+1 Київ
26 квітня 1986 року сталася трагедія на Чорнобильській АЕС, і цей день назавжди залишиться трагедією в історії України. Тоді ми побачили події, які показали приклад людської честі, сміливості, доброти. День, коли радянська влада знову показала своє справжнє обличчя і зневагу до свого народу. Трагедія, яка показала героїчність одних і мерзотність других.
Ми, кияни, пам'ятаємо, як це було. Ми гарно пам'ятаємо, як у ніч із Києва йшли колони автобусів із ліквідаторами, хоча їх ще тоді так не називали. Пам'ятаємо присмак заліза в роті. Як з'являлися перші чутки. Пам'ятаємо, як у Києві людей примусово повели на першотравневі свята, попри радіацію. Пам'ятаємо і те, як неможливо було виїхати з Києва після того, як влада визнала, що на ЧАЕС сталася аварія. Пам'ятаємо, як можновладці вивозили з міста своїх дітей і близьких. Ми нічого не забули.
Але ми пам'ятаємо і те, як киян приймала вся країна – Планерськ і Коблево, Одеса і Феодосія, Харків і Мелітополь, Львів і Трускавець. Ми пам'ятаємо, як люди тоді допомагали один одному. Вони приймали родичів і близьких, знайомих і незнайомих людей. Ділилися одежею і їжею. Мене тоді вивезли в Полтаву. І я завжди з вдячністю буду пам'ятати цей момент.
Ми пам'ятаємо героїв – ліквідаторів аварії, які поклали життя та здоров'я задля порятунок інших. Сини України завжди були готові до самопожертви. На жаль, держава не завжди пам'ятає про свої зобов'язання. Ми дякуємо вам і пам'ятаємо ваш подвиг. Вічна пошана всім вам!
Джерело: Борислав Береза / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
