства" так само смішно, якщо, не дай боже, вони самі потраплять в епіцентр подій, коли ситуацію неможливо контролювати? Адже такі речі трапляються досить часто навіть у таких захищених містах, як Париж, Мюнхен або Нью-Йорк. Те, що ми ще не стикалися особисто з такими виявами, не означає, що ми застраховані від цього і з нами таке не може трапитися.
Слава богу, що поліція спрацювала добре і все обійшлося. А якби не спрацювала? Пиляли б мемасики і змагалися б у дотепності?
Колись у 2005 році моя дружина Оксана Зінов'єва зіткнулася з реакцією дитини, яка її здивувала. Ми йшли вулицею в Києві і раптом десь недалеко почали запускати салюти. Й одразу, як за командою, моя дочка лягла на землю поряд із деревом. Оксана дуже здивувалася й запитала, що за дивна реакція в дитини. Довелося пояснювати, що дитину (а Аня завжди жила у Грузії), яка живе в умовах, коли на вулицях можуть стріляти, і весь час чекаєш небезпеки, навчили саме так реагувати. Вони не думають про салюти – вони думають про небезпеку.
Тому мені в таких ситуаціях зовсім не смішно, я не вірю в конспірологію, а бачу реальні проблеми, які наростатимуть.
Джерело: Bacho Abesalom Korchilava / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
