-2 Київ
Уночі ствольною артилерією противника із забудови обстріляли наші позиції. Пряме влучання у бліндаж. Двоє загиблих, 10 поранених і важко контужених. Так, я знаю, що ООС подало про сімох (прес-центр операції Об'єднаних сил повідомив, що поранення дістало восьмеро українських військовослужбовців. – "ГОРДОН"). Але ще трьох із контузіями відвезли в госпіталь.
Цю арту змалювали і на підході, і на позиціях, де вони розгорталися. Дозволу на вогонь не дали. Тричі спостерігали переміщення цих знарядь у зоні ураження. Знали, що вони рано чи пізно нам відпрацюють. Тричі цю батарею могли рознести на шматки. Вони явно порушували Мінські за зоною відведення.
Але із самого верху – заборона на відкриття вогню. Категорична заборона на рівні Києва. Із погрозами всіх кар небесних. Багато хто не знає, що від ствольної артилерії великого калібру в більшості випадків захисту немає. 152 мм розносить бліндажі в три і більше накати, як будиночок із сірників. На "Зеніті", під Донецьком, підземна станція радіолокації, уся в бетоні. Витримала кілька прямих влучань, але тріснула стіна в бункері. Ще кілька влучань – і наслідки можуть бути найсумнішими.
Коли працює ствольна артилерія противника, люди просто сидять у бліндажах і моляться, щоб не було прямого влучання. Пряме влучання – це гарантовані загиблі, поранені й важко контужені. Моляться і чекають, коли у відповідь почне працювати на придушення наша артилерія. Іншого не буває. Ще можна почати працювати по артилерії противника, коли вона переміщується на позиції. Але з Києва заборонили це робити.
От і все. Ось так це працює. Війна – це коли люди стріляють і вбивають. Якщо ми не стріляємо, убивають нас. Але нинішній владі плювати. Там ніхто не служив, не воював, не ховав близьких. Для них війна – це щось віртуальне. Для нас – ні. Крім артилерії, активізувалися снайпери противника. Мабуть, їм уже розповіли, знають, що їм тепер можна все. Відстріл укропів, як у тирі. На спостережні пункти потрібні камери відеоспостереження. Поки це єдина профілактика. Поки армія воює – ми з нею.
Джерело: Роман Донік / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
