+5 Київ
Пару слів про проект закону №5313 "Про внесення змін у деякі закони України щодо мови аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації". По-простому – про обов'язкові квоти для української мови на телебаченні.
Закон пройшов успішно – 269 "за" в редакції комітету. Підтримали: БПП, "Народний фронт", "Самопоміч", більшість позафракційних, "Родіна", Радикальна партія. Абсолютна меншість від обох груп і повністю "проти" від Оппі-блоппі.
При тому було ряд критичних виступів і поправок. Вони двох типів. Інтер-Оппі подали чимало правок, нівелюючих чи й перекреслюючих закон, і постійно закликали його не підтримувати. Тут і коментувати нічого. Погань антиукраїнська, от і все. Навіть у колишній Партії регіонів не було такої єдності українофобів.
"Самопоміч" ставила умови зробити законопроект значно жорсткішим. Частина вимог були доречними, але не підтримані, бо закон став плодом компромісів, без яких його могли і не прийняти. Вимога про дублювання всіх старих радянських фільмів таки надмірна (тим більше, що закон передбачає українські субтитри до них).
Щодо самого змісту, то закон дійсно дуже, аж надмірно, ліберальний, але, може, для початку так і треба робити. Не думаю, що він у такому вигляді збережеться на довгі роки. Надіюся, що наступна Рада для загальнонаціональних каналів доведе квоту до 100%. Але ж це зовсім не означає, що таким самим буде процент виключно української мови.
У нинішній редакції україномовна квота – поняття дуже широке. У ті 70% на загальнонаціональних та 50% на регіональних входять і програми власного виробництва (на перехідний період) іншими мовами, немає вимог до мови гостей в інформаційних програмах – вимагається лише мова ведучих. Таких нюансів доволі багато. Тому деякі регіональні канали, користуючись лазівками в законі, будуть мовити переважно російською, але все ж не повністю, як раніше. Для загальнонаціональних каналів прогрес відчутніший.
Тому цей закон дуже важливий, але не остаточний. Він ще має і буде вдосконалюватися в майбутньому. Зараз ним фактично відновлюється статус-кво, який існував до прийняття русифікаторского "закону Ківалова–Колєсніченка". А те, як навіть проти цієї компромісної версії дружно бореться вся агентура русскага міра, – це найкращий доказ його актуальності.
Джерело: Тарас Чорновіл / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
