-1 Київ
41% росіян за появи в них раптової можливості виїхати в іншу країну вважали за краще б залишитися вдома (ще 10 років тому так відповіло лише 28%).
Це результат опитування. І я схильний цьому результату довіряти. Скажу більше: якщо опитати всіх росіян загалом, виїхати захотіло б 20% максимум. Навіть якби за кордоном їм надали щедру допомогу з безробіття і трикімнатну квартиру з краєвидом на море. У двох третин росіян закордонного паспорта ніколи не було, і не сказати щоб це їх напружувало.
Можна, звичайно, сказати, що такий стан справ пов'язаний із патріотизмом, з особливо гарячою любов'ю до рідного краю. Але підозрюю, що любов у Росії – зокрема і любов до Батьківщини – давно стала однією з форм інерції: страшно міняти сім'ю, професію, країну, лідера – намінялися, досить. Як писав [американський романіст Джозеф] Геллер: "Не люблю змін, тому що ніколи не бачив змін на краще". А один школяр писав ще краще: "Ведмідь впадає в зимову спрячку".
Росіяни справді виробили ресурс – не революційний, як думає багато хто, а взагалі динамічний. Думаю – хоча об'єктивної соціології немає, – три чверті росіян не хотіли б змінити роботу (до професії вона давно не має стосунку), переїхати в інше місто, обрати іншого чоловіка чи дружину і навіть різко омолодитися. До речі, така можливість теж не за горами – XXI століття буде часом великої біологічною революції.
І це небажання змін пояснюється не втомою – можна було і відпочити за путінський час, – а твердим і цілком обґрунтованим переконанням у тому, що жодні зміни нічого не змінять. Можна змінити владу, але не стиль її керування; країну проживання, але не характер; рід занять, але не зарплату – бо зарплата в Росії залежить не від вашої старанності, а від вашої особистої здатності притягувати гроші. Та й у світі це, мабуть, так. Ми все глибше, усе відчайдушніше переконуємося, що в Росії у принципі не можна нічого змінити – тільки обвалити конструкцію, після чого, за словами БГ, "усе вишикується знову за годину". Рівно в тому самому вигляді, з поправкою на деяку розумову деградацію і зубожіння.
Звичайно, не буває зачарованих місць величиною в шосту частину світу. Змінюються ж колишні республіки, які відкололися від Росії, Фінляндія, Польща... І Росію можна змінити, хто б сперечався. Проблема в тому, що це буде вже не Росія. Тобто вже не та країна, на тлі якої будь-який алкаш чи злодій почувається білим та на додачу має об'єктивні причини бути ось таким. Там доведеться свідомо обирати, відповідати за себе й узагалі ворушитися. Судячи з того, що я пишу все це в Москві, така перспектива не влаштовує передусім мене самого.
Джерело: "Собеседник"
Опубліковано з особистого дозволу автора
