Писати про війну без особистої участі – це як воювати стрілками на карті. Реально "влазити" в роботу не хайпово, рутинно і забирає купу часу та сил

Скажу непопулярну, але дуже просту й очевидну для мене річ. Писати в соцмережах та розповідати в інтерв'ю, як треба готувати людей, організувати логістику, організувати управління та взаємодію військами, як створювати технологічні підрозділи та як ними керувати на полі бою, без особистого залучення – це те саме, що воювати стрілками на карті. Вибачте. Просто стрілки менші і їх побільше.

Я впевнений, що якби всі журналісти, депутати, усі блогери й активісти, які у ЗМІ переймаються цією темою, просто "влізли" в роботу кожного навчального центру, навчального підрозділу, взяли на контроль оцінювання на виході, контроль виконання вправ і програм, п…здили б медійно ледацюг і пристосуванців, захищали б від бюрократів і "директорів" тих, хто хоче працювати сумлінно, заставляли старших начальників, відділи та управління не шукати відмазки "так не можна", а шляхи – "як зробити", отримували б фідбек із військ і допомагали б удосконалювати систему з урахуванням змін кожні пару місяців, давали б зворотний зв'язок на самий верх, у те ж головне управління доктрин і підготовки, то я вас запевняю – усе могло б бути по-іншому в бойовій підготовці. Якби...

Але це не хайпово, рутинно і забирає купу часу та сил. Просто згадуйте про це, коли читаєте нескінченні пости і статті, як треба воювати, організовувати та навчати від одних і тих же людей протягом років.

Джерело: Роман Донік / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора