Дивно, але ця фраза нібито приносить полегшення

Перший день останнього зимового місяця.

Дивно, але ця фраза нібито приносить полегшення. Наче каже тобі: лишилося трохи.

Знаю, зима може тривати ще довго. Гарно пам'ятаю березень і навіть квітень 2022-го. Було нескінченно холодно. Мені здається, я тоді теплу куртку зняла тільки у травні.

Сьогодні в Харкові -18 °C.

Після крижаного дощу напередодні, зранку все навколо перетворилося на казкове. На жаль, автівки теж, і дуже мало романтики у віддиранні сантиметра льоду з лобового, але. Але на вулиці – неймовірна краса. Дерева мов скляні, гілки грають у сонячному сяйві різними барвами. Камера телефона не передає тієї краси. Та й руки крижаніють миттєво, коли намагаєшся піймати кадр.

Можливо, ми ще декілька років не побачимо таких пейзажів. Можливо, ця зима згодом увійде в якийсь рейтинг красивих природних явищ, але. Знов "але". Замість того, щоб насолоджуватися справжньою казкою, ми, затаїв подих, кожного дня уважно дивимося дві речі: у моніторингу – "куди летить", та у синоптиків – "коли потеплішає".

Острах влучання російської ракети в черговий об'єкт, від якого залежить тепло в будинках, став сильнішим, ніж бажання людини милуватися погодою.

І за це теж їх ненавиджу. Орків.

Дивишся на той прогноз і думаєш: та нехай уже грязь, дощ, сльота – аби не замерзати. Образливо це відчувати. Особливо сьогодні, коли така краса.

Уночі синоптики прогнозують -27 °C. Великі морози триватимуть до четверга.

І третє "але". Нас не зламати. І це я точно знаю.

Витримаємо. Не дочекаються.

Фото на згадку про перший день останнього зимового місяця.

Харків 1 лютого 2026 року.

Джерело: Анна Гин / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора