0 Київ
Як мінімум дві визначні події для подальшої оцінки можливих сценаріїв розгортання війни, але й подальшого міжнародного балансу, відбулися за останню добу:
- президент Туреччини не зміг домовитися з Путіним про можливі умови відновлення "зернового коридору" для України і поїхав із Росії ні з чим, прикриваючи поразку набором гучних і пустих заяв;
- диктатор Північної Кореї збирається в гості до російського диктатора. Розмова про зброю.
Що це означає – всім очевидно, проте декілька моментів важливо підкреслити.
Зрозуміло, що Путін відчув можливість використати "зерновий коридор" як іще один спосіб знекровлення української економіки і погіршення внутрішніх настроїв (сотні тисяч людей прямо торкнеться ця криза). Проте це стало можливим через недостатній зовнішній тиск, у тому числі міжнародних організацій типу ООН. А по суті – відсутність адекватного зовнішнього тиску.
Гарантую, що Ердоган не забуде цієї розмови та візиту. Для нього це публічне приниження – він би не погодився їхати в офіційний візит, якщо б йому не пообіцяли якийсь позитивний результат.
Важливе – так як він цього Путіну не забуде, обов'язково чекатиме моменту помститися і показати місце.
Діалог із Північною Кореєю – це демонстрація певної кризи, скоріше через недостатню підтримку іншими автократичними партнерами типу Китаю та Ірану. Проте це не означає, що Путін у відчаї – йому точно вистачить ресурсів вести війну в Україні на рівні останніх місяців. Хоча навіть його диктатура та пропаганда довго не витягнуть такого провалу – він шукає способи прориву та змін.
Усі ці рухи, якщо подивитися ширше, між різними автократичними лідерами та державами – це не точкова історія, це не тактичні союзи, як багато експертів говорять. Моє розуміння і глибоке вивчення Китаю та Ірану останній рік говорить, що готується серйозна платформа, союз цих країн, якщо хочете. І саме війна Росії в Україні допомагає їм усім тестувати слабкості "вільного світу".
Узагалі всі ці рухи в диктаторських таборах і відсутність належної реакції "вільного світу" матимуть серйозні наслідки вже дуже скоро.
Що ж мала б робити "нормальна" частина світу, що прагне відновлення світового порядку та стабільності:
- поширювати, поглиблювати, покращувати економічні, безпекові та політичні зв'язки між собою;
- досягти нульового, а в реальному світі – хоча б мінімального рівня залежності від автократичних держав, і мова тут перш за все у ресурсному та продовольчому аспекті;
- Індія – складний, але важливий гвинтик світового балансу. Нагадаю, населення Індії у цьому році переб'є населення Китаю. Так, Індія не любить і уникає союзів, проте вона ніколи не була проти співробітництва. Тому пошуки взаємовигідного співіснування з "вільним світом" критичні в найближчому майбутньому;
- у центрі уваги – Африка та Латинська Америка. Битва за них ще не програна, проте перспективи, особливо в Африці, на мій погляд, песимістичні.
У цілому мене дуже турбує пасивна позиція з боку Заходу. Події всередині автократичних сторін розвиваються дуже швидко. Хоча недалекоглядна образа Ердогана Путіним мене дуже обнадіює. У принципі, мають з'являтися цілі стратегії, як посварити автократів між собою.
Джерело: Олена Сотник / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
