+10 Київ
Мантра про НАТО.
Я наважуся стверджувати, що декларації українських політиків та експертів, які створюють подвійне хибне враження в українських громадян: а) реалістичності вступу України до Північноатлантичного альянсу в озорому майбутньому; б) НАТО як панацеї від російської агресії, – насправді шкодять обороноздатності нашої держави.
По-перше, НАТО – це організація, яка не спромоглася виграти війну навіть у "Талібана" і наразі ганебно залишає Афганістан, віддаючи на поталу релігійним фундаменталістам усіх, хто повірив "світочу демократії". Якийсь трагічний рімейк історії 10-річної радянської військової операції в цій країні, яку в Україні заведено таврувати.
Але я наразі навіть не про наявність у НАТО достатніх ресурсів та політичної волі перемагати. Я про інше. Доки прийом нових членів до Альянсу відбувається консенсусом, Україні членство в НАТО не світить. Саме тому, що в нас сьомий рік триває війна з Росією. І тому, що європейці (можливо, окрім поляків та балтів) навіть у нічному кошмарі не можуть уявити зіткнення з росіянами на полі бою. І тому ляжуть кістьми, аби Україна не вступила до Альянсу й у них не виникло формального зобов'язання боронити нашу незалежність і територіальну цілісність.
І тому балачки про всуп до НАТО тільки ослаблюють нашу обороноздатність. Бо схожі на обіцянку підмоги, яка не прийде. І тому дезорієнтують наш народ, де саме лежить ключ до перемоги над російським агресором.
Усім адептам скорого вступу України до НАТО пропоную замислитися, чому велика Польща (Друга Річ Посполита) у 1939 році щезла з політичної мапи за три тижні. А маленька Фінляндія встояла проти сталінських армад?
Правильна відповідь: Польща сподівалася на союзників, а Фінляндія на себе.
Це не означає, що Україні не потрібні союзники, співпраця з НАТО чи статус "головного партнера США поза НАТО". Це не означає, що нам не потрібна партнерська допомога та підтримка наших друзів. Але це означає, що в політиці потрібно тверезо оцінювати реалії. А реалії такі, що ще довго у протистоянні Росії ми можемо сподіватися насамперед на самих себе.
Джерело: Gennadiy Druzenko / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
