0 Київ
Або ми усунемо силовиків від інвесторів, або силовики усунуть інвестиції від України.
В українському парламенті знову спробують врятувати інвесторів – як українських, так і іноземних – від жадібних щупалець українських силовиків. Відкрилося вікно можливостей, яке дає змогу по-справжньому вплинути на зміну інвестиційного клімату у країні. І це не просто розумні слова, які зазвичай говорять у телевізорі дядьки в піджаках і краватках. Інвестиційний клімат – це пенсії для пенсіонерів зокрема. Просто так уже працює економіка. Спочатку хтось інвестує, а потім у держави з'являються кошти, які можна розподілити. Що на пенсії. Що на армію. Що на дороги.
Україна – бідна країна. Ми бідні тому, що інвестори оминають нас стороною. І єдиний спосіб запустити те саме економічне диво, ті самі 40% зростання ВВП за п'ятирічку – це залучити інвестиції. Причому в нашому випадку це іноземні інвестиції, як би багато міфів не поширювали про мільярди в матрацах українців. Та лише в казці барон Мюнхгаузен міг сам себе за волосся витягнути з болота. Поки ж до України надходить катастрофічно мало іноземних інвестицій. В Україні в чотири рази менше іноземних інвестицій на душу населення, ніж у Румунії, у сім разів менше, ніж у Хорватії, і майже у 15 разів менше, ніж в Естонії. Низьке відношення інвестицій до ВВП – бич української економіки. І нехай ми протягом десятків років чуємо про потенціал української економіки, але насправді – суцільна імпотенція. Інвестор оминає Україну стороною. І це тоді, коли світ пухне від грошей.
Чому? Відповідь проста – корупція і відсутність верховенства права. Інвестор ніколи не скаже вам: "Покажи мені, як заробити". Ні, коли він приходить до тебе, він каже: "Я знаю, як заробити, гарантуй мені безпеку моїх інвестицій". І ось тут починається проблема. Тому що на допомогу інвестору завжди приходить трійця – український суддя, прокурор і СБУшник. Це ті самі вахтери, які не пускають у країну інвестиції. Як наслідок, опитування інвесторів засвідчує, що 77% людей, які потенційно можуть інвестувати в Україну, чекають від влади ефективних заходів щодо боротьби з корупцією, яку інвестори бачать через призму українських судів і українських силовиків.
Як це працює, ми всі побачили на прикладі найбільшого інвестора в економіку України – "Криворіжсталі". Ще на початку року "Криворіжсталь" планувала масштабну інвестиційну програму. І планувала весь прибуток спрямувати на модернізацію. Сьогодні "Криворіжсталь" вирішила вивести як дивіденди майже 11 млрд грн. Тобто замість зростання ВВП ми маємо відтік капіталу на порівнянну суму. І це результат тиску СБУ. І якщо "Криворіжсталь", яка є частиною найбільшої металургійної компанії світу, боїться українських силовиків і, можливо, українських олігархів, які стоять у них за спинами, то що можна сказати про звичайний український бізнес. І потім, напевно, не варто ставити запитання, чому українські айтішники їдуть.
Що потрібно, щоб залучити інвесторів? Дати їм сигнал. У 2005 році Україна дала такий сигнал, провівши чесний і прозорий конкурс із приватизації "Криворіжсталі". Як наслідок, до бюджету надійшло $4,8 млрд, а до інвесторів у всьому світі – сигнал, що на них тут чекають. І після цього в "Борисполі" на паспортному контролі були черги із цих самих інвесторів, а у 2005–2008 роках ми мали найвищий показник відношення прямих іноземних інвестицій до ВВП. Порівняно із 2008 роком зараз він у чотири рази менший. І замість того щоб дати інвесторам знову сигнал про те, що на них тут чекають, ми подаємо зовсім інші сигнали.
Тож тут, як у класиці – або вони нас, або ми їх. Або країна створить умови, коли безпечно інвестувати, або інвестори підуть в іншу країну.
Що можна із цим зробити? Тільки розігнати до біса всі підрозділи, які сьогодні в поліції, СБУ тощо кошмарять бізнес. І заборонити цим організаціям підходити до бізнесу на відстань гарматного пострілу. І створити з нуля під контролем наших кредиторів аналітичну Службу фінансових розслідувань. Куди також на гарматний постріл не підпускати тих, хто звик кошмарити бізнес. Причому, як наслідок, ми побачимо класичну win-win ситуацію, коли з одного боку зменшиться тиск на бізнес, а з іншого – різко вийде скоротити чисельність української Служби безпеки. Уявіть лишень, на сьогодні штат СБУ більший, ніж у їхніх англійських колег. До прикладу. Як наслідок, справжні контррозвідники, які йдуть у тил ворога, а не в сейф бухгалтера, зможуть мати набагато більше фінансування. І їм тепер ніколи не буде соромно зізнаватися, у якій організації вони працюють.
Тепер залишилося зрозуміти, чи готовий парламент у єдиному пориві підняти руки і за цей законопроєкт. І чи готові можновладці дати відмашку парламенту за нього проголосувати. Адже це так зручно, коли ти можеш прийти до будь-якого підприємця в офіс і зробити його життя нестерпним. А коли в тебе таких повноважень немає, то хтозна, можливо, наступного разу й на день народження до Суркіса не покличуть.
Джерело: Sergey Fursa / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
