-2 Київ
Чи є масштабніше вторгнення Росії в Україну неминучим? Все частіше особи, які ухвалюють рішення у Вашингтоні, доходять висновку, що потенційна загроза є реальною і може виникнути протягом наступних 60 днів. Чи станеться це і чого хоче досягти Росія?
Зараз відбувається кілька речей, які за збігом обставин сприяють одній і тій самій меті: змушують Україну та її західних союзників приділяти більше уваги власним внутрішньополітичним розбіжностям і у такий спосіб змушують їх приділяти менше уваги українсько-російському кордону.
Криза на кордоні Білорусі та ЄС із біженцями. Росія зазнала невдачі у своїх нещодавніх спробах перетворити боротьбу між Польщею та ЄС, пов'язану з верховенством законодавства ЄС порівняно з національним законодавством, на масштабнішу екзистенційну кризу для ЄС. Криза з біженцями, яка трапилася слідом за цим провалом, – це щось більше, ніж спроба Білорусі помститися за санкції ЄС чи прагнення Росії поставити Захід у незручне становище; найімовірніше, це зробили для посилення напруженості між країнами НАТО. Це у поєднанні з тим фактом, що східні союзники НАТО відволікаються на внутрішні проблеми біженців, дає Росії змогу спокійно планувати свої подальші кроки.
Зростання протестів у Європі проти COVID-вакцинації. Зростання протестів у Європі проти COVID-вакцини та громадських запобіжних заходів проти COVID – це те, у продовженні чого Росія явно зацікавлена. Що більше суспільство роз'єднане, то легше Росії діяти в Україні, не привертаючи небажаної уваги.
Нинішній політичний клімат в Україні та Росії. Схоже, є ознаки скоординованих зусиль щодо делігітимації українського уряду. Історія вагнерівців, посилене повторення російською пресою того, що Україна становить загрозу, і Путін, який посилається на те, що українці та росіяни є “одним народом”, – це попереджувальні ознаки того, що Путін може мати на увазі. Подивіться на нещодавню історію Путіна зі своїми сусідами: Путін зберіг Лукашенка при владі у Білорусі. Щодо України Путін публічно заявив, що готовий почекати, доки мине доба Порошенка. Але тепер, схоже, Путін не зацікавлений у тому, щоб чекати ще три роки до нових виборів в Україні: Путін хоче закінчити свої справи на Донбасі та узаконити свою анексію Криму. Путін вважає, що він має делегітимізувати Зеленського (і Україну) на внутрішній та міжнародній арені зараз, щоб він мав свободу дій для примусової зміни урядів в Україні.
"Північний потік – 2" завершили більш ніж на 98%. Попри рішення адміністрації демократа, президента Джо Байдена скасувати санкції проти тих, хто бере участь у проєкті, стало зрозумілим, що багато республіканців у Вашингтоні (округ Колумбія) хочуть посилення санкцій проти Росії і використовують це питання як приклад міжнародної слабкості Джо Байдена – спираючись на погану репутацію Байдена після виходу з Афганістану. Потенційні санкції завдадуть значної шкоди відносинам Америки з її союзниками із ЄС, населення якого хоче дешевого опалення взимку – і яким байдуже, якими будуть геополітичні наслідки цього в Україні. Європейці розпещені тим, що росіяни дуже прихильно ставляться до них, коли йдеться про енергопостачання, і це має пояснення: Європа, незважаючи на всі спроби Росії, залишається найбільшим енергетичним ринком для Росії; тому європейці бояться навіть думки про те, що щось може поставити під загрозу їхнє щасливе життя. Тому санкції США щодо "Північного потоку – 2" на цьому пізньому етапі можуть зіграти у довгострокових інтересах Росії, призвести до розколу союзників по НАТО.
У громадськості Європи є лише одна турбота: робіть все, що потрібно, просто зробіть росіян щасливими та тримайте подалі від наших кордонів. Із боку європейців наївно й надалі вірити, що їхні кордони на сході є кордонами між Німеччиною та Польщею, що ігнорує один простий факт – наявна реальність протягом 30 років у тому, що фізичні кордони є визначальним чинником щодо політичних ігор політичного впливу та економічного панування.
Росія розмістила понад 92 тис. військовослужбовців лише на українському кордоні. Це суттєве збільшення могло бути випадковим, але це дивний час для мобілізації групи російських регулярних військ із новим обладнанням.
Американська преса найвищого рівня, що має вагомі контакти з Білим домом та розвідкою США, висловлює серйозну занепокоєність, зокрема останні кілька днів:
- The New York Times повідомила, що Росія ще не вирішила, що має намір робити з військами, які зосередила поблизу України, сказали американські чиновники, але нарощування військ сприймають серйозно, і Сполучені Штати не вважають, що це блеф;
- сенатор-демократ, голова комітету із закордонних справ сенатор Боб Мендес наполягає на введенні санкцій щодо "Північного потоку – 2" та автоматичних санкцій щодо всіх, хто причетний до вторгнення в Україну;
- за даними Associated Press, це нарощування може бути прелюдією до чергового російського вторгнення. Виступаючи цього місяця перед міністром закордонних справ України, Блінкен сказав, що "програма гри" Путіна полягає у тому, що Росія нарощує сили біля кордону, а потім здійснює вторгнення, "неправдиво заявляючи, що її спровокували". Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив у п'ятницю, що Альянс фіксує "незвичну концентрацію" російських сил уздовж кордону України, попередивши, що такий самий тип сил Москва використовувала у минулому для втручання у справи сусідніх країн;
- американська газета Military Times повідомила у суботу, що бригадний генерал України Кирило Буданов в ексклюзивному інтерв'ю сказав: "До такого нападу, імовірно, входитимуть авіаудари, артилерійські та бронетанкові атаки з подальшими десантами на сході, десантами в Одесі та Маріуполі та менш масштабним вторгненням через Білорусь".
Наразі США та Європі вигідно, щоб Україна, не входячи до НАТО, воювала з РФ, а їм не потрібно було б брати у цьому участь
Внутрішня інформація, яку я дістаю від контактів у Вашингтоні, має на меті роз'яснення того, що Путін бажає отримати в цій останній драмі, але там не вірять, що це брязкання зброєю. Як приклад того, чому американці стурбовані: коли директор ЦРУ Вільям Бернс вирушив до Москви за вказівкою Байдена, щоб переконати Росію не нападати на Україну, схоже, головний офіцер американської розвідки, який раніше був послом США в Москві і є експертом у країні, покинув Росію з порожніми руками – новинні повідомлення про потенційне вторгнення почали домінувати у заголовках американських та українських газет лише після того, як він, мабуть, не зміг дістати гарантій Росії не мобілізувати свої війська на захід.
Мої внутрішні контакти у Польщі, Литві, Естонії та Румунії (країнах НАТО, які історично приділяли найбільшу увагу діям Москви) повідомили, що було висвітлення нарощування російських збройних сил на українському кордоні, але це значною мірою приглушували інші новини, зокрема щодо білоруського кордону. Дивно, але, незважаючи на заяви українського уряду про те, що Придністров'я буде втягнуте до майбутнього російського вторгнення, молдовські офіційні особи, з якими я розмовляв, сказали, що прикордонного питання України майже не згадують чи активно не обговорюють у Кишиневі.
Хоча Сполучені Штати не впевнені у тому, що станеться далі, є одна річ, яку мої джерела у Вашингтоні повторювали знову і знову протягом багатьох років: Україна має ставитись до своїх двосторонніх відносин зі Сполученими Штатами як до партнерства, а не як до вулиці з одностороннім рухом. Лідери у Вашингтоні та Брюсселі повторюють одну й ту саму мантру: “Ми маємо бути краще поінформованими про ситуацію в Україні. Це не означає бігти до Вашингтона або Брюсселя, щоб сказати нам, чого ви хочете від нас безплатно, коли це зручно для вас. Радше, що ви робите зараз, щоб убезпечити нас у Європі та США?”
Зрозуміло, чому більшість українців хоче вступити до НАТО. Але це не відповідає на головне запитання Брюсселя: що виграє НАТО, запросивши Україну до своїх лав? Україна каже: "Ми воюємо з росіянами". Ця відповідь є несерйозною: Україна через свою близькість змушена боротися з росіянами незалежно від того, є вона членом НАТО чи ні. Наразі США та Європі вигідно, щоб Україна, яка не входить до НАТО, воювала, щоб їм не потрібно було брати безпосередню участь. Україна має активно працювати над тим, щоб змінити уявлення про те, щоб США та ЄС розглядали розширення із входженням України до Альянсу як найкраще служіння інтересам безпеки НАТО.
