0 Київ
Після впровадження ProZorro та наведення ладу з адмініструванням та відшкодуванням ПДВ основними зонами корупції залишаються держпідприємства та митниця.
Про величезні втрати держбюджету від корупції на митниці останнім часом активно говорили прем'єр-міністр Володимир Гройсман, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, генеральний прокурор Юрій Луценко. А от щодо прискорення приватизації держпідприємств урядовці не дуже красномовні. Хоча з точки зору прибирання можливостей для корупції та залучення коштів до держбюджету приватизація держпідприємств може бути навіть потрібнішою. Зрозуміло, якщо це робитимуть максимально прозоро, створюючи зацікавленість у купівлі українських підприємств із боку потужних міжнародних компаній, які можуть принести туди не тільки інвестиції, але й управлінську культуру та технології.
Зрозуміло, що такий інтерес має стосуватися насамперед об'єктів великої приватизації. Мабуть, першим підприємством, за ефективністю приватизації якого особливо спостерігатимуть не тільки українське суспільство, але й західні партнери України, є "Центренерго".
Водночас, враховуючи, що йдеться про енергетику, то тут, на мій погляд, має бути розуміння, що ми робимо з реформуванням цього сектору економіки й чого хочемо досягти.
Слід нагадати, що виробництво електроенергії в об'єднаній енергетичній системі України (ОЕС) забезпечують АЕС, ТЕС, ТЕЦ та когенераційні установки, ГЕС, ГАЕС, блок-станції та об'єкти відновлювальної енергетики. За підсумками 2017 року частка АЕС у структурі виробництва електроенергії становила 55,06% (у 2016 році – 52,29%), ТЕС, ТЕЦ і КУ – 35,93% (39,72%), ГЕС і ГАЕС – 6,8% (6,01%), блок-станцій – 0,99% (0,98%), альтернативних джерел – 1,22% (1,01%).
Виробництво електроенергії базового навантаження у нас переважно забезпечують АЕС. Поточні витрати на виробництво електроенергії на них значно менші, ніж на ТЕС та ТЕЦ. Але особливість у тому, що на АЕС не можна збільшити чи зменшити виробництво електроенергії у будь-який момент. А планова зупинка й особливо запуск – це доволі складний і, що важливо, дорогий технологічний процес. Тому вони підтримують стабільний обсяг виробництва електроенергії протягом усієї доби.
Водночас зранку та увечері споживання електроенергії суттєво зростає. Для покриття цього зростаючого споживання використовують насамперед ТЕС та ТЕЦ. Саме вони забезпечують регулювання обсягу пропозиції електроенергії. Незважаючи на те, що виробництво електроенергії на ТЕС та ТЕЦ значно дорожче, але без них забезпечити стабільність ОЕС дуже важко, якщо взагалі можливо.
Враховуючи обмежені можливості ГЕС та ГАЕС, виробництво електроенергії на них здійснюється лише під час піків споживання електроенергії, тому вони не можуть замінити ТЕС та ТЕЦ.
Отже, функціювання ТЕС та ТЕЦ є окремим, надзвичайно важливим сегментом енергоринку.
Враховуючи такі особливості функціювання ОЕС, значення стабільної діяльності регулювальних потужностей ТЕС та ТЕЦ важко переоцінити.
Якщо зупиниться виробництво електроенергії на значній частині ТЕС, то це може призвести до повного розвалу енергетичної системи. Очевидно, що це створює потенційні можливості для шантажу уряду та взагалі всієї держави з непередбачуваними наслідками. Якщо хтось забув, то саме із цим зіштовхувалася країна взимку у 2014–2015 роках.
А просто цими днями ми можемо спостерігати, як ще один олігарх, який контролює монопольного виробника рідкого хлору, може практично поставити на коліна всю країну, зупинивши його виробництво.
Це важливо розуміти, беручи до уваги, що дві потужні енергетичні компанії – ДТЕК Ріната Ахметова та державна "Центренерго" – забезпечують левову частину регулювальних потужностей. Вони займають монопольне становище у цьому сегменті ОЕС.
Якщо ми хочемо впровадити справді прозорий, конкурентний енергоринок, нам необхідно проводити приватизацію "Центренерго" не як єдиного об'єкта, а шляхом продажу окремо трьох ТЕС (Трипільської, Зміївської, Вуглегірської), які входять до його складу.
Зараз реалізувати певну демонополізацію регулювальних потужностей (у частині "Центренерго") значно легше. Крім того, необхідно на державному рівні ухвалювати рішення про примусовий розділ ДТЕК, який, за різними оцінками, контролює від 60% до 70% регулювальних потужностей. Якщо цього не зробити, сподівання на появу конкуренції на енергоринку будуть марними.
Але повертаючись до питання приватизації "Центренерго", як би цю компанію не продавали – цілком чи окремо кожну ТЕС – потрібно розуміти, що інвестор повинен бути впевнений, що електроенергетику на хвилі популізму знову не заганятимуть у жорстке ручне управління, коли Міненерго чи НКРЕКП визначатимуть закупівельні ціни на вугілля, уручну регулюватимуть тарифи. У такій ситуації чиновники матимуть можливість викручувати генерації руки. Уже не кажучи про корупційні ризики. Зрозуміло, що жодного реального міжнародного інвестора такий варіант влаштувати не може. Вони вимагатимуть гарантій прогнозованих дій держави.
І тут ми знову повертаємось до питання облаяного усіма "Роттердам плюс".
Уряд витрачає на дотації державних шахт 4,5 млрд грн на рік. Окрім того, державні шахти щороку продають 3,4 млн тонн вугілля по 2535 грн, отримуючи за нього від ТЕС 8,6 млрд грн. Тобто загальні витрати становлять 13,1 млрд грн. Це приблизно $148 за тонну.
Віднесення на собівартість виробниками електроенергії витрат на закупівлю вугілля за ціною "Роттердам плюс" (зараз десь $100–110) де-факто обходиться значно дешевше від реальної ціни вугілля з державних шахт.
Однак навіть $148, які отримують державні шахти за тонну вугілля, їх не рятують. Є шахти, де собівартість видобутку становить від $190 до 230. Їх доцільніше ліквідувати, якщо для них не знайдеться приватного інвестора.
Сьогодні "Центренерго" закуповує 25% американського вугілля і 40% вугілля від держшахт. Якщо уряд припинить дотації держшахтам, а дотації – це очевидне зло для економіки, нічого, окрім корупції та стимулювання неефективності, вони не породжують, і ті почнуть піднімати ціни до собівартості, яка набагато вища від рівня "Роттердам плюс", у "Центренерго" не залишиться іншого виходу, як закуповувати більшу частину вугілля за кордоном. І закуповувати його за цінами навіть вищими, ніж за формулою "Роттердам плюс".
Отже, будь-який реальний міжнародний інвестор буде вимагати гарантування того, що до повноцінного запуску енергоринку буде збереження цін на електроенергію з урахуванням ціноутворення на вугілля на базі формули "Роттердам плюс". Тобто гарантії, що можна буде купити вугілля за межами України за ціною, яка дасть змогу виробляти електроенергію не на збитковій основі. До речі, цікавий момент. Показово, що жодна міжнародна інституція, жоден міжнародний експерт, пов'язаний з енергетикою, не висловлювали критики формули "Роттердам плюс". На міжнародному рівні об'єктивність правила імпортного паритету для газу, нафти, вугілля викликає повне розуміння.
Очевидно, що імпортний паритет необхідний на перехідний період, поки повноцінно не запрацює конкурентний ринок, який сам спонукатиме до максимального здешевлення витрат на закупівлю вугілля. Зрозуміло, якщо до того буде проведено демонополізацію регулювальних потужностей.
Але економічна логіка підказує, що і після введення ринку закупівельні ціни на вугілля коливатимуться у межах "Роттердам плюс". Немає в Україні дешевого вугілля і не буде. Навіть на приватних шахтах із потужними запасами і новим обладнанням собівартість видобування вугілля в межах 1800–2000 грн. І далі буде лише зростати, адже для збільшення видобування потрібні інвестиції в обладнання, а це кредити, які в Україні і далі коштують дуже дорого. Це зарплата шахтарів, яку потрібно буде підвищувати.
Зрозуміло, що ДТЕК зацікавлений у ціноутворенні на вугілля на базі "Роттердам плюс". Формула забезпечує їм дуже непогану рентабельність. Але для того, щоб залучити міжнародних інвесторів у теплову генерацію та створити конкурентний ринок, нам потрібно ціноутворення на вугілля на базі імпортного паритету. Тому дивує, що йде боротьба з формулою, яка є єдиним шляхом забрати корупційні схеми, дисбаланси, надприбутки і працювати за міжнародними стандартами. В іншому випадку інвестором "Центренерго" зможе бути лише хтось із місцевих “рішал”, який знає, як можна в ручному режимі домовлятися і щодо цін на вугілля з державних шахт, і щодо тарифів на електроенергію для своїх ТЕС.
Джерело: Борис Кушнірук / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
