+4 Київ
Коли чотири роки тому мене розбудили словом "війна", я знав, що робити.
Перше – сказав своїм близьким: "Війна назавжди".
Я мав рацію. Але коли я сказав це за три дні в етері, випуск забанили.
Бо "назавжди – російський наратив".
Потім мене ще не раз викинуть з етеру. На ізраїльському ТБ, коли я скажу, що ракета, яка влучила в телевежу, вдруге вбила мою бабусю й сестру тата в Бабиному Яру.
У Києві, коли я сказав, що не відчуваю ненависті, бо це почуття спалює зсередини.
Мені не потрібна ненависть для усвідомлення ворога.
Зараз про це кажуть усі. У 2022-му такі слова лунали дико.
Пишу цей текст у потягу. Їду на Запоріжжя, завтра – Миколаїв, за ним – Одеса.
Везу стендапи. Збори віддаю на потреби військових. Sold out давно всюди.
Пішов п'ятий рік великої війни й важко вимовити, який рік війни.
Чи міг я повірити в те, що пишу зараз? Ні.
Але я готовий до цього.
Як завжди, у мене немає прогнозів.
Працюємо.
Джерело: Гарік Корогодський / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