Якби Україна отримала серйозні інвестиції з Європи та США, особиста зацікавленість цих країн у захисті України різко зросла б
Загроза національній безпеці України та її майбутнім перспективам вступу до Європи і НАТО, що зберігається, полягає в тому, що Україна, як і раніше, є синонімом “корупції” в очах багатьох іноземних лідерів. Засобом послаблення задушливої хватки корупції у майбутньому України є забезпечення прозорої, легітимної та законної приватизації сфер промисловості, які залучають іноземні інвестиції в Україну, що потім дало б західним країнам ще одну причину виявити інтерес до захисту бізнесу своїх країн, розміщеного в Україні. Україна сама собою має отримувати допомогу від Заходу. Однак якби були серйозні інвестиції від європейських та американських фірм, особиста зацікавленість цих іноземних країн у боротьбі України різко зросла б. Важливо, щоб Україна виділялася як можливість для жителів Заходу, а не як “зруйнована колишня радянська республіка” – концепція (послання), яку Москва хоче розповісти про Україну у Брюсселі. Війну з корупцією необхідно вести енергійно та перемогти, оскільки корупція становить для України не меншу небезпеку, ніж війна, яку веде Росія.
Ми маємо аналізувати події на східному кордоні України, не намагаючись знайти логічне пояснення цих дій. Коли ми намагаємося зрозуміти Путіна у межах класичної теорії міжнародних відносин чи політичної науки, це позбавляє нас змоги використати нетрадиційний підхід, який міг би допомогти зрозуміти чи принаймні спробувати побачити це під іншим кутом, що може мотивувати суб'єкта, чиї цілі відрізняються від власних. Тому я не відкидав би, що нещодавні події є спробою Росії або, якщо бути конкретнішим, президента Путіна, вийти з глухого кута, в якому він зараз перебуває з Україною. Росія протягом багатьох років закликає всі сторони приєднатися до нормандського формату та змусити Україну дотримуватись Мінських угод – те, що всі залучені сторони інтерпретують по-різному. Російський президент міг відчувати, що “перемога” у цьому забезпечить тріумфальний прояв його регіональної влади та підвищить його власну легітимність.
Я досить скептично ставлюся до того, що Росія ризикне розпочати повномасштабну воєнну агресію, вона радше прагне продемонструвати свою готовність та зіграти у цю тактичну гру. Ми не можемо відкидати, що ця гра може стати пусковою роллю, яка призведе до протестів та інших масових соціальних заворушень в Україні, заявивши, що уряд Зеленського не відповідає потребам та очікуванням простих українців. Це, напевне, не означає, що будь-який протест в Україні пов'язаний із Кремлем – просто ми маємо стежити за тим, які потенційно дестабілізувальні події відбуваються в Україні. Російські офіційні особи відкрито заявили, що Москва розчарована станом справ з Україною і Зеленський є причиною їхнього невдоволення. У будь-якому разі, хай що зараз відбувається в Україні, на це треба дивитися крізь призму мети зміни режиму, Москва втомилася від цієї дуже несприятливої ситуації і хоче змінити динаміку подій в Україні.
Зеленський зараз перебуває у скрутному становищі: з одного боку, у нього є американці та європейці, які є союзниками України, але явно зацікавлені в Україні на користь своїх країн; Росія, що створює хаос на півночі та сході; і все роздробленіший стан української політики – все це показники того, що ця зима може бути набагато захопливішою, ніж те, що будь-хто з нас хотів би бачити. Український уряд має діяти зараз, щоб реалізувати гібридну стратегію, яка реагує на фундаментальні потреби громадян, балансуючи свій портфель міжнародних ризиків. У разі внутрішніх потреб існує безліч варіантів, яких цей уряд ще не пробував, – і тому є доступні можливості. У випадку міжнародних відносин Україна має серйозно працювати над тим, щоб змінити внутрішнє сприйняття тяжкого становища країни.
Джерело: "ГОРДОН"
