Раніше я думав, що військові після війни сходять із розуму тому, що бачать багато крові та смертей. Та все виявилося банальнішим

Раніше я думав, що військові після війни сходять із розуму тому, що бачать багато крові та смертей. Та не все так просто. Лікарі в реанімаціях чи фельдшери у "швидких" щодня бачать не менше трешу.

Щоправда, у медиків, на відміну від солдатів, немає емоційної прив'язки до тих, чию кров вони змивають із рук, але й військові не так часто ховають саме близьких друзів, втрата яких може стати психічною травмою.

За моїм спостереженням – дах на війні їде від банального. Постійна небезпека дає багато адреналіну.

Це може здатися дивним, але іноді під час обстрілів ти можеш відчути ейфорію й щастя. Така вже хімія проходить в організмі.

Через те, що виробляється надмірна кількість адреналіну, ти тижнями можеш спати по три-чотири години й почуватися добре. Таке враження, що прийняв якісь супертаблетки.

Іронія в тому, що через якийсь час організм звикає: дія таблетки закінчується, адреналіну більше немає. Навіть під час небезпеки.

Настає мить, коли хочеться відіспатися, компенсувати те, що недоспав, – але вже немає можливості: багато роботи, ідуть ворожі атаки або обстріли.

Чи навіть банальне – сьогодні вночі тебе розбудили у справах; завтра всю ніч ти черговий, післязавтра – кудись їдеш.

Хлопцям із піхоти ще складніше – їх кожної ночі будить не годинник, а приліт ворожого снаряда. Це те саме, що коли ви спите, а хтось у кімнаті несподівано кине петарду. Тільки ще з неприємним тиском повітря через вибухову хвилю, якщо снаряд ліг поряд.

І все це – щодня, місяцями, для декого – майже рік поспіль.

Наше цивільне життя було структуроване: робота – відпочинок – розваги. Зараз увесь твій час – одна суцільна "розвага", схожа на комп'ютерну гру. Хіба що "перезберегтися" ти не можеш.

Психологічна реабілітація військових – це завдання №1 після війни. Щоб воїни не створювали проблеми ні собі, ні суспільству.

Виявляється, це не так просто: відновити спроможність спати, відчувати маленькі й великі радощі життя…

Але то вже після війни. Точніше – після перемоги.

Бережіть свій сон і себе.

Джерело: Егор Фирсов / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора