+11 Київ
Минув один рік і 192 дні війни. Після деякої перерви мапи ISW знову демонструють наступ ЗСУ. Насамперед тішить те, що на мелітопольському напрямку є помітне просування на південь від Роботиного й у бік Вербового. Тобто те, що ще вчора-позавчора було лише розповідями воєнкорів, тепер уже видно на мапі: українські військові підійшли до північно-західних околиць Вербового.
Крім цього, є невеликий успіх на ділянці, з якої давно не було жодних новин: на лінії П'ятихатки – Василівка (на самому заході Запорізької області). Також є несподіване просування на північ від Бахмута.
Продовження українського наступу на мелітопольському напрямку тим паче значуще, що воно відбувається після перекидання на цю ділянку російських десантників із лиманського напрямку. Тобто пожертвувавши наступом на сході, російське командування не змогло зупинити наступ ЗСУ на півдні.
Усі експерти згодні з тим, що резервів у путінських "стратегів" залишилося зовсім трохи (інакше б вони не перекидали частини з однієї ділянки фронту на іншу). І якщо ці перекидання не допоможуть (а вже видно, що вони не допомагають), то далі дірки в обороні їм затикати вже не буде чим…
Сьогодні Ердоган поїхав із Сочі, спіймавши облизня: Путін відмовився продовжувати "зернову угоду". Путінські умови зрозумілі: зняти бар'єри на експорт російського зерна і добрив, під'єднати "Россельхозбанк" імені Патрушева-джуніор до системи SWIFT, дозволити імпорт у Росію сільгосптехніки та запчастин до неї, відновити роботу аміакопроводу з Росії в Одесу.
Можна скільки завгодно обговорювати розумність цих вимог, але є два пункти, які всю цю дискусію роблять безглуздою: по-перше, виконання путінських умов забезпечить йому серйозне надходження валюти і, отже, зведе нанівець значну частину накладених на Росію санкцій. А по-друге, навіть якби Ердоган готовий був виконати путінські умови, то він не може це зробити: головна перешкода полягає в тому, що санкції накладала Європейська спільнота, а Туреччина – не член ЄС.
Програш України від припинення "зернової угоди" набагато менший, ніж той виграш, який здобуде Росія, якщо путінські умови буде виконано. Тільки зерна Росія може експортувати удвічі більше, ніж Україна, не кажучи вже про мінеральні добрива (розрив – у 20 разів).
Діставши бажане, Путін хоча б частково закриє ту діру, яка утворилася в його бюджеті від санкцій щодо російських вуглеводнів. І здобуде кошти, які він зможе спрямувати на продовження війни.
До того ж Україна за допомогою союзників (насамперед Румунії) шукає альтернативні маршрути експорту свого зерна. І вже провела цими "коридорами" кілька суден. Зростає також і експорт залізницею. Тож світ клином на "зерновій угоді" не зійшовся.
До речі, особисто я більше вірю в те, що блокада російських чорноморських портів, яку лише тільки поки позначили українці за допомогою морських дронів (а тепер у них ось-ось з'являться ще й підводні дрони), дохідливіше пояснить Путіну, що його вихід із "зернової угоди" б'є по ньому сильніше, ніж по його противниках.
Путін давно вже довів, що вмовляння тільки розпалюють його его і він починає ламатися, як дівка на виданні. А от коли йому кілька танкерів потоплять і ще підірвуть нафтовий термінал, то його одразу хоч до рани клади.
Зауважу, до речі, що Ердоган себе теж не на смітнику знайшов і удару по самолюбству, якого він дістав від Путіна, він не залишить без відповіді. Адже як було: Ердоган запросив Путіна до Туреччини. І навіть начебто Вован дав зрозуміти, що ок, він приїде. (Пам'ятаєте, там якесь відкриття якоїсь забудови за сприяння "Росатому" планували.) Та не приїхав. Потім знову його Ердоган запросив. І знову щось у Путіна не зрослося, і він, навпаки, сам запросив Ердогана в Сочі.
Ердоган, попри манкування його запрошеннями, погодився на запрошення Путіна і приїхав до Сочі. Яким був його меседж? А таким: "Дивися, Вово, усі від тебе відвернулися, навіть Макрон тобі вже давно не телефонує, на тебе виписано ордер на арешт, ти сциш приїхати навіть до Туреччини, де я гарантував тобі безпеку, ти токсичний і спілкування з тобою не додає популярності. Однак я, незважаючи на всі раціональні докази, приїхав до тебе. Ти маєш оцінити це і сприяти мені. Тим паче, що я твій гість. Адже якщо ти зараз мене пошлеш, то з ким ще тобі залишиться розмовляти?"
Але Путін не зрозумів цього паса і подумав, що зараз добрий момент указати Ердогану на його місце. Усе, що відомо про Ердогана досі, переконує мене в тому, що він якось відповість Путіну за це приниження. А те, що він сприйняв це як приниження, для мене, наприклад, очевидно. Він людина східна і до таких демонстративних відмов не звик.
Тож навіть добре, що так вийшло: Путін втратив ще одного посередника-співрозмовника між ним і рештою світу. Залишився лише Кім Чен Ин, який незабаром приїде до Москви своїм бронепоїздом (його ж косплеїть Путін) та Сі Цзіньпін.
Утім, Кім Чен Ин сам потребує посередників, а Сі Цзіньпін – це не співрозмовник і не посередник, це начальник і патрон. Із ним жодні розмінювання "ти мені – я тобі" не працюють.
До речі, незабаром Путін поїде до Пекіна. Імовірно, що там на нього чекає холодний душ. Мені чомусь здається, що він уже й там усім набрид зі своїми фокусами.
Утім, схід – річ тонка. І я точно не найкращий фахівець із того питання.
Але я добре знаю просту і зрозумілу істину: наше діло праве, ворога буде розбито, перемога буде за нами.
Слава Україні!
Джерело: Альфред Кох / Facebook
