Чому Трамп транслював вимоги Путіна? Він вмикає човникову трампоматію

Financial Times пише, що Трамп кричав на Зеленського, говорив "Одеса – мама" і погрожував, що Путін може знищити Україну.

І це прям може налякати.

Якщо не дочитати, де це ж саме FT не пише, що в кінці Трамп погодився з аргументами українців. Але чомусь усі читають тільки початок статті. Ігноруючи її завершення.

І ми всі читали чи чули, що президент США видав на виході. Про замороження по поточній лінії. Що цілком і повністю відповідає позиції України. Там немає про російську Одесу. Там навіть немає натяку на настирливе бажання Путіна обміняти український Донбас на українську частину Запорізької й Херсонської області. А ввечері в неділю Трамп окремо повторив, що має бути замороження по лінії зіткнення.

То що це було тоді?

Чому Трамп транслював вимоги Путіна?

З точки зору дипломатії й політичного здорового глузду, це неможливо пояснити. Але ж ми про Трампа. Тут немає місця цінностям.

Він відчуває себе модератором у бізнес-конфлікті. І що він робить? Вмикає човникову трампоматію. Слухає Путіна й потім приходить до Зеленського. І транслює бажання Путіна. Бо це найшвидший шлях домовитися. Без заглиблення по суті. Плювати Трампу на суть. Якщо він озвучить вимоги сторони А і сторона Б погодиться, то буде угода.

Якщо ні, то ні. То знов усе спочатку.

Тому трансляція вимог Путіна – це не трагедія. Це просто правила гри. Це було б неймовірно, якби Трамп був нашим другом. Але він ним не є. Він позиціонує себе як модератор. Поговорив про Tomahawk, домігся розмови з Путіним. Поговорив із Путіним – прийшов із вимогами Путіна до Зеленського. Зеленський не погодився – ну ні, так і ні.

"Не прокатіло".

І тому повертаємося на початок процесу. Де в умовах задачі є, що не буде прямих санкцій на Росію. І не буде прямої допомоги Україні. Нічого нового. Стандартний Трамп.

І що тоді важливо? Що підтримка Європи зростає. Що – репараційний кредит. Що – ціна на нафту.

На зустрічі в Білому домі не сталося дива. Але й не сталося трагедії. І стратегічна позиція України продовжує покращуватися з допомогою ЄС і на тлі виснаження ресурсів Росії.

І точно неважливо, що там в моменті в голові у Трампа. Бо завтра буде щось інше. Тим більше, тиск хоч і не прямий, а йде на Росію. І суспільство США не дає цілуватися з Путіним, навіть якби Трампу хотілося. І тунель між Аляскою й Чукоткою, який веде з одного тупика в інший, нічого не змінює так само, а, скоріш, яскраво демонструє можливості домовитися сучасних США із сучасною Росією.

І так, у цьому рівнянні немає завершення війни післязавтра і виборів за три місяці. Сорі, українські політики. Але це їхні особисті сексуальні проблеми й очікування.

Джерело: Сергій Фурса / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора